ПАТРОНА, ДЕРЕВЦЕ, ЧУГА: ДЕЩО ПРО ІМЕНИННІ ТРАДИЦІЇ БУКОВИНЦІВ

Ви їдете Буковиною, і бачите ялинку, схожу на новорічну, тільки на високій жердині. А трохи далі – ще одну. Кожна з них обрядовою мовою каже, що тут дуже поважають чоловіків. Бо це не просто ялинка – а обрядовий атрибут. Іменинне дерево.

Дерево як ритуальний атрибут стає ключовим у відразу кількох обрядах Буковини, а також Прикарпаття, Закарпаття. Так, коли молоді люди одружуються, з боку нареченого і з боку нареченої прикрашається по одному живому деревцю ялини чи сосни в домі, ці ж деревця беруть із собою на вінчання, а менші деревця прикрашаються і встановлюються на стовпах над брамою. Коли людина завершила будівництво житла – встановлює на самому верху також прикрашене деревце ялини, яке в обряді називається «квітка». Коли буковинець іде у засвіти – йому дорогі люди споряджають живе сливове або символічне хлібне дерево з дарами, і кожне з цих ритуальних дерев символізує безперервність життя як такого (адже дерево має під-, надземну і власне земну частину, і воно своєю сутністю якраз і символізує безперервність буття і єдність світів. Одне із деревець – іменинне – встановлюють зараз значно рідше, проте ця особлива традиція заслуговує на те, аби бути описаною ширше. Тим більше, що вона є елементом нематеріальної культурної спадщини Чернівецької області.

ЩО ОСВЯЧУВАТИ У ВЕЛИКОДНЬОМУ КОШИКУ: БУКОВИНСЬКА ВЕРСІЯ

Традиція освячувати на Великдень їжу – давня, коренями сягає орієнтовно XIV століття [1]. Як вважають етнографи, раніше на теренах Буковини та Прикарпаття місцеві жителі везли чи несли їжу для освячення у саквах (бесагах), на Гуцульщині ця традиція подекуди збережена досі. А ось освячували на простелених перед церквою скатертинах і навіть ліжниках. Жителі міст освячували їжу в кошиках, і згодом ця зручна традиція добре прижилася і в селі. Накривається кошик спеціальним рушничком, який називається покрівець. Він може мати орнаментику, аналогічну до інших урочистих рушників, а може містити зображення церкви, розп'яття Христового, надписи «Христос Воскрес» тощо. Буковинська Гуцульщина освячує великодню їжу також у спеціальних боднарних посудинах – дорінниках, пасківниках (скопцях).

ЯКА ПАСКА «ПРАВИЛЬНА»: КОРОТКІ ЕТНОГРАФІЧНІ РОЗДУМИ

Паска (дора, рогата паска, кучерява паска, сирна паска) та великодні бабки з кукуцами – цілий комплекс обрядової випічки, яка покликана стати символічним атрибутом одного з найбільших християнських свят – Великодня. Здавалося би, тема популярна і ніяких додаткових розмислів не потребує, адже про цей вид обрядового хліба знають всі, а особливо вірні рідній традиції люди навіть уміють її правильно пекти і прикрашати. Але систематичні суперечки з приводу того, яка паска «правильна» і чи можна купувати паску на замовлення, а чи традиційною вважається лише випечена власноруч – власне, певні розбіжності у поглядах і мотивували написати цей невеликий есей.

КВІТКА ВІЧНОСТІ: ОБРЯДОВЕ ЖИТТЯ ХРЕЩАТОГО БАРВІНКУ

Мабуть, багато хто знає про те, що хрещатий барвінок є одним із квіткових символів України. Виразна, стійка до погодних умов рослина, яка присутня у багатьох обрядах, легендах і навіть містичних уявленнях.

Якщо вчитатися у етимологію слова, то дізнаємося, що слово «барвінок» прийшло у нашу мову з латинської від *vinca(назва рослини) та *pervincire(обвивати, обплітати, вити (плести)). Тож навіть на звуковому рівні слова «вінок» і «барвінок» у нашій мові асоціативно споріднені. Барвінок – рослина для вінків. При тому вінків дуже різноманітних. Чи не найвідомішими є весільні барвінкові вінки, і самі передвесільні обряди, що передбачають виготовлення весільної атрибутики з барвінку називаються «барвінкові обряди» або ж «вінкоплетення». На Буковині добре збережена традиція урочисто іти по барвінок у супроводі невеликого обрядового почету.