Кожен регіон має що сказати про переломні сорокові. І кожна національна спільнота на території України – також. Про те, як змінилися тогочасні традиції і про силу індивідуального вибору говорили слухачі Курсів української мови на перформативному занятті «Чорно-біла фотографія». Присутні почули про те, як українські повстанці відзначали Великдень, як змінилася традиція проводів до війська, що таке котильон, якими були сорокові роки для євреїв України та німців-колоністів, який досвід починання спочатку мали лемки на Луганщині, по-особливому звучав прочитаний повстанський щоденник Івана Онуфрака (Горліса), одного з останніх українських повстанців. Говорили й про українців за межами України – піонерів Канади, Аргентини, Бразилії. Про долю українців у трудових таборах Німеччини. Ділилися близькими родинними історіями та розмірковували над тим, які ж різні досвіди у кожного з нас – які ми різні і які свої.

Бринза (бринзя, бриндзі, бринзє) – спеціально засолений сир тривалого зберігання, один із основних продуктів вівчарства. Бринза належить до розсольних сирів і окрім української, притаманна також румунській, молдовській кухні та кухням балканських країн. В українську мову назва цієї страви прийшла з румунської мови, де brânză – назва будь-якого сиру, а не тільки розсільного засоленого. В інших мовах (польській, чеській, словацькій) це слово вживається на позначення саме солоного сиру, що вказує на похідне значення слова. Назва продукту «валашський сир» (румунський сир) згадується у портовому документі 1370 року, масове ж поширення цього смачного продукту припадає на 15-16 століття. Дослідники народної кухні зазначають, що при правильному засолюванні і зберіганні в дерев’яних бербеницях чи діжках гуцульська бринза має доволі великий термін продатності, хоч і виготовлена з молока. Тут має значення і коефіцієнт солі до загального обсягу продукту, і якість посудини, і температура. У добрій бербениці і належно засолена бринза може зберігатися рік і більше.

Благодійний фонд «Рокада» Чернівці розпочав роботу над етнопроєктом «Берегиня», який приурочений прийдешньому Дню матері. Учасницями проєкту стали жінки з Херсонської, Харківської, Миколаївської, Донецької, Запорізької, Луганської областей, яким випала унікальна нагода приміряти на себе етнічний жіночий образ буковинки кінця XIX-початку ХХ століття. Своєю участю проєкт «Берегиня» підтримала голова БО Благодійний фонд «Рокада» Наталія Гуржій.Проєкт став можливим завдяки співпраці Благодійного фонду «Рокада» Чернівці з паном Миколою Шкрібляком - видатним буковинцем, очільником Буковинського центру культури і мистецтва, етнографом, народним майстром, заслуженим діячем мистецтв України, який надав для заходу костюми зі своєї унікальної колекції буковинських строїв. Микола Миколайович працював над створенням образів учасниць та провів у процесі зйомки ознайомчі лекції про специфіку буковинського народного строю, зробив акцент на спільності одягових елементів різних регіонів та, власне, їх унікальності. Безцінний супровід проєкту буковинського етнографа від зародку ідеї до його втілення в образах моделей підкреслив значимість вибудовування культурних містків між представниками різних регіонів з числа внутрішньо переміщених осіб та їх інтеграції в приймаючу громаду. На це в значній мірі націлена робота БФ «Рокада» Чернівці, культурних експертів регіону та управління культури Чернівецької ОДА.

Учасники вокального тріо Центру культурного простору с. Лівинців Дністровського району в складі Тетяни Іванської, Юлії Гарбуз і Тамари Требик (концертмейстер-Григорій Боштан) взяли участь у Міжнародному канадсько-українському фестивалі в Торонто з піснею Ю. Легасюка на слова В. Крищенка " Гей, чуєш ти, сину".