«Молодий буковинець», №40, 10 квітня 2014 р. с.12-13
ВЕЛИКДЕНЬ – СВЯТО НАДІЇ ТА ЛЮБОВІ
Народні майстри – про давні звичаї
святкування Пасхи на Буковині
Воскресіння Христове – найбільше християнське свято. Несе людям віру, надію, любов. Символізує перемогу добра над злом, світла над темрявою.
Дзвони дзвонять величаво, до церкви кличуть... Люди несуть у кошиках паски та писанки, накриті вишитими рушничками. Родина збирається за святковим столом. Батько ділить свячене яйце на шматочки, роздає кожному, промовляючи: «Дякувати Богові, що допоміг Великодня діждати. Дай Боже, ці свята щасливо відпровадити та нарік їх дочекати. Христос Воскрес!». І всі щиро відповідають «Воістину Воскрес!».
«Писанка читається, як книжка з вічності»
– Святкування Великодня побутує в Україні з давніх-давен. У християнстві яйце є символом Христового Воскресіння, відродження всього живого на землі, тому його обов’язково ставлять у великодній кошик, – розповів заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк. – Ще з дохристиянських часів, вважають науковці, перші писанки писали на журавлиних яйцях. Бо в давнину журавель був свійською птахою і, наче на своїх крилах, приносив весну. Тому й дотепер у більшості сіл Гуцульщини писанки пишуть на сирих яйцях, як символ зародження життя. Отже, писанка – унікальний сакральний символ українського народу. Вона береже в собі тисячолітню інформацію наших предків – на добро, любов, успіх, достаток. Тож на писанці немає жодного негативного знака-символа, не закладено жодної негативної думки. А писати писанки в давнину на Буковині починали від середопістя – за три тижні до Великодня. У хаті мало бути прибрано, тихо. Одягали чистий одяг, мили руки. Роботу починали з молитви і з гарними думками.
Пан Микола показав нам свою колекцію, яка налічує понад дві тисячі писанок, розповів про орнаментальні символічні знаки.
– Традиційна народна писанка читається від початку і до кінця, як таємнича книжка. Це своєрідні листи наших предків із вічності. А ми повинні написати їх наступним поколінням. Тому нам цінно зберегти традиційну писанку, інакше втратимо те давнє письмо і забудемо писанкову мову, – запевнив збирач старожитностей. – У писанкових символах-знаках закладено міфологічне уявлення наших предків про будову світу, безкінечність усього живого, зв’язки людини з навколишнім середовищем. Оскільки колись українці здебільшого займалися хліборобством, то мріяли, аби проросло зерно, був урожай – тоді буде й нагодована родина та продовжений рід. Отже один із основних символів, який присутній майже на всіх писанках, – безкінечник. Таку унікальну писанку писали майже всі майстрині. А цю написала відома писанкарка з Путильщини Василина Сумаряк.

Ще дуже часто зустрічаються ромби із крапками чи колами посередині, що з прадавніх часів символізує засіяне поле. Навіть на животі трипільських богинь-берегинь зображували великі ромби із крапочками, що означало продовження життя. Багато знаків пов’язано із рослинами, які композиційно утворюють дерево життя, дерево роду. Це, зокрема, жолуді, колоски, дубові листочки, квіти, пуп’янки… А ще майже на кожній писанці є солярні знаки сонця, зірок, сонячного сплетіння…
На Буковині був гарний звичай дарувати один одному освячені писанки чи галунки (зафарбоване в червоний колір яйце, – авт.). «Зазвичай це робили біля церкви зі словами: «Христос Воскрес! Щоб ти був такий гарний і бажаний, як писанка на Великдень». Скажімо, писанку «Сорок клинців», яка символізує успіх у житті, достаток в господарстві, зазвичай дарували поважним, шанованим людям, – пан Микола показує таку писанку. – А дівчата дарували хлопцям на гаївках писанки з дубовими листочками, які символізували чоловічу силу, могутність. З тваринами або квіточками писанки давали дітям, клали в колиску немовляті. Подекуди господарі закопували освячені писанки на межі поля чи городу. Інколи писанку видували, робили до неї крильця та дзьобик із паперу, підвішували на нитці до сволока або прилаштовували під образами. Вважалося, що це оберігає оселю від усякої нечисті та біди.
«Роблю ікони з писанками»
Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Михайло Дутка – один із небагатьох чоловіків на Буковині, який займається писанкарством. Він створив понад п’ять тисяч писанок. У майстерні-світлиці народних ремесел та декоративного мистецтва, яка знаходиться в приміщенні учбово-методичного центру культури Буковини, пан Михайло провів майстер-клас із писанкарства. Він прийшов у вишитій сорочці та приніс із собою все необхідне.

Писанкар запалює гасову лампу, кладе зверху на неї глиняну мисочку з бджолиним воском, бере в руки сире яйце і писачок. Наче в казці, на білій шкаралупі починають з’являтися церковні куполи.
– Залежно від орнаментів, яйце ділять на дві, три або чотири частини. У мене рука вже набита, тому пишу одразу писачком. А початківці можуть спершу провести лінії звичайним олівцем, щоб можна було витирати та підправляти а потім вже навести воском. Я взявся писати писанки ще з дитинства, – розповідає чоловік, не відриваючись від роботи. – Моя мама була знаною писанкаркою в нашому селі Яблуниця на Путильщині. Спочатку сидів і дивився, а потім почав їй допомагати. Так заробляв цим ремеслом на одяг та зошити. Через деякий час уже виводив орнаменти краще від мами. Сільські газдині замовляли в мене до Великодня по 20 писанок. Просили: «Ти, Михайлику, виводять рівні лінії, бо мені треба в посилку». Я читав спеціальну молитву і сідав писати. Перед Пасхою мав завжди дуже багато роботи. Пишу писанки лише на сирих яйцях, а потім, як треба, видуваю середину. Коли бачу вже готову роботу – на душі така благодать і радість, що неможливо розповісти.
Майстер занурює яйце із намальованими з обох боків однаковими церквами і написом «Христос Воскрес!» почергово у різні фарби. «Можна самому робити барвники з природних матеріалів: цибулиння, кори дерев, плодів, але я використовую спеціальні – з магазину, – каже пан Михайло. – Ставлю готові писанки на папір, щоб висохли, після чого витираю віск. На одну витрачаю майже годину часу. Я ще пишу ікони на склі та доповнюю їх писанками. Одну подарував доньці на ювілей, щоб оберігала її дім. Старі люди кажуть, що писанки лікують. Тому, якщо хочете побажати людині довголіття і здоров’я, подаруйте їй писанку з рибкою чи ружею – квіткою, що символізує сонце. А зараз дівчата дарують хлопцям писанки із сердечками, квітами, пташками, аби ті їх кохали».
Великодні народні звичаї
Дітей-вогників посилали за кукуцами
Микола Шкрібляк, директор учбово-методичного центру культури Буковини:
*У понеділок, вівторок, середу люди виконували всю важку роботу, всією родиною наводили порядок в оселі та повсюди на господарстві.
*У Чистий четвер зранку милися, переодягалися в чисті сорочки, матері купати дітей. Вважалося, що в цей день вода набуває цілющих властивостей, забирає всі недуги.
*Зазвичай у четвер пекли паски. Вогонь у печі розпалювали минулорічною освяченою шуткою-вербою. Перша паска називалася дорою, на якій робили тільки хрест. Її і ставили у велидкодній кошик. У дохристиянські часи випікали три види хліба: чорний, білий та жовтий, відповідно на славу землі, богам і сонцю..
*У гірських районах збереглася традиція посилати у четвер дітей за кукуциками до сусідів і родичів. Це маленькі хлібчики-перепічки з пташечками, шишечками, завитками. Цих дітей здавна називають вогниками – провісниками весни. Жінки тішилися одна перед одною: «А до мене нині приходило аж 30 вогників». Це була велика радість, коли до хати навідувалося багато діточок, які приносили звістку, що наближається великий день Христового Воскресіння.
*Після обіду в четвер йшли до церкви на Богослужіння і приносили додому Страсну свічку. Вважалося, що вона помічна від грому, нечистої сили, недуг. Це був домашній оберіг на весь рік.
*У п’ятницю намагалися нічого не робити. Розмовляли притишено, не сварилися. Це був скорботний день, коли молилися і думали про муки розіп’ятого Христа. Колись багато людей після Страсної Служби у четвер нічого не їли і не пили аж до свяченого на Великдень. Навіть маленьким дітям у п’ятницю не давали нічого скоромного.
*У суботу готували страви до великоднього столу. Колись він був досить скромний. Основне, аби на столі було все домашнє, надбане своєю працею. Коли починало смеркатися, складали кошик, який використовували тільки для освячення паски. Це зазвичай робив найстарший член родини. Першою у кошик клали паску, потім – писанки, варені облуплені яйця, сіль, хрін, сир, масло, сало, ковбасу, буженину. Ніколи, як тепер, не клали в кошик алкогольні напої. Вважаю, що й нині дитині треба скласти маленький кошичок. Але не із заморськими фруктами, а з маленькою пасочкою та писаночкою, прикрасити його весняними квіточками.
*У Великодню ніч не гасили світла в хаті.
*Після освячення паски господарі заходили з кошиком до стайні, ставили його зверху на корову, коня або вівцю, щоб добре велося господарство.
*На Великдень до свяченого збиралася вся родина. Їли з великої спільної миски. Розговлялися насамперед свяченим яйцем та паскою. Давні люди не використовували в цей святий день ніж, а ламали все руками або краяли, що було треба, напередодні. У хаті не розкладали вогонь, як би не було холодно.
*Шкаралупи від освячених яєць кидали в річку, щоб приплили до наших предків рахманів зі звісткою про Великдень.
*У Великодні свята поминали покійних. Йшли на могили, залишали там трохи свяченого, інколи тричі стукали писанками об хрест, давали за поману – за душі покійних.
Слово священика
«Привести до ладу свою душу»
Володимир Плішка, настоятель храму Пресвятої Трійці Української Православної Церкви Київського Патріархату:
– Великдень – це не тільки освячення кошика з пасками і писанками. Це насамперед можливість очистити свою душу, осмислити власні вчинки, покаятися. Треба йти до церкви, молитися, висповідатися і причаститися.
До Великодня віруючі готуються протиягом семи тижнів найсуворішого Великого Посту – саме стільки провів в пустелі Ісус Христос до свого розп’яття. Останній тиждень перед Пасхою називається Страсним. Особливе значення має четвер, коли Ісус разом зі своїми учнями на Таємній Вечері розділив святкову трапезу. Ввечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Страстей Христових. У Страсну п’ятницю з церкви виносять плащаницю, в яку було загорнуте тіло Христа. В цей скорботний день християни зазивчай нічого не їли і не веселилися.
У ніч Воскресіння Христа проводиться святкове Богослужіння, святяться кошики. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати скоромне. Найурочистіша мить настає, коли священик сповіщає, що Христос Воскрес, а всі присутні з трепетом відповідають: «Воістину Воскрес!». Тоді треба веселитися і вітати один одного з цією радісною звісткою.
Надія БУДНА
Фото Василя САЛИГИ
На фото: член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Михайло Дутка – один із небагатьох чоловіків на Буковині, який займається писанкарством; писанки заслуженого майстра народної творчості України Василини Сумаряк з с. Усть-Путили Путильського району.