"Не знайдеш зі свічкою": деякі містичні вірування буковинців

Мабуть, багатьом відомий вислів: «Та їх і зі свічкою не знайти», або «вдень зі свічкою». І можна би сприймати цей вислів лише в тому сенсі, що свічка освітлює, а отже – показує оку де є що, якби не деякі цікаві свідчення, записані в Чернівецькій області. Вони окрім буквального трактування свічки як джерела світла вказують на символічний аспект: свічка як метод побачити невидиме оку.

Власне, ці свідчення стосуються етнографічних методів пошуку загиблих під водою людей. «В нас на похороні покійний має на грудях спіральну свічку тояґ (сточок). Роблять його за точними мірками зросту того, чия це свічка. Так правильно. А останнім часом вже стали купувати у ритуальних магазинах, але раніше так не було – знімали мірки з тіла і такого ж розміру спіральну свічку мали зробити вдовиці, і ця свічка освітлюватиме шлях душі на той світ. Так спіральна свічка використовується не тільки на похороні. Її ще роблять, коли треба знайти тіло потопельника. Пускають свічку на воду, і яка би не була течія – тояґ зупиниться там, де вода сховала тіло загиблого. Ніби, кажуть у нас, ця свічка відчуває душу, яка ще не упокоїлася і літає над водою, і зупиняється вона саме там», - розповідає жителька села Остриця поблизу Чернівців, румунка України Валерія Міґаєсі-Паладян.

СПОГАДИ З КРОПИВ’ЯНОГО МІХА, АБО ДЕЩО ЦІКАВЕ ПРО «ЗУБАТЕ ЗІЛЛЯ»

Коли обійстя чи стежка заростає кропивою – перша думка про занедбаність, а саму рослину багато хто сприймає винятково як шкідливу. «Як вичистите кирницю, то земля навколо неї сама зачне чиститися і кропива відступить до осені», - почула авторка цих рядків від майстра-криничара. Так, декоративною культурою кропиву, жаливу назвати важко, проте й користі від неї чимало. Вся лиш справа у тому, в якому місці росте кропива, якого вона віку і чи вистачить людині практичних знань, аби перетворити «зубате зілля» на користь. А ще кропива в культурах народів світу одночасно символізує і зілля чародіїв, і захист від чар. Така ось суперечлива рослина.

Як відомо, молоду кропиву використовують у їжу – для приготування весняних супів, а також пива. Стара кропива з ликом використовувалася для виготовлення тканин (іноді кропив’яні нитки у тканні поєднували з конопляними чи лляними). Сорочки-кропив’янки деякий час були одежею бідних селян, такі сорочки вирізнялися ще й тим, що стимулювали кровообіг своїх власника чи власниці.

ДЕЩО ПРО БУКОВИНСЬКЕ «ДЕРЕВЦЕ НА ТОЙ СВІТ»

«Знаєте, хтось каже, що душі не треба на тому світі ні свічок, ні рушників, ні калачів../ Але скільки в нас є переказів, що після відходу на той світ снилася рідна людина і просила хліба.. Ми не можемо знати точно, як там, на тому світі. Але ми можемо потурбуватися, аби рідним душам там було найкраще», - так каже про буковинське поминальне деревце з дарами одна з берегинь цієї традиції Валерія Міґаєсі-Паладян (село Остриця Острицької громади Чернівецького району Чернівецької області). Вона вміє його складати і випікати, знає значення кожної ритуальної дії і коли говорить про правдиву буковинську пишність поминального чину – в очах бринять сльози. Бо це не просто обряд, це така делікатна і вразлива тема, яка в уяві відразу розворохоблює спогади про тих рідних, що вже «там»…

ПЕРША КУПІЛЬ МАЛЕНЬКИХ БУКОВИНЦІВ – РЕГІОНАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ, ІСТОРИЧНО-ТРАДИЦІЙНА ТА СУЧАСНА АТРИБУТИКА

Особливим значенням у системі родильної обрядовості наділена перша купіль немовляти, яку раніше готувала баба-повитуха, а згодом, коли жінки перестали народжувати вдома, ця відповідальна роль перейшла до біологічної бабусі немовляти. Проте не скрізь – є населені пункти, де головна роль при купанні дитини відводиться хрещеним маткам (нанашкам).

Для першого купання немовляти заздалегідь готують посудину з водою, в яку (якщо це хлопчик), вкидають корінь дев’ясилу, аби малюк ріс сильним парубком, якщо ж купають дівчинку – додають мед та молоко і любисток, аби дитину всі любили.

Воду перед зануренням немовляти обов’язково скроплюють свяченою водою і якщо хтось зайде у дім на момент купелі – повинен вкинути у воду монети, «позолотити купіль», а фактично – побажати немовляті достатку та вберегти його від чужого ока залізом (копійка як металевий предмет наділена такими ж захисними властивостями, як ножиці під колискою дитини, шпилька на зворотному боці одягу дорослої людини тощо.