УКРАЇНСЬКІ МОЙРИ І ОБРЯДИ ВИБОРУ ДОЛІ – КОРОТКИЙ ЕКСКУРС

«У неділю не діли, бо поділиш долю», - таке майже каламбурне прислів’я застерігає молодих жінок від позичання чого-небудь у неділю, аби не «позичити» комусь свого чоловіка. Чи справді слова «доля» і «ділити» споріднені»? Так, слово «доля» має праслов’янське походження  і пов’язане зі словами «доля» в сенсі «частина» («доля правди», «претендувати на свою долю в справі»), а також з дієсловами «ділити», «наділити». Тобто «доля» – це те, чим ми наділені.

Ви помітили, що в обрядовому розумінні слова "доля" і "заміжжя, одруження" часто виступають синонімами? А сама зустріч з «людиною на все життя» є доленосною, а цю людину  називаємо «Доле моя». Це ж слово, «доля» поширюється і на ключову весільну атрибутику.

Зокрема, весільний обрядовий хліб Опілля так і називається – «доля», він може мати прямокутну форму або ж форму восьмикутника.

ЩО СПІЛЬНОГО МІЖ МАЛАНКОЮ І ВЕСІЛЛЯМ ТА ДЕЩО ПРО НАРОДНУ СМІХОВУ КУЛЬТУРУ БУКОВИНСЬКОГО СЕЛА МАМАЇВЦІ

Новорічна традиція маланкування і обряд весілля – здається, що між ними нічого спільного. Але це лише на перший погляд. Маланка транслює образи Молодого та Молодої, тобто наречених (на Буковині це села Мамаївці, Шубранець, Веренчанка та ін.), Молода запрошує на «потойбічне весілля» (Шубранець) [5], у ній присутні дружки, весільні деревця тощо. У свою чергу традиційне весілля, а точніше цикл післявесільних обрядів, відомий таким ігровим явищем, як «циганщина» («перебрані», «ряджені», «малпувати») – тобто гумористичним переодяганням, яке максимально наближене до маланкарської стихії. Складається враження, що два яскраві обряди, тільки один з календарного, а інший з родинного циклу, час від часу перегукуються смислами.

ЧИ ЛЮБИВ АРИСТОФАН ГОЛУБЦІ, І ЩО ТАКЕ БУКОВИНСЬКА ГАЛУШКА

Чому буковинці називають голубці галушками?

Культура приготування та споживання голубців – тобто фаршированого м’ясом та крупами листя – нещодавно стала національною культурною спадщиною України. Ця така близька для нас страва має різні варіанти назви – голубцí, гóлубці, долма, сарма, а на Буковині ви почуєте ще три інші назви – «галуші», «галушки» та «пальчики». Знавці традиційної кухні скажуть: галушка – це зовсім інша страва, де листя не використовується, але не все так однозначно, адже Буковина кілька століть поспіль паралельно вживає назви «галушка» та «голубець», і цей «гастрономічний феномен» свого часу здивував лексикографа, уродженця Луганщини Володимира Даля, котрий при укладанні тлумачного словника (1863 рік) зафіксував уживання назви «галушка» на позначення страви «голубці»: «В Подільській губернії галуша, голубці, пшоно с телятиною в капустяному листі, варене в квасу» [4].

ВІНОК, ЩО РУХАЄТЬСЯ» І РИТУАЛЬНИЙ ОБМАН – ДЕЩО ПРО СЕМАНТИКУ БУКОВИНСЬКОГО ЕТНОГРАФІЧНОГО МАРКЕРА

Він – виразний і делікатний дівочий символ – буковинський урочистий вінок з ковилою. Це традиційний убір для мешканок рівнинних сіл Чернівецької області, шитий каркасний високий вінок, символічну кульмінацію якого становить трава ковила (обов’язково – нефарбована). Сам каркас вінка може бути циліндричним, у вигляді невисокої бісерної коронки, або ж нагадувати убір троянського воїна – кріпитися по центру голови). «Вінок, що рухається», - ця метафора не є штучною, адже пухнаста ковила на вершині вінка з першими подувами вітру починає «танцювати», а відповідно сам вінок – «рухатися».