Учасники аматорських колективів Народного дому с. Стрілецький Кут Мамаївської територіальної громади (завідувачка – Галина Якович) презентують обрядове дійство «Великодні грають дзвони».

Напередодні Дня пам’яті та примирення і 76-ї річниці перемоги над нацизмом у Європі, на Сокирянщині вже традиційно відбулося відкриття авто-мото пробігу по місцях бойової слави краю.

7 травня Сокирянський міський голова Василь Козак спільно із заступниками Іваном Гангалом та Оксаною Бабій, секретарем міської ради Любов’ю Степаненко, керуючою справами виконавчого комітету Аурікою Мойсеєнко, головою Сокирянської ради ветеранів Ніною Бурденюк, директором Сокирянської автошколи ТСО України у Чернівецькій області Миколою Чеботковим та учнівською молоддю згадали тих, хто 76 років тому приніс довгоочікуваний мир. Квіти до підніжжя пам’ятника загиблим воїнам-односельцям та Братської могили вкотре засвідчили, що ми пам’ятаємо…

Народна традиція каже, що добробут, доля і здоров’я дитини значною мірою залежать від того, як поводить себе жінка у період вагітності. Так, жінці, що чекає дитину, забороняли дивитися на потворних людей (аби дитина не мала вад), бити чи кривдити тварин (навіть комах). Не можна дивитися на риболовлю (щоби дитина була спокійна вдачею) тощо. Тіло матері та її дитини в утробі сприймається в народній свідомості як єдине ціле, саме цим пояснюється відома заборона відмовляти вагітній жінці (це просить не жінка, а дитина її устами, а дитина ще не на цьому світі). Якщо ж вагітна у перелякові схопиться за якусь ділянку тіла – вважається, що її маля саме в тому місці матиме родову шкірну пляму.

Майбутня мама також повинна, як каже народний припис, вкрай обережно будувати свої стосунки з довколишніми: аби ніхто на неї не затаїв зло, інакше кара впаде не на маму, а на дитину. Фактично, період вагітності – перший період великої відповідальності за інше людське життя. І народна мораль, традиція через норми, заборони та настанови стає для жінки тим орієнтиром, який допомагає їй розібратися з цілком новим для неї статусом і способом життя.

Володимир Гнатюк, якому сьогодні виповнюється 150, став одним з перших професійних україністів, який вивів вітчизняну етнографію на європейський рівень. Про нього можна і треба говорити у кількох іпостасях - академіка АН України, члена наукових товариств Німеччини, Австрії та Швеції, упорядника майже 60 томів етнографічних збірок, фольклориста, літературознавця, діалектолога.

Дослідники його біографії зʼясували, що епістолярна сітка академіка вражає: Володимир Гнатюк адресувався з понад 800-ма адресатами.

Унікальний він з дитинства: володів феноменальною памʼяттю на фольклор і міг безпомилково відтворити мотив чи сюжет, почутий у ранньому дитинстві. Так само, як безпомилково відрізняв народний фольклор від сучасних йому стилізацій під фольклор. Син Івана Франка, Тарас Франко, згадує такий курйозний випадок: «До Гнатюка-етнографа я ходив у справі мого брата Петра Франка. Брат їздив, здається за дорученням Гнатюка, на кошт Етнографічної секції Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка по різних селах покутсько-гуцульського півдня і записував коломийки. Склав він також у народнім дусі коло 30 пісень і включив у збірку. Володимир Гнатюк пізнав фальш і всю збірку відхилив» [1].