Для того, аби створити святковий настрій напередодні Нового року та Різдва Христового у «Ресурсному центрі Кольпінга» в Чернівцях відбувся семінар на тему: «Витинанка: від народних джерел до сучасної інтерпретації».

У теплій затишній атмосфері учасники семінару ознайомилися із витинанкою, як видом мистецтва, а також мали змогу власноруч створити з паперу ангелика. Витинанки стали гарними прикрасами домівок учасників, новорічних ялинок, а частина виробів із побажаннями захисникам вже зовсім скоро відправляться на передову.

Провідником до світу витинанки став майстер народного мистецтва України, методист Буковинського центру культури і мистецтва Василь Беженар.

Захід об’єднав учасників зі всіх куточків країни: Харкова, Дніпра, Херсона, Чернігова, Маріуполя, Краматорська, змусив їх бодай трішки відволіктися від проблем сьогодення та подарував море позитивних емоцій. Дякуємо їм за приділений час і цікавість до культури і традицій буковинського краю. У майбутньому «Ресурсний центр Кольпінга» планує частіше організовувати такі заходи.

Особливим значенням у системі родильної обрядовості наділена перша купіль немовляти, яку раніше готувала баба-повитуха, а згодом, коли жінки перестали народжувати вдома, ця відповідальна роль перейшла до біологічної бабусі немовляти. Проте не скрізь – є населені пункти, де головна роль при купанні дитини відводиться хрещеним маткам (нанашкам).

Для першого купання немовляти заздалегідь готують посудину з водою, в яку (якщо це хлопчик), вкидають корінь дев’ясилу, аби малюк ріс сильним парубком, якщо ж купають дівчинку – додають мед та молоко і любисток, аби дитину всі любили.

Воду перед зануренням немовляти обов’язково скроплюють свяченою водою і якщо хтось зайде у дім на момент купелі – повинен вкинути у воду монети, «позолотити купіль», а фактично – побажати немовляті достатку та вберегти його від чужого ока залізом (копійка як металевий предмет наділена такими ж захисними властивостями, як ножиці під колискою дитини, шпилька на зворотному боці одягу дорослої людини тощо.

Карантинна реальність, пов’язана з коронавірусною хворобою (COVID-19), внесла свої корективи у звичний спосіб життя кожної людини. Неприродна для людської сутності відмежованість від світу й тактильних контактів, для когось стала імпульсом для самозаглиблення, спонукою до творчих інтенцій. Книга культурологічних есеїв та образків «Портрет українця» (2022) української письменниці, літературознавиці, кандидатки філологічних наук, членкині Національної спілки письменників України, завідувачки науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, кураторки етнографічного проєкту «Спадщина» Іванни Стеф’юк побачила світ саме за таких обставин. У післямові до своєї праці дослідниця зізнається: «[…] Ця книжка несподівана. Її спричинив тектонічний злам всередині мене. […] Перші і головні статті книжки я написала у березні 2019. Почався карантин. Мені було боляче відчувати шкірою конденсований страх і суспільну озлобленість. Я не могла зрозуміти цю нову дійсність і… втекла в науку. Я не скажу, що заявлені в книзі теми зацікавили мене вперше аж тепер – ні, звісно. Але я вперше підійшла до них так близько»[1]. І як результат основу книги склали 83 есеї, побудовані на глибоких розмислах, маловідомих і призабутих фактах, які по-новому ожили у філологічному та фольклорно-етнографічному дискурсі. І. Стеф’юк умовно привідкриває двері у два світи, де тісно переплітаються теми її дослідницьких інтересів – літературні, краєзнавчі та етнографічні.

Наукові експедиції, книжкові дослідження традиційної культури Буковини, документальні фільми та ролики, вивчення та презентація елементів нематеріальної культурної спадщини Чернівецької області, етнографічні студії наживо (денні та нічні, «їстівні» та студії з майстерками, студії-реконструкції пам'яті та заняття у бомбосховищі), реалізація грантових проєктів для відродження традиційної культури, етнозйомки, консультування для зйомок художніх фільмів, міждисциплінарні перформанси, Клуб вивчення української мови, вивчення культури національних спільнот Буковини, методичні лабораторії – десь так побіжно і дуже стисло можна охарактеризувати те, чим ми займаємося. Ми – це досліднийкий проєкт «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва. Сам напрям «Спадщина» передбачає вивчення звичаїв, традицій, етнокультури нашого народу і він є одним із профільних для нашої установи. А з 3 січня 2018 року проєкт отримав своє «медійне життя», адже створена сторінка, котра стала дослідницькою та інформаційною платформою для ознайомлення з нашою роботою.