ХАРАКТЕРНИКИ: ТІ, ЩО ЗНАЛИ ЗАГОВОРИТИ КУЛІ

Мабуть, усі чули про козаків-характерників, які вміють гіпнозувати ворога, «заговорювати» кулі і які на Січі були радниками, лікарями і «спецназом» одночасно. Більше того – серед тих, за ким ходить слава характерника – відомі в історії постаті: Іван Сірко, Петро Сагайдачний, Іван Богун.

По суті, характерниками називали козацьку еліту, котра володіє військовими магічними та мантичними практиками. Ставлення до них було неоднозначне, як і до інших носіїв світоглядних практик.

Детальніше...

Криниця-студениця: душа обійстя і...портал

4Якщо вслухаємося в «сердечні» народні пісні, то помітимо, що одним з найпопулярніших місць побачень у минуле і позаминуле століття ставала територія біля криниці. Адже криниці в минулі часи були громадськими – одна на всю околицю чи вулицю, і далеко не кожен мав таку радість вдома. Все залежало не тільки від бажання господаря мати криницю, а й від стану підземних вод у його місцевості. По воду, в основному, ходили дівчата, і такий похід був доброю нагодою побачитися з парубком. «Пішла по воду – і як пішла за водою», - жартують на Буковині, коли мають на увазі, що та людина дуже бариться.

Серед перших згадок про наявність колодязів у наших давніх предків є свідчення античного історика Геродота, котрий описуючи вторгнення персів 514 р до н.е. зазначає, що скіфи при відступі наказали засипати джерела і колодязі.

Походження самого слова «криниця» вчені-філологи трактують по-різному, оскільки воно належить до найдавніших і відповідно залишає простір для гіпотез. «Українське «криниця», так само як біл.крыніца, пол. krynica, рос. криница, діал. крыница походить від прасл. *krьnica/*krinica, утвореного від дієприкметника *krьnъ («викопаний») і споріднене зі словом «кріт». (прасл. *krъtъ). Згідно з другою версією, первісним значенням *krinica було «миска», «видовбана посудина», потім назва поширилася і на водне джерело (пор. рос. кринка — «дзбан»«глечик»). Третя версія пов'язує слов'янське *krinica з грец. κρήνη («джерело», «струмок», пор. «Гіппокрена»). Назва «криниця» трапляється вже у періоді формування давньоукраїнської мови (XI—XIII ст.)» [1].

Детальніше...

Гриби – на гроби?

297020578 1161507731374767 4099233418591243412 nОдна з відомих українських прикмет звучить зловіще: «Гриби – на гроби». Тобто існує повір’я про те, що у лісах білі гриби масово кидаються рости перед війнами, епідеміями та іншими лихами. Ймовірно, корені повір’я – з часів Другої Світової війни. Дощове тепле літо дало небувалий урожай грибів, і це була приємна несподіванка від природи. Щоправда інша несподіванка багато для кого стала фатальною – війна, важкість відбудови тощо. Самі грибники до прикмети «Гриби – на гроби» ставляться скептично, бо переконані – гриб реагує не на суспільні настрої, які нависають у повітрі перед війною, а на кліматичні умови.

Більше того – у народних оповіданнях часів Голодомору грибні поляни описуються як передвісники порятунку, і нескладно здогадатися, чому. Окрім власне грибів, які вживалися в їжу поступово і дуже обережно, рятівними для сотень українців стали коренеплоди зозулинцю. Гриби ж, перевіривши на гіркому досвіді, вживали в їжу переважно спеченими і перетертими в порошок. Навіть сам факт появи великої кількості грибів давав людині надію на життя. З чого напрошується висновок, що в основі вірувань про гриби лежить історичний досвід. Десь – рятівний, а десь – смертоносний.. Наведемо кілька меморатів, вперше опублікованих у монографії професора Василя Сокола «Фольклорна проза про голодомори ХХ ст в Україні»:

Детальніше...

Маланка і її запрошення в потойбіччя

9fbBLfSA0aIЇх у гурті дуже багато – перебраних. Але головних персонажів всього три – Коник, Маланка і Молода. Такі правила містичного новорічного дійства Маланки ближче до Дністра. Насправді маланкарських обрядових сценаріїв існує чимало, хочеться поговорити сьогодні саме про наддністрянський, точніше про незвичайне запрошення на весілля.

«Ну в нас так споконвіку – троє головні на Маланці. Коник у нас файний такий, він дзвонит, Маланка кличе на весіля, а Молода не має права тої днини говорити, їй лиш гроші кидают у торбу, а вона говорити не має права.

- Просили вас мама-тато, би прийшли на весіля’. На чітверту годину, в Сафатову долину. Там буде чікати віз з трьох коліс. Візьмèте четверте – то приїдете, а не візьмете – то не приїдете.

Детальніше...

«КРИЛАТІ» ТАЙСТРИ БУКОВИНИ: БАРВИСТА МОВА, ЧИ ПРОСТО ФАЙНО?

1 2Розглядаємо ткані торбини Буковини 30-х років – а чи не з кожної на нас дивиться екзотична пташка. «Торбинки з папужками і колібрі», - можна почути від гостей, які бачать візерунок вперше, бо направду пташки на тайстрах барвисті й виглядають як для наших широт незвично. Проте коли питаємо у майстринь-ткаль, хто ж зображений на торбині – все стає на свої місця: сокіл, павочка, зозулька, синичка. Килимарська палітра, як відомо, передбачає певну фантасмагорійність – звичні нам рослини чи тварини не завжди зображені реалістично, іншими словами – увесь ефект створюють самі поєднання яскравих кольорів. До прикладу, якщо сокіл та зозуля у живій природі сизі, то на килимі чи тайстрі вони – барвисті, і в цьому орнаментальна специфіка.

Що цікаво: якщо на тайстрах орнітоморфні мотиви належать до найпізніших (першими були смугасті тайстри, відтак клітинчасті, далі – «килимові», аж відтак майстри розробили спеціально адаптовані орнаменти), то в народній культурі загалом образ птаха належить до найдавніших і містить духовні смисли.

Зокрема, відразу в кількох народів є уявлення про те, що світ постав із яйця (вірування давніх індіанців, єгиптян), відповідно і верховні божества – це саме боги сонця.

Детальніше...