СИМВОЛІЧНЕ СВІТЛО СВІТЛИЦІ

Хто побував у цьому місці, називає її «машиною часу», «порталом у автентику». Мова про майстерню-світлицю народних ремесел і декоративного мистецтва, яку 5 грудня 2012 року відкрив у Буковинському центрі культури і мистецтва очільник установи, етнолог і колекціонер старожитностей Микола Шкрібляк. Основу експозиції складають унікальні зразки традиційних строїв Чернівецької області – тут і Буковинська Гуцульщина, і Буковинське Передгір’я, і Буковинське Попруття, і Буковинська Наддністрянщина, і колоритна Північна Бессарабія. Окрім одягової культури, побачить відвідувач і експозицію, присвячену традиціям осередків української кераміки, дереворізьбленню, вишивці, писанкарству, нанизуванню бісеру, гуцульському боднарству, ткацтву тощо. Усі артефакти народного мистецтва, представлені у світлиці – це приватна колекція старожитностей Миколи Шкрібляка. Етнолог не тільки збирає зразки вишивки, писанкарства, ткацтва тощо, а й робить все для того, аби ці зразки говорили до відвідувача живою орнаментальною мовою.

ГУЦУЛСКА ПРАВДА ПРО КОЛІДУ

Трафилася мені інтересна книжка. Автор добре знаний – Петро Шекерик-Доників, який написав роман на гуцульському говорі «Дідо Иванчік», січовик і етнограф, та й тема широко відома – гуцульські колєди ти й плєси. Вийшла книжка у видавництві «Дискурсус», серія «Брустури», і вона є правдивим подарунком на Різдво кожному, хто потребує живої етнографії. Коли носій сам є дослідником і детально описує все, що закарбувалося у його спостережливій пам’яті. Ракурс нарису такий, що ніби уперше знайомлюся з колядою. Хоч ніби на Гуцулії своїй – не гостя, та й трохи знаю, хто такий береза і коли повістує трембіта. Це дуже чесний і в багатьох місцях поетичний нарис, з якого проступає і космоногіка гуцула, і чітка послідовність коляди (а точніше сказати – рєд), і збитошні жарти, і статечні правила штивності.

«БАБА ФЕДИХА» ТА ЇЇ СВІТОШНІ СВІТИ

Є у мові гуцулів таке об’ємне слово – світóшний. У перекладі на літературну мову – це святковий, урочистий. Означає щось винятково красиве і добірне, небуденне, непроминуще. У 2024 році у видавництві «Брустури» побачила світ книжка тележурналістки, моделі, збирачки і дослідниці гуцульського фольклору, лауреатки кількох літературно-мистецьких премій Уляни Маляр «Баба Федиха», і цю книжку авторка означила сама так: «Силянка казок від нас». Від кого – «нас»? Вочевидь, від самої оповідачки – Уляни, та її незримої уже (бо в засвітах) баби Федихи, котра насіяла онуці в душі добірних квіток і тому та онука відчуває красу і визбирує її, як пацьорки для делікатної силянки. То мабуть і справді книжка «Баба Федиха» - це силянка.

ЗАПИСКИ З НАГІРНОГО РАЮ, АБО ДЕЩО ПРО ТРАДИЦІЇ ГОСТИННОСТІ І НЕ ТІЛЬКИ

Побувавши у дністровських селах Нагоряни, Бузовиця, Комарове, Ломачинці, етнограф та публіцист О. Афанасьєв-Чужбинський у книжці «Нариси Дністра» залюблено напише: «Села і селища на дністровському узбережжі повсюди вражають красою розташування, і тому було би зайвим поринати у змальовування розкішних пейзажів – таких цікавих під пензлем художника і таких одноманітних та нудних під пером туриста […]. Я навіть не захоплювався ними з погляду живописця, бо не малюю, але вони так благотворно впливали на душу під час самотніх блукань, що коли якийсь людський вчинок обурював, природні красоти діяли на мене якщо не примирливо, то бодай заспокійливо». І одна з ментальних рис, яка запам’яталася дослідникові-мандрівникові – гостинність місцевих жителів і їхнє почуття гумору.