Лінія, що промовляє

мірошниченкоПам’ятник Митрополитові Євгену Гакману, який нині височить біля собору Святого Духа в Чернівцях, увічнив не тільки відомого духовного просвітителя й подвижника православ’я на Буковині, а також вкотре змусив говорити про автора – самобутнього чернівецького скульптора Миколу Мірошниченка.

На одній з персональних виставок майстра відвідувачі мали змогу ще раз пройти багаторічну дорогу Митрополита Гакмана і скульптора Миколи Мірошниченка до наших сучасників. Численні ескізи, які чекали на своє втілення, твори, які вже живуть своїм самостійним життям, живопис… Дорога хресна і водночас осяйна, зіткана з пошуків, сумнівів і знахідок.

Чернівецькі мозаїки Марини Рибачук

ryba4uk«Любов з першого погляду», - саме так згадує художниця Марина Рибачук своє перше дитяче враження від Чернівців. Десятирічне дівча потрапило наче в казку. Після стандартних «чотириповерхівок» шахтарського робітничого містечка на Донеччині, де зростала, особливо вразили ошатні будівлі довкола площ і обабіч вулиць, що «розбігалися» з цих майданів, ліпнина, яка мережала фасади, ажурні балкончики, куполи й урочисті парадні двері таких різних і таких кожних по-своєму гарних помешкань, кам’яна бруківка тротуарів, якою в юності ходив її тато…

Ставши художницею, вона зберегла те перше зачудування містом, яке через кілька років, як переїхала її родина, стало для неї рідним і яке щоразу заново відкриває у своїх творах. Будуючи композицію й перспективу, вона дивиться в обличчя міста знизу вгору – з повагою, пієтетом, захопленням, любов’ю, з прагненням духовної висоти.

Живий нерв театру

200px-Анатолій ЛитвинчукТакого ж серпневого дня понад двадцять років тому не стало Анатолія Литвинчука, народного артиста України, режисера Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської.

Він був режисером одного театру – Чернівецького музично-драматичного імені Ольги Кобилянської, якому присвятив 28 років творчого життя. Понад 70 вистав за творами вітчизняної і зарубіжної класики, сучасних авторів, сценічне першопрочитання драматургії буковинських світочів Юрія Федьковича і Сидора Воробкевича. Філолог і педагог за першою освітою, вдумливий педагог в роботі з артистами театру та студентами Чернівецького училища мистецтв ім. С. Воробкевича, де викладав історію театрального мистецтва. Прихильник творчого методу Леся Курбаса, яким захопився, навчаючись на режисерському факультеті Харківського інституту мистецтв, відтак втілював у виставах чернівецького театру, талановито поєднуючи високу патетику, глибокий психологізм з яскравою театральною формою. Про народного артиста, режисера Анатолія Литвинчука нагадує меморіальна дошка на одному з будинків по вулиці Шиллера, де проживав з родиною, іменна зірка на Алеї зірок у Чернівцях перед рідним театром. Митцеві присвячена книга Юхима Гусара з серії «Золоті імена Буковини» - «Сповідався театру, як квітка сонцю». Здавалося б, що додати на вівтар пам’яті і шани митця?

Автографи Івана Салевича

person photoШкода - своїх творінь скульптори не підписують. Поєднавши своє ім’я з історією і пам’яттю тих, хто став її частиною і творцем.

Ім’я чернівецького скульптора Івана Салевича поєдналося з іменами співака Назарія Яремчука і композитора Богдана Крижанівського, байкаря Еліезера Штейнбарга і режисера й актора Бориса Боріна, поета Пауля Целана і героїв Буковинського куреня. Від кінця вісімдесятих років минулого століття, на хвилі національного й духовного відродження України саме талант скульптора Івана Салевича став активно затребуваним. Тоді Чернівці збагатились багатьма монументальними автографами митця.

Тієї «урожайної» пори відбулася наша розмова, яку пригадуємо у день 60-ліття митця …

Буковий вінок Мельпомени

175px-Савка1У річницю з дня його народження згадуємо заслуженого артиста України, актора Чернівецького музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської Омеляна Савку.

Коли з Львівського театру імені Марії Заньковецької «для зміцнення творчого потенціалу» столичного театру імені Івана Франка забрали Богдана Ступку, колектив надовго втратив (а це відчув і глядач) на своїй сцені типового галичанина, більше того – характерного львів’янина. Йдеться тут не стільки про одне з амплуа популярного актора з багатющою творчою палітрою, скільки про цілий образно-сценічний пласт, який краще, точніше і соковитіше, ніж це робив Ступка, відтворити ніхто не зміг.

Важко стверджувати, чи в кожному театрі є актор, що яскраво втілює конкретний місцевий типаж. А ось у Чернівецькому театрі імені Ольги Кобилянської таким, безперечно, був заслужений артист України Омелян Мафтейович Савка. В уяві багатьох любителів театру, які подибували на афішах це ім’я, одразу поставав цілісний портрет артиста, зітканий передусім з характерних рис його сценічних героїв. Мовні інтонації і манера говорити, незлоблива хитруватість і природний гумор створених ним героїв з народу, особливо у виставах за творами буковинців Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича, Ольги Кобилянської.