ЗИМА ЧИ ВЕСНА: ЕТНОГРАФІЧНІ РОЗМИСЛИ НАД НОВОРІЧНИМИ ТРАДИЦІЯМИ БУКОВИНИ

wzЯкому сезону відповідають новорічні традиції? «Зимовому», - така відповідь першою спадає на думку, і якщо ми говоримо про сучасні календарні реалії – все так і є, новоріччя у нас припадає на січень. Але чи завжди було так однозначно? Вдумаймося, одна з найвідоміших щедрівок описує приліт ластівок, від села до села маланкарські коники століттями розігрують мотив сівби, та й знаменита купанка – ритуальне омивання учасників маланкарського дійства – взимку є доволі екстремальною (ніби вона перенесена з іншого сезону). А ще деякі з гуцульських старовинних різдвяних коляд описують…Великдень. А в одному із сіл на Новий рік старожили вносять гілку яблуні, які чомусь називають гілкою з бруньками, хоча які бруньки в січні? Отож, які загадки криються в семантичній канві традицій новоліття?

Детальніше...

РИТУАЛЬНИЙ ДВІЙНИК ЛЮДИНИ: ДЕЩО ПРО СПІРАЛЬНІ СВІЧКИ НА БУКОВИНІ

1_2Поминальний чин – один з головних обрядових порогів, а тому він наскрізь символічний. Адже і послідовність виконуваних дій (хто яку роботу виконує, хто що нестиме на процесії, хто як поводиться), і офірні дари (посуд, хліб, свічки, їжа) – усе має власне ритуальне навантаження. Спіральна поминальна свічка (українці Буковини її називають «сточок», румуни та молдовани називають «тояґ», (рум. t oiag), «тояґул»), - така свічка символізує завершення земного шляху людини і плавний перехід до небесного. І в давньоруській мові, і в румунській мові слово «тояґ» є запозиченим з тюркських мов і означає «палиця, жезл». Якщо говорити про ритуальну семантику предмета, то і момент виготовлення такої свічки, і її використання упродовж похоронного чину, і поводження з нею після похорону має окреме значення.

Детальніше...

ВІНОК З КОВИЛОЮ: ОБРЯДОВА СЕМАНТИКА ТА МІЖКУЛЬТУРНІ ВЗАЄМОВПЛИВИ

1«Вінок, що рухається» - так можна сказати про пишний дівочий убір рівнинних сіл Буковини, вінок з ковилою для дівчат на виданні. Його одягали раніше на велелюдні танці, загальні свята (наприклад, січові представлення), в таких вінках дружки і наречена йшли запрошувати на весілля. Вінок з ковилою - один із найупізнаваніших буковинських одягових маркерів. Назви його різняться (залежно від форми вінка чи середовища побутування): «вінок з павунáми», «кода», «кодина», «павун», «Боже тіло», «вінок з травою». Десь «кодою» називають частину вінка зі стрічками, а десь – цілий вінок.

Як можна побачити зі старовинних світлин кінця ХІХ-початку ХХ століття та архівних описів, такий вінок саме як урочистий побутував на території Оршівців, Стрілецького Кута, Вашківців, Кіцманя, Онута, Заставни, Рогізни, Садгори, значно пізніше він прийшов до сіл Остриця, Цурень (70-ті роки ХХ століття), зараз всього 4 села Чернівецької області зберегли живу традицію виготовлення і носіння жіночих вінків з ковилою – це Рідківці, Топорівці, Магала (всі три села належать до Магальської громади), рідше дана традиція трапляється у Чорнівці.

Детальніше...

ОБРЯДОВІ ПОРОГИ І ДАРИ НА НИХ: ДЕЩО ПРО АТРИБУТИ ПОМИНАЛЬНОЇ ОБРЯДОВОСТІ БУКОВИНИ

1_1Один із найсумніших і разом із тим глибоко символічних діалогів можна почути між літніми людьми і їхніми внуками чи правнуками: «А ти будеш за мене дуже молитися? А поману меш давати за бабу? Але аби ти дуже не плакав, чув, Митрику?». Тобто люди, перебуваючи на межі життя і майбутньої смерті, усвідомлюючи її невідворотність, обережно питають у найближчих, чи ті турбуватимуться про молитву, офіру та інші важливі складники поминального чину. Поминальна обрядовість (про яку місцевість України ми би не говорили) – тема особлива і гранично делікатна. Те, що в інших є невід’ємним складником (наприклад, поминальні трапези та місце їхнього проведення), в інших може викликати як мінімум здивування. Те саме можемо сказати й про поминальні дари – десь це вияв глибокої останньої шани людині, що відходить, хтось же скаже: душі потрібна лише молитва, а все інше – зайве. Буковина в цьому плані не виняток – тут поминальні приписи суттєво різняться залежно від населеного пункту, а порівняння різних обрядових варіантів дає змогу отримати семантичну палітру, складену упродовж багатьох століть і тисячоліть. Враховуючи поліетнічність краю, цікавим для зіставлення є український, румунський, молдавський, польський та єврейський традиційні приписи – дуже часто вони перегукуються, проте кожен має власну обрядову канву.

Детальніше...

«З НЕЮ ПОВ’ЯЗАНІ ВСІ НАШІ ОБРЯДИ», - АНАСТАСІЯ ПЕНТЕЛЕЙЧУК ПРО БУКОВИНСЬКУ ТАЙСТРУ

1_2Ткана чи вишита традиційна торбина з автентичним орнаментом – тайстра, трайста, трайстра. Різні фонетичні варіанти назви і різні технологічні втілення, проте суть незмінна: тайстра направду є незамінним атрибутом як одягової культури, так і однією з головних «учасниць» обрядів. Зараз, коли український традиційний одяг (автентичний та стилізований) на вершині популярності, тайстри проживають свою другу молодість – багато хто повертається до цього екзотичного виробу. А з гардеробу інших людей тайстра нікуди не зникала, і відповідно – повертати її немає особливої потреби.

Детальніше...