ДНІСТРОВСЬКЕ ВІВЧАРСТВО: КИРДИ, СТИГНИ І ТАЄМНИЦІ ПАСТУШОГО РЕМЕСЛА
- Створено: Середа, 14 січня 2026, 12:55
- Категорія: Звичаї та обряди
Здавалося би – це найпростіша професія, і дитина впорається: пасти худобу. Але насправді вона повна викликів, вимагає стійкості і неабияких знань. Випасання овець на високогірних полонинах Карпат і на схилах Дністра відрізняється. Горяни на полонині упродовж теплого сезону розбивають своєрідний пастуший табір, урочисто виходять з вівцями на полонину, перебуваючи там все літо, і там же випасають худобу, захищають її від дикого звіра, виготовляють продукти молочарства. Там, у полонині, розвивається справжній чоловічий фольклор (а карпатським вівчарством історично займалися переважно чоловіки), розвиваються і ремесла та народне музикування. І що цікаво, гуцульське полонинництво – це про колектив: обов’язково є лідер пастушого колективу (ватаг, депутат), є відповідальні за задої та приготування їжі (спузарі). Дністровське ж, бессарабське вівчарство – інше. Передусім, воно різниться тим, що овець виганяють на випас не раз у сезон, а щоденно. За всю отару відповідає не колектив, а один пастух (іноді – з підпасичами, юнаками-помічниками, які хочуть навчитися).
ВЕСІЛЛЯ З ТОПІРЦЯМИ І ГУЦУЛЬСЬКА ПРОЩА У ПІДЗАХАРИЧАХ: РОЗПОВІДАЄ НОСІЙКА ТРАДИЦІЇ КАЛИНА ХОЛЕВАН
- Створено: П'ятниця, 02 січня 2026, 17:11
- Категорія: Звичаї та обряди
Набутне́ багатолюдне гуцульське весілля – воно озивається з давніх і сучасних світлин. Воно було душевним що у відносно легкі роки, що в минтрожні повоєнні, горяни зберігають обрядові приписи дуже ревно і бережно. І вірять: багатолюдні весілля відродяться, коби лиш всі здорові і уступилася з України хмара війни.
Яке воно – традиційне весілля у Підзахаричах – розповідає Калина Холеван, котра знає традиції весільного обрядового чину, не раз казала прощі (ритуальний текст прощення і благословення), а ще пані Калина зберігає цілий архів давніх світлин, з яких можна чимало дізнатися про традиції різних часів.
Детальніше...ХІД КОНЕМ ПО-КОМАРІВСЬКИ: СПОГАДИ БАГАТОРІЧНОГО КАЛФИ ПЕТРА ГЛАДЧУКА
- Створено: П'ятниця, 02 січня 2026, 13:39
- Категорія: Звичаї та обряди
Я не знаю, як одним словом сказати, яке моє життя. Музика хіба – бо 60 років мого життя з 80-ти з чимсь – то музика, - так починає свою розповідь Петро Гладчук, багаторічний калфа маланкарський (лідер гурту), калфа празниковий (організатор храмового свята), керівник капели традиційних музик. Про комарівських музик, капелу Петра Гладчука, слава йшла в сусідні села і навіть через Дністер на Поділля. Каже: жарти і музика – то частина його вдачі. І так було змалку, таким вродився.
Одна із перших і найулюбленіших його традицій – Маланка, і вона в Комарові вирізнялася з-поміж сусідніх. Тут головний персонаж єдиний – Кінь, він одягнений у каркасний костюм. З ним гурт парубків співає (до 10 чоловік) і з ними же ходить оркестр. Маланкарських гуртів у селі було кілька, і кожен гурт водив свого Коня. Найстарший з них (за обрядовою ієрархією) – чорний. І Петро Гладчук танцював саме таким чорним Конем. На роль Коня обирали того парубка, який найкраще танцює. Ходили від хати до хати у ті оселі, де є дівчата, а до решти господарів – уже за їхнім запрошенням.
Детальніше...ІСПИТ ВІД ЯНГОЛІВ І «НАДВІРНА КОЛІДА» У БУКОВИНСЬКИХ РОЗТОКАХ: РОЗПОВІДАЄ ЮРІЙ КЕРМАЧ
- Створено: Неділя, 30 листопада 2025, 18:47
- Категорія: Звичаї та обряди
Традиційна гуцульська коляда – особливе дійство. Чоловічі гурти йдуть від хати до хати, серед них – голова товариства, його у горах називають березою. Чого йдуть тільки чоловіки? Бо новий рік уявляється парубком, чоловіком. То горяни вірять: якщо першим у дім зайде чоловік – бути благополучному рокові. А чого той чоловік побажає – неодмінно збудеться. Але коли колядники зайдуть до хати, то найкрасивіші і найпишніші коляди – на честь ґаздинь і їхніх дочок.
Традиції різняться: знаменита криворівнянська коляда немислима без трембіт, топірців і рогів, коляда ж у буковинських Розтоках відбувається у супроводі лише скрипки. Сучасніші – з баяном, а традиційна – суто зі скрипкою. У ґаздівську коляду ходять тільки чоловіки, цей колядницький гурт називається «братя», «братство». Жінки також ходять у колядники, але не в ґаздівську коляду, а вже опісля. Виконують братя давні коляди, деякі з виразною християнською символікою, є й архаїчніші.
Детальніше...КОЛИ ВІДЛІТАЄ ДУША: РИТУАЛИ ВІЧНОСТІ У БУКОВИНСЬКИХ РОЗТОКАХ
- Створено: Четвер, 25 вересня 2025, 16:09
- Категорія: Звичаї та обряди
Одна з найчутливіших тем у етнографії – похоронні, поминальні обряди та уявлення про душу у засвітах. Адже ці теми неминуче пов’язані з болем та втратами, тож обряди поминального характеру доволі закриті. Багато хто навіть остерігається зберігати родинні світлини з похорону – воліє сховати їх окремо від інших, радісних фотографій. Аби не притягувати. І мало хто може достеменно розповісти, як відбувається поминальний чин у його населеному пункті – як правило, у цю важку хвилину родина звертається до когось, добре обізнаного з традиціями, хто керуватиме всією послідовністю виконання обрядів. Цю негласну народну професію ми назвали «поминальний розпорядник» (чи «розпорядниця»). Людина, яка знає місцеві традиції і може допомагати родинам провести увесь чин похорону, є незамінною. У буковинських Розтоках такими знаннями володіє Параска Джуряк (1936 р.н.), вона виховала уже багато учениць і передала свої вміння доньці, Наталці Бойчук (1964 р.н.). Параска Олексіївна з юної дівчини відчула інтуїтивний потяг берегти поминальні традиції, бо розуміє незамінність таких знань. Адже наскільки важливо для людини дотримати якнайкраще приписи хрестин чи весілля, настільки ж важливо провести рідну душу в інший вимір і віддати їй якнайкращу шану.