ЩО ОСВЯЧУВАТИ У ВЕЛИКОДНЬОМУ КОШИКУ: БУКОВИНСЬКА ВЕРСІЯ

Традиція освячувати на Великдень їжу – давня, коренями сягає орієнтовно XIV століття [1]. Як вважають етнографи, раніше на теренах Буковини та Прикарпаття місцеві жителі везли чи несли їжу для освячення у саквах (бесагах), на Гуцульщині ця традиція подекуди збережена досі. А ось освячували на простелених перед церквою скатертинах і навіть ліжниках. Жителі міст освячували їжу в кошиках, і згодом ця зручна традиція добре прижилася і в селі. Накривається кошик спеціальним рушничком, який називається покрівець. Він може мати орнаментику, аналогічну до інших урочистих рушників, а може містити зображення церкви, розп'яття Христового, надписи «Христос Воскрес» тощо. Буковинська Гуцульщина освячує великодню їжу також у спеціальних боднарних посудинах – дорінниках, пасківниках (скопцях).

Етнолог Микола Шкрібляк, очільник Буковинського центру культури і мистецтва, пояснює, що сам вміст кошика має певні традиційні приписи. Адже людина несе освячувати те, що споживатиме за першою трапезою після Воскресіння Христового. Ця трапеза буде скоромна і на розсуд господарів пишна, адже завершився найбільший піст і вже можна спокійно споживати набіл, яйця та м'ясні вироби.

«Звичайно, головними у великодньому кошику є обрядові хліби (дора, паска, бабка). Дехто освячує їх цілими, дехто крає по шматочку, аби все вмістилося. Відтак має бути свічка (аби запалити коло церкви світло, зароблене своїм мозолем). Писанка надзвичайно важлива, причому традиційна писанка пишеться на живому сирому курячому яйці, вона якраз і є уособленням світла Великодня. Писанок має бути кілька – одні освячують для себе, іншими обдаровують. Так само з м'якого домашнього сиру (подекуди підсоленого) робиться на тарілочці гірка або кулька, вона тут же обкладається чищеними вареними яйцями і обтикується часником. Освячуються гіркі трави (часник, хрін), кладеться окремо ще цвіклі у невеличкій посудині. Далі м'ясні вироби – ковбаса, бужениця, солонина тощо. Якщо ми говоримо про Буковинську Гуцульщину, то гуцул, який святить масло, вважається гоноровий ґазда. Рівнинні буковинці освячують крашанки (галунки), а ось гуцули їх освячують рідше. Не освячується алкоголь, як і фрукти та ранні овочі (це притаманно більше святам на подяку за врожай, як ось Спаса). Виняток може скласти хіба редька. І ще важливо: якщо ми ідемо на великодню службу, то кошик не беремо з собою всередину, залишаємо на паперті або когось одного залишають вартувати під церквою і пильнувати. Одна із причин цілком зрозуміла: нескладно уявити, яким міцним буде запах, якщо кожен парафіянин зайде з кошиком, наповненим копченостями. А ще важливо розуміти: етнографічні атрибути важливі, але невіддільною є духовна складова. Адже люди ідуть у церкву не тільки, щоби освятити певний набір продуктів і відтак спожити їх. Це найбільше свято християн – воскресіння із мертвих Ісуса Христа. Це перемога Світла. Це дні вшанування предків. І це урочиста трапеза з найдорожчими. Все має бути в єдності».

У деяких населених пунктах, особливо із численними католицькими парафіями, поруч із вищезазначеним освячують великодніх баранців з хліба або масла, цей баранець символізує великоднє ягня. Проте всі загалом м'ясні вироби у кошику символічно означають жертовне ягня, тож не залежно від того, присутня фігурка баранця у кошику чи ні, ця символіка витримана. Буковинські гуцули освячують також сирних коників, і їх відтак роздаровують дітям або ж роздають як поминальний дар з перепічкою. Яйця (писанка, чисте варене яйце чи крашанка) символізують нове життя, сіль виступає символом захисту від зла (саме з цією метою господарі обходять власні обійстя по службі і благословляють освяченою сіллю). Великодня паска символізує сонце (містить на собі солярну символіку), а також вона є символічним натяком на євхаристійний хліб. До слова сказати, у деяких буковинських селах церковий хліб проскура і великодній хліб називаються однаково – «дора».

Є і цікавий гендерний припис складання великоднього кошика: на Буковинській Гуцульщині складати всі великодні кошики мав би чоловік, це символізує благословіння на все добре (як і в засіваннях чи в новорічному маланкуванні роль доброго початку – за чоловіком). Як правило, паски випікають жінки, але знаємо і чудових майстрів перепікарства серед чоловіків – наприклад, уже згадуваний вище етнолог Микола Шкрібляк, який навчився прикрашати паски ще в дошкільному віці і зараз їх залюбки випікає, це його родова традиція [2].

Якщо говорити про відмінності у великодніх традиціях національних спільнот, то для Буковини це особливо цікава тема, оскільки тут компактно проживають разом з українцями румуни, молдовани, поляки, євреї, роми, вірмени та ін., і у кожного своя традиція. Зокрема, є багато перегуків у відзначенні свята виходу з єгипетської неволі Песах та християнського Великодня (Пасхи): зокрема, присутність на святковій трапезі варених яєць, гірких трав, образ жертовного ягняти. Але разом із тим це все ж два різні свята. Роми України також освячують високі і глазуровані великодні хліби, у які застромлюють свічку і поруч ставлять гілки самшиту (бушпану). Детальніше це можна побачити у спеціальному матеріалі журналу «Локальна історія» [3].

Румуни України випікають сонячні сирні паски, причому солодкий сир (який символізує сонце і здоров'я) тут називається бринзою. На відміну від української мови, де бринза – це солоний розсільний сир. Як випікають паску в селі Горбова, що на Буковині, розповіла нам староста цього самобутнього села і людина, яка особисто зберігає всі відомі їй звичаї Соріна Паламарю: «Боже мій, я коли печу паску, вона має бути з бринзою обов’язково, має бути тільки навколо нього плететься таке коло з тіста, ну як віночок, потім туди всередину кладу бринзу (коров’яча має бути, солодка бринза), зверху змастити яйцями і всуваю у піч. Оце у нас паска, солодка і з бринзою. А солодка без бринзи, ота з поливою – це козонáк. В нас в козонак ставлять ізюм. Хтось каже на то «куліч» - ну в нас то козонак і ми тримаємо ту традицію, яка від наших предків нам прийшла».

Більше про те, як святкують міські буковинці Великдень і що освячують – можна прочитати у нашому попередньому нарисі [4].

Також варто зазначити, що в деяких селах, особливо це стосується передмістя Чернівців, прийнято освячувати по два кошики: один – аби спожити з живими рідними, другий – аби віддати як поминальний дар за померлу рідню [5].

Знають українці і символічну великодню трапезу – не за багатим родинним столом, а наприклад повстанська паска біля криївки, воїнська паска неподалік передової.. Різні часи і різне життя традицій.

«Колись так не було, так як тепер», - ця фраза у етнографії рівносильна прислів'ю «Все тече, все змінюється». Але для тих, хто хоче зберегти традицію такою, якою запам'ятав її від бабки і діда, це як живий вогонь. Сенс якого у тому, аби передати – не загасивши...

Іванна СТЕФ'ЮК – кандидатка філологічних наук,

завідувачка науково-методичного відділу

дослідження та популяризації традиційної культури,

 кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»

Буковинського центру культури і мистецтва, письменниця

ДЖЕРЕЛА:

1. Звичай освячувати їжу, ймовірно, сягає XIV століття. – Точка доступу: https://www.polskieradio.pl/398/7856/artykul/3148121,%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B0%D0%B9-%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%87%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D1%97%D0%B6%D1%83-%D0%B9%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%BE-%D1%81%D1%8F%D0%B3%D0%B0%D1%94-xiv-%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTAAAR3VZqD5TUx3lri2vf9KsZrw0e30aLbR3f60PFv9hRtpoYVEYFEFQs9h-hM_aem_AXP4tvgsYTDIuFzpWXscftelM74WOSNoAQw0YFvjLoMTeaGlyTTD08HqtNMHS2r5wAtkcKU6zq0uK6IPQQ8Txyze
2. Стеф'юк І. «Це малий зробив», - передвеликодній спомин Миколи Шкрібляка // Місце сили. – Брустури: Брустури, 2024 р.  – Електронна версія: http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/inshe/6232-tse-malyy-zrobyv-peredvelykodniy-spomyn-mykoly-shkriblyaka.html
3. Що святили українці на Великдень. – Локальна історія. – Точка доступу: https://localhistory.org.ua/texts/statti/shcho-sviatili-ukrayintsi-na-velikden/
4. Стеф’юк І. Цукрові писанки та уквітчані гойдалки – деякі спостереження за міськими великодніми традиціями. – Точка доступу: http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/zvychai-ta-obriady/6243-tsukrovi-pysanky-ta-ukvitchani-hoydalky-deyaki-sposterezhennya-za-miskymy-velykodnimy-tradytsyamy.html

1. Стеф'юк І. Два кошики і ритуальна трапеза: що це значить для буковинців. – Точка доступу: http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/zvychai-ta-obriady/6242-dva-koshyky-i-rytualna-trapeza-shcho-tse-znachyt-dlya-bukovyntsiv.html

Стеф'юк І. Яка паска «правильна»: короткі етнографічні роздуми. – Точка доступу: http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/zvychai-ta-obriady/6243-tsukrovi-pysanky-ta-ukvitchani-hoydalky-deyaki-sposterezhennya-za-miskymy-velykodnimy-tradytsyamy.html

ІЛЮСТРАЦІЇ:

1. Фото з відкритих інтернет-джерел
2. Фото з нашого етнопроєкту "Сонце Великодня". Автор фото Ігор Павчак. Сторінка проєкту: https://www.facebook.com/profile.php?id=100091792181866
3. Традиційні ромські паски. Львів, 2013. Фото Романа Онишака. Джерело фото: https://localhistory.org.ua/texts/statti/shcho-sviatili-ukrayintsi-na-velikden/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTAAAR2107WZaXjS-UTrIou09cLPXrbVeyYW74l2loWFG7iuobbApXIi6jKwLbs_aem_AXNmBF1sXv-UeterPes3YS9Vfq5UTXCCKWijQ_JKZy8uOKFlkVZXu2kSpt8G0SzNYxS0-8IhAQe3sGHtR5-LJLrM
4. Сирна паска румунів України. Фото Кіри Ставчанської з нашого проєкту "Смаки Буковини". Сторінка проєкту: https://www.facebook.com/profile.php?id=100064211640339
5. Авторка фото Кіра Ставчанська. Джерело фото: https://www.facebook.com/profile.php?id=100064211640339