ВЕДМЕЖІ ТУРНІРИ У МАЛАНКАРСЬКОМУ ДІЙСТВІ: СЮЖЕТИ, ЯКІ НАШАРОВУЮТЬСЯ

Одна з найяскравіших новорічних традицій України – маланкування: на одну ніч юнаки перевтілюються у образи, цілком протилежні до їхніх реальних: у стихії маланкарського дійства хлопець приміряє на себе роль іншої статі (граючи образи жінок), приміряє роль людини іншого віку (образи Діда та Баби), може втілити людину іншої національності чи навіть «стати звіром» - перетворитися на одну ніч на Коня, Ведмедя чи Козу.

Один із центральних образів буковинської та покутської традицій маланкування є образ Ведмедя, або ж Урсу. Його образ створюється із масивного очеретяного або солом’яного костюма, на Буковині у Ведмедів можуть бути за плечима крила. Ритуальне призначення Ведмедя – боротися. Колективи Ведмедів з різних кутків села сходяться у поєдинку, який є демонстрацією сили та вивільненням енергії. На Покутті осередком ведмежих турнірів, які називаються «бо́рінка» , є село Белелуя, на Буковині особливо виразними є Ведмеді в селищі Красноїльськ та в місті Вашківці.

ВЕЛИКДЕНЬ З БЕССАРАБСЬКИМ КОЛОРИТОМ

На Бессарабії вірять: на Великдень і на Івана Купала сонце «грається» - переливається всіма кольорами. А хто побачив, як сонце над Дністром «грається» - той подібне вже не забуде. Тільки не всім, кажуть, показується таке видиво, а лиш чистим серцем. А ще з особливою уважністю слухають опівнічні великодні дзвони – кажуть, якщо в цей час просити про зцілення важкохворого – то так і станеться, бо пора особлива.

ПІДЗАХАРИЧІ: ТАМ, ДЕ ХОДЯТЬ МАЛІ ПИСАНЧЄРІ І ҐАЗДИ ВМІЮТЬ ЗІБРАТИСЯ «НА КАМЕНЕЦ»

Гуцульське село Підзахаричі, що на Буковині, славиться багатими традиціями, гострим гумором, делікатними ґарчиками і особливою обрядовою поведінкою. Відомою, проте рідкісною є традиція напередодні Великодня або й у самі великодні свята ходити «у кукуци», подекуди цей обряд називається «гріти діда». Значення обряду: малі діти приходять від хати до хати нагадати про те, що на Великдень потрібно вшанувати предків (ритуальною ватрою, дарами, трапезуванням чи в інший спосіб), а дітям за це дають подарунок – обрядове печиво і писанку.

НАМОЛЕНА ВОДА І ПРОЩА НАД КАЛАЧАМИ: ДЕЩО З РОДИЛЬНОЇ ОБРЯДОВОСТІ СЕЛА РОЗТОКИ

Момент з’яви нової людини у світі – не завжди урочистий. Адже народжувалися і народжуються діти як у мирні та погідні роки, так і в часи воєнного лихоліття. Цей момент є незабутнім для жінки-поліжниці, і в народній культурі чимало приписів і уявлень про те, що можна і не можна робити жінці, котра готується до народження дитини.

Буквально до середини ХХ століття у людини була особлива провідниця, котра допомагала не тільки з пологами, а й уважно стежила за тим, щоби вся родильна обрядовість була дотримана. Це баба-повитуха, яку на Буковині називають словом «моша», (мошя). Повитухою могла стати жінка не дітородного віку, котра не живе статевим життям, має відповідні знання з народної медицини. Повитуха, як правило, не йде допомагати на похорон (омивати покійницю чи пекти поминальні хліби), оскільки вважається, що «кого пустили в одні двері – у другі най не важитси». Тобто причетна до появи на світ живих не має проводжати у світ мертвих. І всіх дітей, котрим повитуха допомогла з’явитися на світ, вона називала внуками або фінами (похресниками тобто). Моша брала участь і у виборі імені.