БУКОВИНСЬКИЙ УРОЧИСТИЙ ВІНОК ВІДТЕПЕР – ЕЛЕМЕНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Буковинський урочистий вінок з ковилою (кода, кодина, павун, вінок з травою, павуновий вінок, трава) – це різновид дівочого головного убору рівнинних сіл Буковини, шитий каркасний високий вінок, символічну кульмінацію якого становить трава ковила (обов’язково – нефарбована). Сам каркас вінка може бути циліндричним, у вигляді невисокої бісерної коронки, або ж нагадувати убір троянського воїна – кріпитися по центру голови). Нещодавно відбулося засідання експертної ради при Міністерстві культури та інформаційної політики України і елемент «Буковинський урочистий вінок з ковилою» визнано національною культурної спадщиною. Детальніше про це можна дізнатися за посиланням: Про це йдеться в наказі МКІП від 26 липня 2023 року. Цей вінок є нашим етномаркером, за яким впізнають буковинців на етнографічній карті України.

ЗЕМЛЯНІ СТОЛИ ТА ЗАГОВОРЕНІ МАНДРИКИ: ДЕЩО ПРО РІДКІСНІ ПЕТРІВЧАНІ ОБРЯДИ

Чи сідали ви колись за земляні столи, оточені з усіх боків маминими рушниками? Якщо ні, то певно ви не петрикували на Покутті. Красива традиція, значення якої може бути загадкою для її виконавців. «Петрати», «петрикувати», «сідати до петрика», «копáти Петра» - кожна з цих місцевих назв зображає підліткову пастушу традицію викопувати круглі або квадратні столи в землі, а відтак частуватися всередині цієї ритуальної конструкції. Тобто по суті хлопці підліткового віку спочатку обкопують рівчаками земляний клин, який слугуватиме столом, відтак виготовляють з гілок хрест і вкопують посередині стола, а відтак цей хрест прикрашають вінками. Сама трапеза є символічною і відтворює значення жертовної трапези, трапези-подяки за добрий пастуший рік.

КУПАЙЛОВЕ ЧУДО: ТРОХИ ЛЕГЕНД, А ТРОХИ ЛІТЕРАТУРНИХ МАНДРІВ

Одна з найвідоміших купальських легенд каже: у ніч з 6 на 7 липня (або ж 23 на 24 липня) відзначають свято, котре у самій назві поєднало дохристиянський та християнський духовний досвіди – Івана Купала. Купайло – це, як відомо, дохристиянське божество, а назва «Івана» вказує на одне з найбільших християнських свят – Різдво Івана Хрестителя.

Якщо говорити про етнографічну складову, то цей день відомий пошуками легендарного «цвіту папороті», пусканням вінків на воду в надії дізнатися долю свого кохання, стрибками через багаття тощо. Якщо ж говорити про духовну християнську традицію, то в цей день у церкві освячують цілюще зілля, зібране напередодні, бездітні жінки виплітають гірлянди на «Іванів вівтар» для того, аби просити заступництва святого у народженні дитини.

БУКОВИНСЬКА ТА БЕССАРАБСЬКА НАМІТКИ – ОБРЯДОВА РОЛЬ, ВАРІАНТИ НАЗИВАННЯ ТА ДЕЯКІ НОРМИ ОДЯГАННЯ

Намі'тка, перèмітка, руб, серпанок, рушник, штерґáрь, пові'тка - різні назви на позначення старовинного жіночого головного убору. Колись пов'язувався він жінці з першого дня у статусі заміжньої молодиці, тобто після розплітання коси. Намітка має дві "рідних сестри" у обрядовості (тобто один атрибут може замінюватися іншим): у обряді покривання молодої посестрою намітки є хустка, а на вінчанні і хрестинах - рушник (при вінчанні молодим символічно зав'язують руки рушником або наміткою, на хрестинах породілля дарує кумам також намітку або рушник, а вони ж немовляті інший вид обрядового полотна - крижму). Хоча стосовно пари «намітка-хустка», то намітка як вид головного жіночого убору є давнішим.