Етнографічна студія: проживайте в гаразді

(Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво)

Запис шістнадцятий.

Про "ген хлібороба" як метафору останнім часом говорять часто. А і справді, якщо вдуматися: кутя, дідух, посівання, жниварські пісні і дитяча гра "чинчики"... Всі вони стосуються саме філософії спілкування з землею і хлібом. Чим є для людини матеріальне, побут? Як вона "програмує " свій побут в новоліття і до чого тут кінь? Про все це - у нашій невеличкій етнографічній студії.

Шлях вогню: витоки, символіка, значення

Присутність вогню в українській традиційній культурі, вочевидь, така ж давня, як спочатку звичка, а згодом – незмінна норма видобувати і охороняти живий вогонь.

Ще у прадавні часи людина спочатку охороняє вогонь у лісі (спостерігаючи за стихією на відстані). Вона розуміє: ця сила може бути як руйнівною, так і корисною – для приготування їжі, відлякування дикого звіра тощо. У трипільські часи людина навчилася спілкуватися зі стихією – облаштовувати спочатку зовнішні центрові вогнища надворі, а згодом спорудивши піч всередині житла. До речі, цікавий для аналізу факт: як свідчать тогочасні артефакти, то духовний храм, житло і піч були практично однакової або дуже подібної форми, фактично піч є домашнім храмом вогню.

Такий різний Великдень: кілька етнографічних спостережень у історичному зрізі

«Цей Великдень буде не таким», - подібна теза зараз доволі активно транслюється через соціальні мережі та мас-медіа, популярними є й опитування «Чи святкуватимете Великдень». Власне, постановка питання зумовлена пандемією коронавірусу в країні, і через це направду вкрай ризиковано збиратися на багатолюдні богослужіння. Але освячення великодніх пасок – важлива складова української традиційної культури, то як же бути? Питання дражливе і риторичне, тож напрошується відразу кілька зіставлень.

Чи відразу зерно стало хлібом: етнологічні розмисли

Відразу у кількох ключових обрядах натрапляємо на те, що каша (як правило, пшенична, рідше - ячмінна) є замінником або ще одним різновидом обрядового хліба. Перше, що спадає на думку – це різдвяна кутя. І найголовнішими складниками куті є зерно (символ врожаю), мед (символ життя, живої енергії) та мак (символ предківських душ). Горіхи, калина, родзинки та інші складники є додатковими. Це перша страва, яку споживають по ложечці за святвечірнім столом усі члени родини, а відтак господар підкидає одну ложку куті до стелі і загадує, чи добрим буде урожай. Валерій Войтович у праці «Українська міфологія» згадує, що раніше підкидали навіть не одну, а три перші ложки куті: «Першу ложку господар підкидав до стелі – «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!». Другу ложку підкидав, «щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі», а третю – «щоб бджоли роїлися» [1, с.268]. Годував господар кутею і свою худібку, щоби вона добре плодилася і велася.