Традиція не просто встановлювати пам`ятний знак на місці поховання людини, а і прикрашати це місце – направду не нова і давня. Кілька рослин (вишня, барвінок, самшит) окрім функції «прикрасити», покликані ще і символізувати вічне життя душі того, чия це могила.
Вишня, до прикладу, висаджується як один з етнографічних різновидів мотиву «дерево життя»: щоби на дерево сідали птахи, клювали плоди і це буде помана загиблому.
На Буковині обрядові поминальні хліби також називаються «деревце». Існує і приказка «піти у вишеньки», що означає «померти» - очевидно, у минулому столітті традиція висаджувати саме вишню на цвинтарі була поширеною, що перетворювало його у справжній вишневий сад.
Детальніше...Чи часто ви вслухалися у слова народних пісень? Здавалося би, питання наївне. І все ж, чи часто. Чимало з фольклорних текстів є справжніми палімпсестами смислів і знань. Далеко не дитячих. А деякі з дитячих пісень колись маркували би "18+", а точніше - взагалі не виконували при дітях. Про все це - у нашому новому міні-дослідженні.
Є дні, у які коли два періоди зустрічаються "лицем до лиця". Наприклад, старий рік і новий. Зима і весна. Життя і смерть. На просторі можна намалювати видимі оку межі, а на часі як намалюєш?...
Навіть не надто обізнані у етнографії люди чули чи то повірʼя, чи принаймні саму фразу «Явдоха гуляє» - маються на увазі різкі і почасти несподівані зміни в погоді. Сьогодні – квіти, завтра – вітер зі снігом, післязавтра – знову сонечко. Хто ж та Явдоха і чому вона так люто гуляє?
1 (14 – за старим стилем) березня – саме в цей день до XV століття відзначався Новий рік. Це одна з причин, чому в сучасному різдвяному фольклорі так багато весняних мотивів. Найпромовистішим з них, як нам виглядає, є відомий рядок із щедрівки: «Щедрик-щедрик-щедрівочка, прилетіла ластівочка». Чи прилітатиме перелітна птаха в січні? Питання, вочевидь, риторичне.
Детальніше...Традиція давня – як і ріки, і така ж мінлива: рибальство. І по сьогодні «на рибу» йдуть старші і менші, це заняття є одночасно і практичним, і відпочинковим – так би мовити, поєднання приємного і корисного. Як рибалили буковинці століття тому і чи працюють ще давні «лайфхаки»? Доприкладу, Іван Гуцуляк (1932 р.н.) розповів буковинським етнографам (укладачам хрестоматії «Буковинські говірки», що у давні часи хлопці й чоловіки виготовляли саморобне рибальське спорядження - донки, напатки (сіті), перемети і сачки.
«Ходили на рибу – то брали донки, вікідали, там було по 5-6 гачкіу на тих донках, закладау наніч. Витак цілу ніч дивимоси за ним, підкидаєш – там 5-6 мареніу, личаків, а нє – то щучка попадала».
Розповів вуйко Іван також, як робили напатки з саморобної конопляної пряжі, а приманювали рибу насінням коноплі і пряженим соняшником.
Детальніше...Де молодь – там жарти, забави, а ще – загадування на долю. Саме суспільство молодих людей вже котре століття оцінює також десь крізь цю призму: «Тобі вже пора заміж», «Чого собі дівчину не знайдеш?» і подібне. Причому не всі з таких рекомендацій подобаються адресатам, оскільки посягають на їхню приватність. Проте традиція знає і делікатні способи «нагилити» молодих людей одне одному, наприклад – попарувавши їх на вечорницях. Під цим словом розуміється виконання жартівливих адресних пісень-парованок, у яких Орисю зводять зі Степаном, Наталку – з Петром, а Марічку – з Іваном. Співають парованок, як правило, старші жінки на вечорницях, і текст приблизно такий: