Шановний глядачу! Ми щиро раді вітати Вас на щорічному традиційному ХІVобласному фольклорно-етнографічному святі «Від Різдва Христового до Йордану». У ці Богом благословенні різдвяні свята промовляємо один одному благоговійно та радісно:

Христос народився!

Славімо Його!

Запрошуємо Вас долучитися до нашого свята, яке цьогоріч відбудеться онлайн та розділити з нами найбільшу різдвяну благодать.

У ці святкові зимові дні, святить для нас з вами свічка різдвяних свят - неповторними зимовими празниками від Різдва Христового зі своєю прадавньою символікою, життєствердним колядуванням, щедрий вечір зі щедрівками, Йордан із Йорданським водосвяттям.

 (Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво".  

Запис тринадцятий)

Ще століття тому люди мало відзначали дні народження, а багато хто взагалі не знав власної дати народження (тільки місяць), поки не доведеться мати справу з документами. «Я народилася десь в лютому», - таку тезу можна почути від людей 20-х років народження і справа не у поганій памʼяті. Річ у тім, що значно більше в той час шанувався день імені, іменини, а день народження – менше. На Буковині збереглося кілька варіантів пошановування іменнинників, причому що цікаво: чоловіків та жінок вшановували по-різному. Враховуючи, що у передріздвяну пору та період новоріччя ціла «іменинна плеяда» - Анни, Романа, Андрея, Миколая, Степана, Василя, Івана – ми вирішили спеціально в рамках проєкту «Буковинське Різдво» зробити стислий огляд того, які іменинні традиції побутують на Буковині.

 (Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво".  

Запис дванадцятий)  

В високогірних селах Гуцульщини збереглася одна цікава традиція – не називати потойбічні сили, хижахів, стихію чи хворобу прямо, а вдаватися до парафразу, описового називання. Тобто те, чого бояться, тільки описують, не називаючи прямо (аби не накликати). Ведмідь – «вуйко», змія – «софійка», невиліковна хвороба «то, щезло би», чорт – «нетрудний», вовк – «колядник». В такому асоціативному ряду може здатися, що для горянина хижак – це одне лиш лихо, і навіть причини вгадаються – адже той же вовк чи ведмідь є прямою загрозою як для худоби, так і для людей. Але виникає три запитання: чому вовка називають саме колядником, чому його запрошують першим на Святвечір, коли вносять дідуха (згадка про це є у праці В.Шухевича «Гуцульщина») та чому маланкарі як на Буковині, так і на сусідньому Прикарпатті втілюють образи ведмедів – крилатих і звичайних. Отже, що поєднує вовка та ведмедя з новорічно-різдвяною обрядовістю?

Розпочнемо, мабуть, із вовка. Олекса Воропай пише, що у вовка в українській традиційній культурі дуже поважний покровитель – сам святий Миколай (як і у ведмедя). За легендою, саме він розпоряджається, котру худобу хижаки можуть полювати. Вовк і ведмідь вважаються справедливими хижаками. Звичайно, кожен господар пильнує свою худобу, але якщо якась блудна вівця відбивається – як правило, він її не надто ретельно шукає, існує і приказка: «Блудна вівця – вовкові вечеря».

Колектив Буковинського центру культури і мистецтва щиро вітає колишню завідувачку кабінету методики розвитку фольклору та етнографії Ольгу Володимирівну Магдюк з ювілеєм!

Понад 40 років свого життя Ольга Володимирівна присвятила благородній справі – плеканню та розвитку культури нашого краю.

Вітаючи Вас, щиро бажаємо міцного здоров'я, добра та благополуччя!