Стеф’юк Іванна. Портрет українця: Культурологічні есеї та образки

Карантинна реальність, пов’язана з коронавірусною хворобою (COVID-19), внесла свої корективи у звичний спосіб життя кожної людини. Неприродна для людської сутності відмежованість від світу й тактильних контактів, для когось стала імпульсом для самозаглиблення, спонукою до творчих інтенцій. Книга культурологічних есеїв та образків «Портрет українця» (2022) української письменниці, літературознавиці, кандидатки філологічних наук, членкині Національної спілки письменників України, завідувачки науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, кураторки етнографічного проєкту «Спадщина» Іванни Стеф’юк побачила світ саме за таких обставин. У післямові до своєї праці дослідниця зізнається: «[…] Ця книжка несподівана. Її спричинив тектонічний злам всередині мене. […] Перші і головні статті книжки я написала у березні 2019. Почався карантин. Мені було боляче відчувати шкірою конденсований страх і суспільну озлобленість. Я не могла зрозуміти цю нову дійсність і… втекла в науку. Я не скажу, що заявлені в книзі теми зацікавили мене вперше аж тепер – ні, звісно. Але я вперше підійшла до них так близько»[1]. І як результат основу книги склали 83 есеї, побудовані на глибоких розмислах, маловідомих і призабутих фактах, які по-новому ожили у філологічному та фольклорно-етнографічному дискурсі. І. Стеф’юк умовно привідкриває двері у два світи, де тісно переплітаються теми її дослідницьких інтересів – літературні, краєзнавчі та етнографічні.

 Літературні і краєзнавчі матеріали першого розділу уводять читача в епоху українського письменника, громадсько-культурного діяча Марка Черемшини, навколо постаті якого розкривається духовний і культурний пласт українського народу, помежованого кордонами двох імперій та вимушено емігрованого в заокеанські країни.

У літературно-краєзнавчих есеях оживають і в новому світлі постають образи письменників, громадсько-політичних, культурних діячів, видатних українських просвітників та педагогів, чия активна діяльність на ниві українства примножила і продовжила справу відродження української держави. Досліджуючи життя і творчість Марка Черемшини, І. Стеф’юк, наче художник, мазками вивершує цілісний образ письменника, збираючи по крупинках важливу інформацію особистих і творчих контактів, завдяки якій постає широке тло подій та атмосфера кінця ХІХ – ХХ ст. Крізь завісу часу увиразнюються портрети бабусь, дідів по материній і батьківській лінії Марка Черемшини, батьків – Юрія Стефановича Семанюка та Анни Дмитрівни Олексюк, дружини Наталії Семанюк, її сестри Марії Карп’юк. Дослідниця актуалізує на вподобаннях, особливостях характеру, вдачі, захопленнях Марка Черемшини та Наталії Семанюк, їхніх переконаннях та потужній праці на користь українства. Деталі творчих зв’язків та особистої дружби «Покутської трійці» розкриваються у спогадах Наталії Семанюк та в образках-розмислах авторки книги «Портрет українця», зокрема йдеться про цікаві факти з життя, творчу долю Леся Мартовича, осмислення його художніх творів, а також товаришів по перу – Василя Стефаника, Марка Черемшини. Окремо простежено візити Лесі Українки, Володимира Самійленка, Олеся Гончара на Прикарпаття, їхні контакти з місцевими літераторами, громадсько-культурними діячами.

В інших образках та есеях розповідається про засновника «Січі» Кирила Трильовського; отамана Легіону Українських січових стрільців та УГА, голову комісії товариства «Сокіл» Семена Горука; українського композитора, головного диригента та інспектора Армії УНР Михайла Гайворонського; українського історика, учня М. Грушевського Василя Костащука; фольклориста, літературознавця, академіка АН України Володимира Гнатюка; українського композитора, фундатора української музичної фольклористики Філарета Колесси; засновника і першого голову філій товариства «Просвіта» у Снятині Василя Равлюка; правозахисника і громадсько-культурного діяча, учня письменника Олексу Коссака; чеського фотографа і перекладача творів Марка Черемшини Рудольфа Гулку; етнографиню, громадсько-культурну діячку, директорку Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини Руслану Кірєєву та ін. Замикають літературознавчі та краєзнавчі двері рефлексії-відгуки про книги Василя Клічака, Євгена Барана, Володимира Чипиги, Степана Григорчука, Івана Оробця, Тетяни Череп-Пероганич, Олександра Козинця.  

У своїй збірці дослідниця глибоко опрацьовує тему української еміграції, зокрема апелює до роману Іллі Киріяка «Сини землі», де, крім того, розглядає цей твір з погляду традиційної культури, простежуючи наявні у ньому трактування деталей родинної обрядовості (народження, весілля, похорон), святкування Великодня (з акцентом на випіканні великоднього обрядового хліба). За словами І. Стеф’юк, автор упродовж двадцяти років збирав психолого-етнографічний матеріал, який ліг в основу роману. Аналіз цього художнього твору тісно взаємопов’язаний із етнографічними темами, які науковиця ретельно вивчає. І. Стеф’юк з особливою відповідальністю та  глибиною розкошує в етнографічному матеріалі, оскільки, за її словами, «складне нашарування різних світоглядів в українській традиційній культурі подібне на палімпсест: пізнання одного шару є натяком на присутність наступного, і ці різні хронологічні пласти – як річні кільця на дереві життя»[2].

Дослідниця традиційної культури достеменно вивчає символіку і семантику різдвяних атрибутів – солом’яного павука і дідуха; апелює до традиції паління вогнів у контексті Великодня, свята Купала, розкриває символічну присутність вогню в осінній обрядовості, народній медицині, церковному житті. Предметом дослідження є також народні одягові традиції (носити вишиті сорочки, хустки); кулінарні вподобання, перейняті від предків й засвоєні сучасною гастрономічною культурою; витоки звичаїв встановлювати придорожні хрести, їх роль і значення в житті народу; обрядова роль дерева; мистецтво данцю; традиція залицяння; народне розуміння грошей тощо.

Позаяк Буковинський центр культури і мистецтва укладає перелік та відповідає за підготовку номінаційних досьє елементів нематеріальної культурної спадщини, чимало есеїв присвячено саме цьому аспекту етнографічних досліджень. У полі зору – буковинське маланкування, історія та семантика тканого рушника, традиція випікання обрядового хліба, зокрема приготування хлібної офіри – поминального деревця, обряд на викликання дощу «ховання ляльки», віншування чоловіків-іменників «чугою» та ін. Зокрема, елементам нематеріальної культурної спадщини Буковини присвячені такі есеї Іванни Стеф’юк: «Заглянь під маску буковинської Маланки», «Що то за звір: Штрихи до обрядового бестіарію», «Навіщо буковинці кричать на борщ?», «Повернення до обрядової пам’яті, або Деякі штрихи до історії та семантики тканого рушника», «Солодке дерево, останнє дерево: Буковина зберегла унікальну традицію хлібної офіри» та ін. Зазначимо, що всі етнографічні есеї (а їх у книжці – 37) вперше опубліковано на офіційному сайті нашої установи у рубриці «традиційна культура».

Як бачимо, у науково-популярній книзі Іванни Стеф’юк «Портрет українця» розкрито фактично увесь духовно-практичний досвід українців, через пізнання традицій, звичаїв, обрядів, що є фундаментом культурного життя народу.

 Стеф’юк Іванна Портрет українця: Культурологічні есеї та образки / Передм. Є. Барана. Київ : Український письменник, 2022. 312 с.

 [1]Стеф’юк І. Портрет українця: Культурологічні есеї та образки / Передм. Є. Барана. Київ : Український письменник, 2022. С. 305.

[2]Там само. С. 173.

Ольга МЕЛЕНЧУК,

кандидатка філологічних наук,

методистка БЦКМ