Художня культура Бессарабії чи не найкраще проявила себе у декоративно-ужитковому мистецтві, зокрема народному гончарстві, що має давню традицію й цікаві прояви колективної та індивідуальної творчості. Кожен майстер, розвиваючись у загальному руслі, формував спільну традицію, створюючи авторські глиняні вироби. Одним з найбільших осередків наприкінці ХІХ століття стало село Коболчин Сокирянського (нині Дністровського) району. Вироби цих народних майстрів вирізняються оригінальною художньою мовою, пластикою форм та орнаментальним декором. Історично усталений асортимент гончарних виробів відповідав практичним потребам, особливостям побуту та функціональним призначенням. Вони виконували ужиткову, естетичну та обрядову функції.

19 листопада у Львові відбулася ІХ Міжнародна наукова конференція «Мистецька культура: історія, теорія, методологія», організатором якої виступила Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника за сприяння Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів. У роботі конференції взяли участь методисти Буковинського центру культури і мистецтва Василь та Альона Беженарі.

Онлайн-конференція відбувалася на різних платформах та за різними секціями: «Архітектура й образотворче мистецтво», «Декоративно-ужиткове мистецтво», «Культурологія», «Мистецька освіта», «Музикознавство», «Театр, кіно, фотографія», «Джерелознавство та бібліографія».

Мабуть, багато хто чув містечковий фольклор, присвячений Францу Йосифу. Це і легенди про походження цісарських доріг, і бувальщини часів відвідання цісарем цих країв (1855, 1880), і навіть.. анекдоти про цісаря. Франц Йосиф – очільник Австрійської імперії і король Богемії, король Галичини та Володимирії, глава Австро-Угорської монархії.

У віці 18 років (з 2 грудня 1848 року) він стає імператором, і ця дата на загальнодержавному рівні (поруч із іменинами та днем народженням цісаря) урочисто святкувалася упродовж усього життя монарха.

Особливою помпезністю відзначалися ювілейні заходи 1908 року, які відбувалися у Відні, Львові [1]. Як читаємо у книзі «Ратуша – окраса Снятина» авторства Руслани Кірєєвої та Володимира Карого, за первісним задумом зодчих цей культовий символ цивільної влади споруджували саме до ювілею правління цісаря, проте завершилося 48-річне будівництво снятинської ратуші на рік пізніше – 1909 року. Але з іншого боку – це за рік до його 80-річного ювілею. На момент завершення будівництва зодчі заклали під флюгером бронзову кулю, а в ній - коротку історію спорудження ратуші, де є доволі прозорий натяк, в честь кого споруджена ратуша: «Діялось це в шістдесят першому році панування і сімдесят дев’ятій річниці уродин наймилостивішого нам пануючого Цісаря і Короля Франца Йосифа…» [2].

Збереглася також світлина 1908 року з Відня, на якій – урочиста процесія на честь цісаря, присутні там і делегати з Буковини. «Етнографічним паспортом» дівчат є знамениті вінки з ковилою, котрі вирізняють їх з-поміж інших.

У фольклорі образ цісаря найповніше, мабуть, представлений у жовнірських піснях – доволі контрастно: від образу «тата» і до винуватця людських смертей.

Сьогодні, у день собору архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних, українці відзначають також ще одна важливе свято - День Гідності та Свободи. І це символічно, адже саме архангел Михаїл, згідно з біблійним вченням, очолив святе ангельське воїнство, вірне Богові і стоїть на сторожі закону Божого. Він же є патроном, покровителем воїнів та лицарів.

Ми щиро вітаємо всіх, хто відчуває себе українцем і для кого патріотизм - це передусім про гідність, свободу та любов до своєї країни.

Щиро вітаємо також всіх, хто носить шляхетне ім`я Михайла та Михайлини.

Хай Господь Бог і Ваш янгол-покровитель бережуть і дають наснагу і небесну опіку.