Багато кого дивує, що буковинські чоловіки споконвіку носять шийні прикраси, притому дуже виразні. А з іншого боку – тут нічого дивного: відчуття краси зі статтю, віком чи іншими факторами не завжди пов’язане. Таке чуття швидше вроджене.

У приватній колекції Миколи Шкрібляка зберігаються традиційні ґердани новоселицького, заставнівського, кіцманського зразка. Іноді буковинці носять таку прикрасу не саму, а з дзеркальцем (для «відбивання» чужої заздрості), таке дзеркальце називають басмою. Іноді увесь виріб (ґердан із дзеркальцем) також називають басмою. Під назвами басма, басман, басаман, ґердан чоловіче бісерне намисто відоме як у гірських, так у рівнинних селах нашої Буковини. Сама назва прикраси походить від *gerdan – шия.

Як зазначає етнограф Георгій Кожолянко у праці «Етнографія Буковини» (т.1), чоловічі ґердани вирізняються від жіночих не тільки наявністю дзеркальця (що було необов’язковим), а передусім шириною та довжиною.

Куди чоловік одягає таку прикрасу? На велелюдне дійство, як-ось коли він за калфу в колядниках чи Маланці, а також на весілля, храмове свято тощо. Якщо би коротко сказати, для чого чоловікам ґердан – це підкреслення статусу в суспільстві, складова яскравого образу і замінник вишиття на сорочці. Як правило, ґердан носять до сорочки, яка вишита доволі скромно або не вишита взагалі, адже увесь орнаментальний акцент на себе перебирає він, ґердан. Якщо би шукати сучасних аналогій, то чоловічий ґердан найближче тяжіє до всім відомої краватки.

Розвиток аматорського мистецтва - один з пріоритетних напрямів роботи Путильського центру культури та дозвілля. Саме українську культуру, українську ідентичність намагаються знищити орди московитів, які нахабно вдерлися в Україну. Тому сьогодні так важливо прививати підростаючому поколінню любов до українського слова та пісні.

28 липня у Львові відбувся благодійний Міжнародний онлайн фестиваль – конкурс мистецтв «Львівська рапсодія», приурочений Дню Української Державності. Понад чотириста талановитих дітей і підлітків з усієї України та зарубіжних країн взяли участь у заході. Серед них були й путильські діти.

5 серпня викладачі та учні Глибоцької художньої школи спільно із Глибоцьким районним краєзнавчим музеєм провели благодійний ярмарок «Мистецтво проти війни». Цей захід ще раз довів, що багатьом людям направду потрібне мистецтво, за допомогою якого можна підтримати наших військових, наших янголів-охоронців.

- Незважаючи на всі складнощі, ми змогли! - розповідає викладачка Глибоцької художньої школи Яна Ковальчук. - Разом зібрали 8643 гривні плюс 5 доларів! Я приємно вражена, що ми разом провели такий захід і змогли зібрати кошти на підтримку ЗСУ.

На ярмарку було представлено 42 учнівських твори: 34 малюнки на папері, 4 - на дереві та 4 рельєфних зображення з пластиліну. Продано було 30 робіт. Окрім картин продали смаколики, які власноруч виготовили учні та викладачі. До проведення заходу долучилася місцева мешканка Світлана Гуцуляк, яка побачивши рекламу, принесла свої плетені із синьо-жовтих ниток вироби (поясочки, серветки, підстаканники). Організатори щиро дякують Ользі Шевченко за підтримку, надання локації та рекламу. А ще більша вдячність нашим учням, нашим талановитим бджілочкам, які створили цю неймовірну красу своїми ручками, які весь день були поруч, оббігали майже всю Глибоку, продаючи випічку та закликаючи всіх відвідати аукціон. Без вас ми б не зібрали таку суму, ви наше майбутнє, ви просто неймовірно круті, щирі, добрі й талановиті.

Крок за кроком вивчаємо ткацтво – лаконічну і разом з тим промовисту знакову систему нашого національного мислення. Ми в селі Брусниця (колишня Кіцманщина, зараз – Вижницький район). Заходимо у світлицю, і яку, здається, зараз за нами зайде господиня і розповідатиме нам про технологію буковинського ткацтва. Адже Марафта Шемчук – знана майстриня, ще з молодих років тче вона горботки, запаски, торбини і, звичайно, баюрки. Колись юною дівчиною перейняла ремісничі тонкощі від мами, Марії Козьми, і з того часу не було в Брусниці такого дому, куди би Марафта Самійлівна не ткала на замовлення. Ще з юних років чула, що золоті руки має (хоча і вважається, що технології народного мистецтва можна опанувати тільки з великим досвідом).