Чи не найпоширеніша "баталія" цієї пори - святкувати чи не святкувати чужоземне свято Halloween. Звісно, що тематичний день з костюмами мумій, різьблених гарбузів і кривавих медсестер - це не церковне свято українців, і тут суперечок і не мало би виникати. У США, Канаді, Англії цей день відзначається особливо гучно, він є традиційним. І означає він «All Hallows Even» — «Вечір усіх святих». "В нас такого немає", - можна почути категоричне судження. Але чи так це? Свята предків у нас є, і не одне, як і свято, коли страшне потойбіччя на одну ніч спускається на землю.
Якщо хочете знайти найвдячнішу тему для кулінарних суперечок – запитайте, як правильно готувати борщ. Здавалося би, буденна перша страва, а виявляється – ціла традиція. З вушками, з карасями, червоною смородиною, боханцями, з салом та часником - це все різновиди борщової атрибутики: як і з чим їсти український борщ. «Борщ без мʼяса – то водиця, бо без мʼяса не годиться», - так опоетизований один кулінарний припис. Інший же дозволяє додавати гриби і радить вживати борщ з річковою смаженою рибою та грибами, а ще в нашій традиції знайдеться з десяток повністю пісних борщів. То який з них – правильний? Ну звичайно – всі, головне точно дотримуватися традиційного рецепту, який ви дізналися.
Що роблять молодята в першу шлюбну ніч? Один із жартів каже, що… рахують гроші. І насправді в кожному жарті – лиш доля жарту, адже на такий важливий обрядовий поріг життя не могли не повпливати суспільні і торгово-економічні відносини. Відразу кілька ключових етапів весілля напряму повʼязані з купівлею, викупом, виплатою, обдаровуванням грошима тощо. Але не все так однозначно.
Розпочнемо, мабуть, із давнього різновиду викупу, котрий зберігся на Буковині – «вадрове».
Такий викуп вимагають у молодого, ставши на воротях, хлопці-сусіди молодої, брати тощо. Молодий в обмін на те, що його впустять, має заплатити гонорове вадрове парубкам - горілку, колач.
Детальніше...Те, що побут сільської людини в минулому столітті був нерозривно повʼязаний з розведенням худоби – триманням корів, коней, волів тощо – річ загальновідома. Але менше говориться про те, як власник тварини стежив за її здоровʼям і що робив у випадку хвороби.
Насправді домашній худобині присвячено чимало адресних обрядів (їй господар несе смачної потрави з різдвяного та великоднього столу, її обкурює та благословляє кілька разів на рік, а сам вихід тварин на пасовище – для родини окреме свято). Також уважний господар вів щоденник – своєрідно, але вів: стисло записував десь на видному місці дати запліднення худоби, коли насадили квочку чи гуску тощо. Ці записи могли робитися на зворотному боці дверцят шафи, на одвірках тощо (вочевидь, коли в школах папір і зошит були в дефіциті, школярі писали на табличках спеціальними рисаками, то сільськогосподарський щоденник для батьків цих дітей був ще більшою розкішшю.
Детальніше...В українській традиційній культурі склалося так, що у найбільші свята присутні не тільки всі живі родичі, а і…душі предків. Вдумаймося: на Різдво ставиться на один столовий прибор більше і залишається по ложці їжі «душці», в хаті стоїть дідух, хлібне дерево предка.
На Великдень в багатьох регіонах накривають і освячують могили рідних (Прикарпаття, наприклад), а з великодньої служби предкові на кладовище несуть писанку – аби поділитися святом.
Далі йде Рахманський великдень – як вчить народна традиція, це Великдень предка (детальніше – у наших попередніх дослідженнях) [1].
На Трійцю в деяких регіонах не просто моляться за душі предків, а й клечають могили, а також вдома справляють поменну вечерю. Також знаковим ля пошанування предка є Дідова (Задушна) субота (перший тиждень листопада).
Якщо говорити про Буковину та Бессарабію, то Трійця і культ предка тут нероздільні. По-перше, саме в цей день відвідуються могили рідних померлих, і по-друге – дається іменна помана (тобто дар хлібом саме тій людині, яку би хотів обдарувати сам померлий). Так, жителька села Нагорян Дністровського району Ганна Гандзюк свого часу розповіла: «На Зилену неділю чос дуже мені сумно. Це уже двадцять три годи, як нема мого діда. Приходю до него на цвинтар з дочков, кладу колачі на вишитий рушник, стелю на могилу, на колачі кладу пряніки, канфети, і шос з літного – ци ягоди, ци черешні, трохи сидю коло цего всего, а потому йду роздавати колачі за поману. Даю лиш тим чулувікам поману, шо з їго року, а як нема, то молодшим. Роздам помани ти й іду додому,а на хрест чіплєю май (зілля. – Авт.), аби єму там маювалоси»…
Детальніше...