Жнива під вогнем – чим особливий полудень літа

1617208901 41-p-oboi-vesennyaya-groza-47Період «від Петра до Спаса» (з 12 липня до 19 серпня за новим стилем) у народному календарі визначають як грозову пору і одночасно період жнив. Адже саме на цей період припадає найбільша кількість гроз, і саме зараз збирають хліб. Буковинський народознавець Корнило Ластівка у книжці «Рахманський Великдень» зазначає, що уявлення про липень-серпень як про грозові місяці сягають на наших теренах ще трипільських часів, що засвідчують розшифровані орнаменти та хліборобські календарі. Що цікаво: в нашій традиції існує відразу кілька приписів, як уберегтися від вогню громовиць, проте деякі з приписів говорять про нормальність, природність і навіть користь цього атмосферного явища. Іншими словами – не все страшне людина традиційно уявляє поганим.

Детальніше...

Подушка – посередниця між сном і дійсністю

4Чим є подушка в нашому домі? «Підставка для голови» на момент сну, прикраса інтер’єру, важливий атрибут родинних обрядів. На ранніх етапах свого виникнення подушка виконувала ці ж ролі, тільки виглядала дещо незвично (як для нас, сучасних). До прикладу, подушки у Давньому Єгипті були, по суті, підставками під голову (зі спеціальною виїмкою для шиї), щоби не зіпсувати зачіску підчас сну. А у Стародавньому Китаї подушка – це також підставка, але у формі спеціальної скриньки з каменю чи порцеляни. Наші ж предки, слов’янські племена, для зручного сну підкладали під голову сіно, солому, багатші – звірині хутра тощо, а згодом, аби така підставка не «кололася», додумалися зверху стелити одежу а чи й зовсім запихати сіно у мішок. Це так дуже спрощено можна пояснити шлях до звичної нам подушки з напірником, пішвою (наволочкою) і наповнювачем з пір’я, пуху чи синтепону.

Детальніше...

Двері у світ колисанок, або де живе Бабай

sonДитячий сон незмінно супроводжує з перших днів життя така обрядова пісня, як колисанка. Крім заспокійливо-забавляльної дії, колискові виконували роль оберегу та своєрідного кодування долі. А співали їх не тільки для того, щоби заспокоїти чи приспати немовля, але і аби привернути до дитини добру долю, попросити заступництва вищих сил чи вберегти дитину від лиха на словесному рівні.

Як правило, найпоширенішим мотивом є закликання сну до дитини, причому стани сонливості – сон, дрімота тощо є персоніфікованими, практично зримими істотами у таких текстах.

Крім світлих словесних формул, у колисанках широко застосовуються «лякливі» звороти, які також дублюються у виховних бесідах з дитиною. На противагу побажанням, виокремимо «лякливі» словесні формули, які використовують з виховною метою. У них фігурують два персонажі, котрих можна розглядати як негативних, оскільки ними лякають дітей: Бабай та Чужя (Чюжя). Погрозу «Тебе озме Чюжя» можна часто почути на Гуцульщині та Покутті, Поділлі та ін., тобто дитину лякають тим, що її забере (викраде) чужа людина. Не менш поширеною була і ситуація, коли стороння людина, спостерігаючи за тим, як розкапризувалася дитина, звертається до неї (при батьках): «Раз ти такий пустий і не слухаєш – я тебе забираю. Пішли». Зараз же такий вчинок розглядається двояко, хоча колись між дорослими це був жарт, а для дитини – спонукання її слухатися.

Детальніше...

Участь дітей у обрядах

018Якщо одні обряди чи їхні етапи умовно відбуваються під грифом «лише для дорослих», то інші неможливі без участі дітей та юнацтва. У минулі десятиліття на весілля, наприклад, якщо дитину і брали, то для спеціальної обрядової ролі: якщо її запрошено дружкою, дружбою, світилкою чи братчиком. «Аби не бігала межи старшими», - так аргументувався цей моральний припис. І на нього кілька причин.

«На весіллю збираються ґазди, заспівати, зажартувати мають інтерес – а при дитині не скажеш. Прийде і єго чєс до набутків», - пояснює нам Ганна Полонко (Сокирянщина).

У поминальній обрядовості ж навпаки – дітей не просто беруть з собою, їм першим годиться роздати поману – у Керстенцях Хотинського району дітям роздають цукерки з поминальних деревець слив, у Кіцманському районі між дітьми розділяють «павсики» (хлібні прутики) на поминальному деревці. Вважається, що саме помана, вручена дитині, буде «приймлена» найкраще – бо душа дитяча чиста. Дитина дуже рано дізнається про межу між життям і смертю, хоча спочатку для пояснення цієї складної теми дорослі використовують евфемістичні метафори – «вуйночка уснула» (замість «померла»), «вуйка Міся Божка забрала».

Детальніше...

Дещо про дитячі пострижини

img2Волосся як вмістилище душі - саме таке ставлення до зачіски в українській традиційній культурі. Тому гребінець не позичають, власне волосся не викидають (можна лише спалити). Перші пострижини маленької людини відбуваються, коли дитині виповнюється рік. Хрещені батько та матка (нанашко і нанашка) символічно зістригають по пасму з усіх чотирьох сторін голови дитини, бажаючи при цьому похресникові усіх земних благ. 

Перше обрядове зістригання волосся супроводжується традиційними діями і характеризується чітким розподілом ролей.

"Обов'язково збираються куми, і старший батько тримає ножиці, а старша матка - хустку чи платинку. Матка зістригає волоссячко "хрестом" (з-над чола, біля вушок, під тім'ячком), і це волосся завивають у хусточку чи платинку і зберігають як дорогу пам'ятку", - розповідає знавець путильських традицій Валентина Буняк.

Детальніше...