Віхи родинного і родового обрядового коду у романі-трилогії Іллі Киріяка «Сини землі»

Родинна обрядовість у розгалуженій системі традиційної культури займає чільне місце, оскільки повʼязана із життєвим шляхом людини та трьома лімінальними порогами: народження, одруження та смерть. Загальновідомо, наскільки взаємно спорідненими є ці відгалуження: у родильній та весільній обрядовості чимало спільного із поминальною і навпаки. Серед новітніх етнологічних студій на цю тему виокремимо монографію Марії Маєрчик «Ритуал і тіло. Структурно-семантичний аналіз українських обрядів родинного циклу». Дослідниця зазначає: «… перехід в обрядах родинного циклу й календарних має принципову відмінність: у родинних обрядах він здійснюється раз і назавжди, а в календарних аналогічна ситуація переходу повторюється системно, щороку» [6, с. 45].

Враховуючи принципову важливість кожного із обрядів, усі вони супроводжуються правилами, певними заборонами, а також традиційними моральними канонами.

Роман Іллі Киріяка «Сини землі» дуже цікавий для аналізу в ключі трактування родинної обрядовості, і на це є кілька причин:

- у центрі зображення – кілька родів, по суті – міні-село, громада емігрувала до Канади і привезла з собою найважливіші для них духовно-етнографічні знання;

Традиційна культура Буковини, Покуття та Гуцульщини: обрядово-сакральний вимір

Складне нашарування різних світоглядів в українській традиційній культурі подібне на палімпсест: пізнання одного шару є натяком на присутність наступного, і ці різні хронологічні пласти – як річні кільця на дереві життя.

У цьому невеликому і багато в чому побіжному дослідженні зупиняємося на «точках дотику» - коли традиційна культура і духовність співіснують у різних проявах.

Перший такий привід для рефлексій– багатозначне слово «павук». Воно у традиційній культурі українців називає відразу два предмети, чимсь схожі формою і сутністю, проте – різні за призначенням. Перше значення слова «павук» - різдвяний атрибут із соломи, ромбоподібної форми, який вішають на кінській волосині за сволок, а тепер – просто до стелі. Друге значення – так у народній мові називається багатосвічник у церкві, панікадило. І ці два значення добре відбивають зв`язок традиційної культури та духовного світу. Формою і самим принципом (обидві конструкції прокручуються) – панікадило і різдвяний атрибут надзвичайно схожі. Виникає запитання – що ж було раніше (в історичному плані): людина стала називати панікадило павуком, бо воно нагадує соломʼяну різдвяну конструкцію, а чи прообразом сучасного панікадила можна вважати давній павук? Питання дискусійне, оскільки точних відомостей про те, з якого саме часу павук як прикраса присутній в українській традиційній культурі – практично немає.

Великдень у еміграції: погляд на традицію крізь призму роману Іллі Киріяка «Сини землі»

Цьогорічний Великдень буде не таким, до якого ми звикли. Тому можливо саме зараз найкраще дасться до роздумів одне зіставлення: якою була українська традиційна культура у період свого етнографічного розквіту і як вона стала розвиватися за океаном, привезена до Канади покутянами та буковинцями разом із запасами зерна. Чи завжди у людини були сприятливі умови для розквіту традиції? Навіть не так: чи були вони взагалі, адже від чогось людина втікала за океан…Роман Іллі Киріяка «Сини землі» дуже добре фокусує роздуми в такому напрямку. Бо писався українцем, вихідцем із Снятинського району село Завалля), який виїхав 18-літнім парубком, сам з нуля пройшов щаблі від чорноробочого та лісоруба до ректора інституту Грушевського. І цей чоловік 20 років збирав етнографічний та психологічний матеріал про перше покоління еміграції до Канади. Адже це вони – ті робінзони, які змогли принести свою Україну у вузликах землі і вишиванках у згортках. Як вони це зробили?