КОЛИ ВІДЛІТАЄ ДУША: РИТУАЛИ ВІЧНОСТІ У БУКОВИНСЬКИХ РОЗТОКАХ
- Створено: Четвер, 25 вересня 2025, 16:09
- Категорія: Звичаї та обряди
Одна з найчутливіших тем у етнографії – похоронні, поминальні обряди та уявлення про душу у засвітах. Адже ці теми неминуче пов’язані з болем та втратами, тож обряди поминального характеру доволі закриті. Багато хто навіть остерігається зберігати родинні світлини з похорону – воліє сховати їх окремо від інших, радісних фотографій. Аби не притягувати. І мало хто може достеменно розповісти, як відбувається поминальний чин у його населеному пункті – як правило, у цю важку хвилину родина звертається до когось, добре обізнаного з традиціями, хто керуватиме всією послідовністю виконання обрядів. Цю негласну народну професію ми назвали «поминальний розпорядник» (чи «розпорядниця»). Людина, яка знає місцеві традиції і може допомагати родинам провести увесь чин похорону, є незамінною. У буковинських Розтоках такими знаннями володіє Параска Джуряк (1936 р.н.), вона виховала уже багато учениць і передала свої вміння доньці, Наталці Бойчук (1964 р.н.). Параска Олексіївна з юної дівчини відчула інтуїтивний потяг берегти поминальні традиції, бо розуміє незамінність таких знань. Адже наскільки важливо для людини дотримати якнайкраще приписи хрестин чи весілля, настільки ж важливо провести рідну душу в інший вимір і віддати їй якнайкращу шану.
«ТАЄМНИЦІ БУКОВИНСЬКОЇ ПИСАНКИ»
- Створено: П'ятниця, 04 квітня 2025, 11:16
- Категорія: Звичаї та обряди
Один із виразних символів української традиційної культури – писанка. Вона, як відомо, стала елементом нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО і без писанки не обходиться жодна великодня традиція. Саме цій темі була присвячена етнографічна студія «Таємниці буковинської писанки», котру етнографічний проєкт «Спадщина» Буковинського центру кульутри і мистецтва провів у співпраці з «Гончаренко.Центром-Чернівці», лекторка – завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва Іванна Стеф’юк. На заході йшлося про каруківки – традиційні мальованки на межі Північної і Південної Буковини, а також про писанкарку Євдокію Візнюк, про Рахманський Великдень, традиції буковинської помани і про те, яка писанка «правильна» – списана на сирому чи вареному яйці.
СМІЛИВА МАМАЇВСЬКА МАЛАНКА: ТРАДИЦІЯ, БЛАГОДІЙНІСТЬ І СИЛА ПОКОЛІНЬ
- Створено: Четвер, 02 січня 2025, 14:44
- Категорія: Звичаї та обряди
Новорічна традиція буковинського маланкування – зараз це нематеріальна культурна спадщина України, якою цікавляться і захоплюються як жителі Чернівецької області, так і гості краю. Окрім Буковини, маланкування поширене і на Івано-Франківщині, Тернопіллі, типологічно споріднене воно з обрядом Мошу (також нематеріальна культурна спадщина України, збережена в Одеській області). Багато де присутній обряд «водіння Кози». Має маланкування близьких родичів у Румунії, Болгарії, Німеччині та інших країнах світу, і сенс традиції – на межі старого і нового року подивитися в очі всьому страшному і смішному й переродитися.
ДВА ВЕСІЛЛЯ, ПРИКРАШЕНІ ДЕРЕВЦЯ і ДАМА-ГОРА: ЕТНОГРАФІЧНІ ЛЕЛІТКИ СЕЛА ЛОПУШНА
- Створено: Понеділок, 25 листопада 2024, 13:37
- Категорія: Звичаї та обряди
Кажуть, молодість ніколи не забувається. Свідчення тому – світло в очах, коли розпитуємо старших людей про традиції їхньої молодості та юності. Ці згадки – як блискуча лелітка, яка здатна зробити будень яскравішим. Одна з дослідницьких експедицій привела нас у село Лопушна Берегометської громади Чернівецької області, і перше питання, яке зринає у бесіді – «Розкажіть, як було колись, а як є тепер». Чому у горах весілля нареченого та нареченої святкують окремо, як і для чого прикрашають весільні деревця і що означає танець із привабливою назвою «дама-гора» - відповіді на ці запитання можна відшукати у захопливій розмові з носіями традиції.
ПАТРОНА, ДЕРЕВЦЕ, ЧУГА: ДЕЩО ПРО ІМЕНИННІ ТРАДИЦІЇ БУКОВИНЦІВ
- Створено: Четвер, 18 липня 2024, 15:42
- Категорія: Звичаї та обряди
Ви їдете Буковиною, і бачите ялинку, схожу на новорічну, тільки на високій жердині. А трохи далі – ще одну. Кожна з них обрядовою мовою каже, що тут дуже поважають чоловіків. Бо це не просто ялинка – а обрядовий атрибут. Іменинне дерево.
Дерево як ритуальний атрибут стає ключовим у відразу кількох обрядах Буковини, а також Прикарпаття, Закарпаття. Так, коли молоді люди одружуються, з боку нареченого і з боку нареченої прикрашається по одному живому деревцю ялини чи сосни в домі, ці ж деревця беруть із собою на вінчання, а менші деревця прикрашаються і встановлюються на стовпах над брамою. Коли людина завершила будівництво житла – встановлює на самому верху також прикрашене деревце ялини, яке в обряді називається «квітка». Коли буковинець іде у засвіти – йому дорогі люди споряджають живе сливове або символічне хлібне дерево з дарами, і кожне з цих ритуальних дерев символізує безперервність життя як такого (адже дерево має під-, надземну і власне земну частину, і воно своєю сутністю якраз і символізує безперервність буття і єдність світів. Одне із деревець – іменинне – встановлюють зараз значно рідше, проте ця особлива традиція заслуговує на те, аби бути описаною ширше. Тим більше, що вона є елементом нематеріальної культурної спадщини Чернівецької області.
Детальніше...