Коли ймив блуд: розмисли над природою надприродного

Мабуть, багато хто чув містичні і страхітливі перекази про місця, де може «ймити блуд». Мається на увазі неусвідомлений стан, коли людину водить невідома їй сила і всіляко збиває з дороги. Межі двох сіл, цвинтарі, ліси, безлюдні поля або ж місця з моторошною історією – саме тут, як свідчить народна міфологія, над людиною може опанувати нечиста сила і заморочити їй голову. Можна натрапити на перекази і про те, що людину зловив блуд у її власному саду чи домі. А на Вінничині нам розкажуть: у селі Воронівці навіть урочище таке є з промовистою назвою – Блудова долина, то як стемніє, там краще не вештатися.

Якщо говорити про саме значення «блуд», то в богослів’ї і міфології воно діалектичне: на перший погляд – принципово різне, насправді ж має спільну рису. Так, служителі церкви пояснять, що блуд – це розпусні дії, заборонені плотські утіхи, перелюб. Міфологія ж під цим словом розуміє дещо інше – незримого або втіленого в певній істоті злого духа, який збиває з дороги мандрівця, може призвести до його психічних зрушень чи навіть смерті [1]. І цей дух, згідно з народними уявленнями, скинений Богом з небес на землю і чіпляється до людей та збиває їх з правильної дороги.

Світоглядне «OMNIA MEA MECUM PORTO» поезії Богдана Гасюка

            За-чин... Зачинається життя як чин ліричного героя, який відчитує діалектичне сусідство вінчальних і поминальних порогів, який з воріт споглядає неканонічне (чи потойбічне?) чорне весілля, який чує «многая літа» і «вічная пам'ять» у своїм часі так згуста і почергово, що він розуміє: то просто чорне змінюється в біле, кінець переходить у зачин. І герой іде і потихо вимовляє навперед себе:

«пантруйся ж, хлопче,-
свою дріботність бережи,
серед всього безмежжя і просторів,
бо ти – дрібонький бог, що понад прірвою біжит,
несучи й свою пречисту провість..»

Від буднів до казки: трохи про черевички з дерева

Усі, напевне, пригадують ілюстрації до казок Шарля Перро чи братів Грімм, де герої - у дерев`яних черевичках. Насправді це не фольклорний вимисел, а факт традиційної культури багатьох країн Європи. Селяни Швеції, Голландії, Данії, Литви та інших країн справді носили взуття з дерева (особливо для роботи на фабриках та шахтах, щоби уникнути травматизму). Називалися такі черевички по-різному - трескури, сабо, кломпи. Взуття добре захищало, хоча й мало суттєвий недолік - натирало мозолі. Тому під черевики намотували тканину, в нас цю тканину для обмотування називають онучі, портянки.

До речі, саме від назви черевичків "сабо" походить слово "саботаж": робітники Голландії на знак протесту кидали ці черевички у верстати, аби зірвати робочий процес, робітники Франції стукали ними об бруківку, щоби проголосити свою незгоду з умовами праці.

Скриня: Автентичний сейф чи знакова система?

Як пояснити, що таке скриня, людині, яка поки що нічого не знає про побут ХІХ століття? Автентичний сейф – мабуть, десь така метафора буде доречною. Цей предмет здавна був добре відомий нашій традиції. Зрештою, не тільки нашій. А ще скриня доволі універсальна річ, адже це - одночасно шафа для найцінніших речей, вона могла слугувати також столом і навіть ліжком (залежно від форми), скриня була символом родинної заможності. Що цікаво – є відомості про те, що подекуди роль скрині могла виконувати бочка (бодня) – наприклад, на Рівненському Поліссі. Зберігати у боднях могли одяг, цінні речі тощо. Особливу популярністю скрині мали у ХІХ-ХХ столітті, і вони посіли особливе місце серед традиційних українських елементів інтер’єру житла.