Новини

Моя земля – це сила моя

Скільки їх було… Іноді безіменних, які не заслужили від тодішньої влади «визволителів» навіть права бути похованими на своїй землі. Замість хреста – табличка з номером, а то й взагалі – братська могила. Гіркий парадокс: люди, які це творили, на словах не вважали українців «унтерменшами», а навпаки – клялися у віковічній любові та дружбі, підкреслювали, що несуть у далекі гірські села світло прогресу та встановлюють найгуманістичнішу владу на світі.

Незабаром усю повноту цієї «любові» на своїй шкірі відчули тисячі українців, які попрямували до Сибіру і Магадану будувати «світле майбутнє». Та це майбутнє, навіть не світле, а просте людське, судилося не кожному, адже серед поневолених чималу частку складали жінки, а то й зовсім молоді дівчата, які так і не стали дружинами, матерями, бабусями. Сьогодні архіви відкриті. Ми знаємо чимало про долі дисидентів, правозахисників, відомих інтелектуалів, які не словом, а ділом виборювало право українців мати свою вільну незалежну державу. Проте іноді забуваємо про долі звичайних людей, людей, які живуть поруч з нами і які також зазнали численних поневірянь та знущань на чужині. Вина яких полягала лишень в тому, що вміли добре працювати на своїй землі та насмілилися мати власну думку.

З кожним роком людей, які пережили часи лихоліття та навіки закарбували у своїй пам’яті все добре і погане, що відбувалося з ними, стає все менше. Вони – не тільки безцінне джерело інформації, а й яскравий прилад справжньої любові до життя, до оточуючих, до рідної землі. Навіть після численних поневірянь вони не опустилися, не образилися на увесь світ, не перетворилися на таких собі дворових циніків та мізантропів. Що допомогло їм вистояти? Саме про це й розповідається у циклі фільмів «Моя земля – це сила моя». Цей масштабний проєкт, покликаний розповісти про долі репресованих буковинських жінок, започаткували у Буковинському центрі культури і мистецтва. Проєкт втілюється за підтримки Чернівецької обласної державної адміністрації, Чернівецького обласного музею народної архітектури і побуту, ГО «Great stage»та участі сценічної школи мистецтв «Great stage».

Прем’єра першої серії під назвою «В любови жити тато вчив» відбулася 21 травня у кінохабі Центру. Ця серія розповідає про непросту долю Марії Штефуряк з Усть-Путили. Відкрив вечір очільник БЦКМ, заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк. На захід завітали сама героїня – пані Марія разом з синамиМиколою і Василем, начальниця управління культури Чернівецької облдержадміністрації Любов Добровольська, численні гості та симпатики. Перед присутніми виступили Галина Бойко, голова ГО «Чернівецьке обласне товариство політв'язнів та репресованих », Сергій Ніколайчук, голова ЧОО «Майдан», Дмитро Чернишов, голова ГФ «Буковинська народна комендатура».

Усі присутні радо вітали творців фільму – режисерку – завідувачку відділу розвитку кіномистецтва БЦКМ Тетяну Маслюк, оператора Олега Сташкевича, режисера монтажу Миколу Глібіщука, помічницю режисерки – керівницю народного аматорського театру «ТЕМП» Марту Шумілову-Лисякову. Та який справжній фільм без талановитих акторів. Гучними оплесками глядачі зустріли всіх учасників фільму. За теплий прийом присутнім дякували актори Лілія Вітренко, Оксана Татарчук, Ілона та її син Едвар Бортян. У свою чергу, щиро дякували за проведену творчу роботу заступник директора Чернівецького музею просто неба, актор, режисер Олег Колянківський та сестра режисерки, акторка Аліна Маслюк. Cвоїм виступом присутніх потішили учасниці народного аматорського вокального ансамблю «Марічка» ЦПК м. Чернівців (керівник – Любомир Равлюк). Після щирого обговорення фільму режисерка пообіцяла: «Далі буде…».