КВІТКА ВІЧНОСТІ: ОБРЯДОВЕ ЖИТТЯ ХРЕЩАТОГО БАРВІНКУ

Мабуть, багато хто знає про те, що хрещатий барвінок є одним із квіткових символів України. Виразна, стійка до погодних умов рослина, яка присутня у багатьох обрядах, легендах і навіть містичних уявленнях.

Якщо вчитатися у етимологію слова, то дізнаємося, що слово «барвінок» прийшло у нашу мову з латинської від *vinca(назва рослини) та *pervincire(обвивати, обплітати, вити (плести)). Тож навіть на звуковому рівні слова «вінок» і «барвінок» у нашій мові асоціативно споріднені. Барвінок – рослина для вінків. При тому вінків дуже різноманітних. Чи не найвідомішими є весільні барвінкові вінки, і самі передвесільні обряди, що передбачають виготовлення весільної атрибутики з барвінку називаються «барвінкові обряди» або ж «вінкоплетення». На Буковині добре збережена традиція урочисто іти по барвінок у супроводі невеликого обрядового почету.

Весільний дружба, ватажел, батажей, боярин: почесті і обов'язки обрядового чину

 І в молодят, і  в їхніх батьків на весіллі є кілька обрядових «заступників», котрі візьмуть на себе чимало ролей для того, аби дійство ішло чинно і за порядком. Для батьків такими «заступниками» є весільні батьки (у різних регіонах натрапимо на різні назви і трактування того, скільки їх повинно бути), а довіреними особами молодят є дружби і дружки.

 У межах цього нарису хотілося би поговорити саме про дружбів, яких, до слова по-різному називають у різних регіонах. Десь кажуть «дружба»,«дружко» – ці назви вказують на те, що дружба і наречений – це приятелі, товариші, а нерідко -  й побратими. За дружбу на теренах Буковини, Прикарпаття та ін. не може іти рідний брат (бо це вже певне змішування обрядових ролей). Десь дружбу називають «боярин» - і це не тільки відгомін княжих традицій, а і вказівка на те, що весільний дружба має чималий вплив у весільному чині, він має обрядову владу.

На Буковині дружбів називають словами «ватажèл»,«ватаг», «батажей» (з рум. Vatăjél). В румунській мові це слово має кілька значень, і одна з них керівник, розпорядник, лицар честі на весіллі [2]. Це слово співзвучне і з відомими вам словами «ватаг», «ватажок», які також означають чоловіка-лідера у різних середовищах. І що цікаво, фемінітива від слова «ватажèл» у обрядовій лексиці Буковини ми не зафіксували – дружок так і називають – «дружка». Як і немає фемінітива в даному обрядовому контексті до слова «боярин» - старший боярин є, старшої боярині – немає.  На нашу думку, це лексичний маркер гендерних уявлень суспільства, що головним є чоловік, він повинен розпочати обряд весілля і він повинен закінчити.

ВАСИЛЬ, ВАСИЛЄНИК: НОВОРІЧНИЙ ХЛІБ З ЛЮДСЬКИМ ІМЕНЕМ

Традиційний український новорічно-різдвяний хліб – десь це калач (колач), десь корочун (крайчун), а десь... Василь, або ж василєник. Корочун і Василь – вони настільки подібні формою і «ритуальним життям», що ми припускаємо, що йдеться про різні у часі назви одного і того ж виду обрядового хліба. Якщо корочун – це дохристиянська назва, то «Василь», василєник має близьке споріднення з грецькою традиційною культурою і може вважатися саме новорічним хлібом християнського періоду нашої духовної традиції.

Корочун, крейчун, кречун, ґереджун, василєник, Василь поширений серед українців Карпат, і одна з назв – «кречун» - на нашу думку, лягла в основу популярного прізвища на прикарпатській Косівщині – Кречун.

Випікають такий хліб напередодні Святвечора, а вживають напередодні Василія (за старим чи новим стилем). Відомий такий хліб окрім українців, полякам, словакам, румунам, молдованам, угорцям, болгарам та грекам, також іншим народам.

"На Вечорниці до вдовиці"

              Ще за часів наших дідусів та бабусь вечорниці були одним із найпопулярніших заходів серед молоді. Ще за часів наших дідусів та бабусь вечорниці були одним із найпопулярніших заходів серед молоді. Раніше не було можливості на спілкування через постійну роботу, не говорячи вже про відсутність соціальних мереж та інтернету. Тому змога гарно відпочити, позалицятися чи знайти собі пару зʼявлялася лише на вечорницях, клаках, танцях…
У ніч на Андрія молодь збиралась у велику гурму, дівчата ворожили, співали, а хлопці бешкетували та придивлялися до красунь.
Тож і цього разу наша українська молодь зібралася «На Вечорниці до вдовиці» в Чернівецькому обласному музеї народної архітектури та побуту. Учасники етно перформансу намагалися відтворити традиції та атмосферу тогочасних вечорниць. Молодиці співали українських пісень, ткали, вишивали, ворожили на свого судженого, розігрували калиту, адже вважалося, що на вечорницях піснями, жартами, заняттями рукоділлям дівчата закликали свою щасливу долю. Кожна дівчина мала виконати норму своєї праці, інакше наступного разу її вже не відпускали на вечорниці….
А як саме це відбувалося, дивіться далі….