ВАСИЛЬ, ВАСИЛЄНИК: НОВОРІЧНИЙ ХЛІБ З ЛЮДСЬКИМ ІМЕНЕМ

Традиційний український новорічно-різдвяний хліб – десь це калач (колач), десь корочун (крайчун), а десь... Василь, або ж василєник. Корочун і Василь – вони настільки подібні формою і «ритуальним життям», що ми припускаємо, що йдеться про різні у часі назви одного і того ж виду обрядового хліба. Якщо корочун – це дохристиянська назва, то «Василь», василєник має близьке споріднення з грецькою традиційною культурою і може вважатися саме новорічним хлібом християнського періоду нашої духовної традиції.

Корочун, крейчун, кречун, ґереджун, василєник, Василь поширений серед українців Карпат, і одна з назв – «кречун» - на нашу думку, лягла в основу популярного прізвища на прикарпатській Косівщині – Кречун.

Випікають такий хліб напередодні Святвечора, а вживають напередодні Василія (за старим чи новим стилем). Відомий такий хліб окрім українців, полякам, словакам, румунам, молдованам, угорцям, болгарам та грекам, також іншим народам.

"На Вечорниці до вдовиці"

              Ще за часів наших дідусів та бабусь вечорниці були одним із найпопулярніших заходів серед молоді. Ще за часів наших дідусів та бабусь вечорниці були одним із найпопулярніших заходів серед молоді. Раніше не було можливості на спілкування через постійну роботу, не говорячи вже про відсутність соціальних мереж та інтернету. Тому змога гарно відпочити, позалицятися чи знайти собі пару зʼявлялася лише на вечорницях, клаках, танцях…
У ніч на Андрія молодь збиралась у велику гурму, дівчата ворожили, співали, а хлопці бешкетували та придивлялися до красунь.
Тож і цього разу наша українська молодь зібралася «На Вечорниці до вдовиці» в Чернівецькому обласному музеї народної архітектури та побуту. Учасники етно перформансу намагалися відтворити традиції та атмосферу тогочасних вечорниць. Молодиці співали українських пісень, ткали, вишивали, ворожили на свого судженого, розігрували калиту, адже вважалося, що на вечорницях піснями, жартами, заняттями рукоділлям дівчата закликали свою щасливу долю. Кожна дівчина мала виконати норму своєї праці, інакше наступного разу її вже не відпускали на вечорниці….
А як саме це відбувалося, дивіться далі….

Ті, що носять зорі в руках: деякі штрихи до образу одного з різдвяних символів

Очікування першої зірки, яка є провісником народження Спасителя – один із важливих духовних значень Святвечора. Саме тому до першої різдвяної зорі вірні звичаям християни намагаються не їсти (навіть пісної їжі), не сваритися і не спати. Щоби дочекатися головного дива.

«У різдвяну пору каже наша традиція, що небо відкрите. Тобто саме тому на новоріччя і Різдво ми озвучуємо віншівки,  говоримо тільки про світле і мріємо про сокровенне. Бо небо відкрите, воно все «чує». Навіть на різдвяному атрибуті «павук» найближчим до нас є рівень небесних світил. Під стелиною невеликий ромб – то рівень предків, які тримають нас на цьому світі, «тіло» павука і найбільша його частина – це явний світ, це наша реальність, яку відчуваємо і споглядаємо тут і зараз, а отой нижній – це зорі, небесні світила. Чому, здавалося би, адже навпаки зорі мають бути вгорі? А павук, як на мою думку, буквально транслює і візуалізує метафору про те, що небо відкрите і до зірок можна дістати руками», - пояснює етнолог, заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк.

"Кирилейса" слово-загадка і слово-асоціація

У йорданських піснях села Ревне Мамаївської громади поширеним є рефренний вигук «кирилейсон!» / «кирилейса», етимологію якого виконавці додатково не пояснюють. Цей же вигук присутній був донедавна і в традиціях мікрорайону Рогізна, що засвідчує дослідник Микола Семенюк: "У нас на Рогізні була традиція: на Водохреща ґазда виходив зі свічкою та зустрічав священика, а хористи, що з ним ходили, вигукували: "Кирилейса"". 

Що "кирилейсон" і "кирилейса" - фонетичні варіанти одної фрази - неважко здогадатися, але якої? Що вигукують буковинці на Водохреща?

У перекладі з грецької "кирієелейсон" (Κύριε λέησον) - "Господи, помилуй, змасти рани єлеєм". Це християнське молитовне зверення до Бога, щоозначає "Спаси, Господи" .

Етнограф Г. Кожолянко так описує алгоритм обрядових дій на Водохреща: «Після освячення води, гасили «трійцю», занурюючи свічки у воду, де відбувалося освячення. Господар, повертаючись із церкви, обходив обійстя, випалював над дверима хрести. Потім «трійця» ставилась серед столу й горіла до закінчення вечері. Викриком «Кирилейса!», (за грецькою мовою «Кіріє Елейcон», що означало «Господи, помилуй!»), стріляниною з рушниць і пістолів завершувався обряд освячення води. Вважалося, що чим швидше ти набереш освячену воду, тим більше вона має цілющих та лікувальних властивостей. Її використовували для лікування різних хвороб» (праця «Духовна культура українців Буковини»).