«ПЛАЧУТ ВІКНА, ПЛАЧЕ СКРИНЯ – БО ВЖЕ З ХАТИ ЙДЕ ҐАЗДИНЯ»

Поминальний чин буковинців – він сумний, багатозначний і дуже пишний. Останній дар від живих – для душі, яка йде у вічність. Це й символічні поминальні деревця з дарами, і задушні голосіння, і спіральна свічка «сточок» (тояґ), яка є ритуальним двійником покійника, і епатажна «грушка».. Щось видозмінилося, щось відійшло у минуле, а щось є незмінним обрядовим приписом. Зберегти та описати відомості про одні з найбільш заритих обрядів – поминальні – це і дати собі відповідь на питання: «Що буковинці думають про потойбіччя та вічність»…

Буковинське поминальне деревце з дарами (інші назви - парастас, пом, поменник, деревце, садочок, коливце, кошик, прутчик, стіл) -– похоронний офірний атрибут, що відображає дар, гостину в потойбіччя для Царства Небесного душі загиблого, офіру «перед душі». Зараз ця традиція належить до Переліку нематеріальної культурної спадщини України.

За структурою буковинське поминальне деревце з дарами має кілька основних інваріантів (класифікація наша, на основі експедиційних досліджень та джерелознавчої роботи):

-Тип 1 - «прутчик»: в калач встромляють непарне число дерев’яних прутиків-шпажок, на які нанизується ритуальне печиво, солодощі (Вижницький район практикує і зараз, Рогізна, Стара Жучка, Гарячий Урбан передмістя Чернівців практикували цей тип до 70-х років минулого століття);

-Тип 2 - деревце живе: зрубують невелике молоде плодове деревце, яке прикрашають ритуальним печивом спеціальної форми, на його верхівці палять непарну кількість свічок, цей тип деревця доповнюється мискою з трьома калачами і пляшкою води (окремо), миска носить назву «паус» або «блід». У деяких населених пунктах (наприклад, Остриця і прилеглі) деревце ставиться в головах покійного, паус – в ногах, і несуть деревце вінчальні батьки-чоловіки з іншими чоловіками з родини, а паус несуть вінчальні матки з іншими жінками з родини. В інших селах (наприклад, Коровія) розрізнення за ступенем родичання немає – несе той, кого попросять. Обов’язковими з хлібних фігурок є три «драбинки» (символ сходження на небо), три «замки» і три «ключі» (ключ від Царства Небесного), а також три «голуби» (аби душа летіла легко).

-Тип 3 - обрядова гілка. В деяких населених пунктах замість цілого деревця використовують його фрагмент (гілку сливи). Ця гілка прикрашається аналогічно до деревця, окрім того додатково перев’язується рушником. Такий звичай донині живий у селі Подвірне Дністровського району. Разом із гілкою до церкви несуть «мисочку» - це друга частина дару.Приношення (вміст офірної миски) складається з трьох калачів, цукерок, пляшки води, олії, вина.

-Тип 4 - деревце каркасне хлібне – в спеціальному кошику кріпляться дерев’яні прути (як правило, ставлять 9), на які нанизуються почергово хлібні фігурки – «голубочки», «квітка», «людина», «безконечник», внизу ставлять також «драбинку», «ключ» і «замок».

-Тип 5 – обрядовий кошик - прикрашений випеченим ритуальним печивом, сливами і солодощами сам кошик, без прутів (Червона Діброва).

-Тип 6 - деревце каркасне на ношах – для складання деревця беруться з церкви дерев’яні ноші, які містять стаціонарні прути і місця під солодощі та свічки, це осучаснений варіант. В окремих населених пунктах має значення кількість хлібних фігурок та їхня послідовність на поминальному дереві (Йорданешти, Сучевени – 54).

Основні типи обов’язкового ритуального печива на дереві (дані за свідченнями респондентів сіл Просіка та Волока): «драбинка», «коріння дерева», «замок від раю», «голуб», «ангел-серафим», «місяць небесний», «листя конюшини», «ружа», «слойка» (спіралеподібна), «хрест», «ключ», «тайстра селянина», «безкінечник», «сонце» («колач»), «виноград», «дзвіночки» .

Всі фігурки випікаються по три, крім «драбинки», «замка» і «ключа».

Послідовність складання деревця у селах Волока та Грушівка (ярусами):

1. «Драбинки» і «коріння дерев».
2. «Ключ», «замок», «ангел-серафим».
3. «Тайстра селянина» («кошик»): елемент квадратної форми, символізує земну зайнятість, вантаж земного шляху, «голуб», три фігурки «місяця небесного» і «сонця», рослинні символи, на самому верху – «хрест».  

-Тип 7 - «стіл»: з ритуальною метою виготовляється каркас із нержавійки (Остриця, Горбова, Банчени), це по суті металевий стіл із місцем під деревце, і тому саму конструкцію також називають «стіл». Після здійснення обрядової функції солодощі з каркасу розбирають, а сам каркас повертають у церкву.

Деревце з дарами випікається в ніч напередодні похорону, далі воно стоїть поруч із тілом всю церемонію прощання. Коли очолювана панотцем процесія співає «Вічна пам’ять» (в домі, біля дому і в церкві), родина припіднімає деревце-парастас, а всі присутні символічно похитують випростаними долонями, ніби припіднімають деревце також. Відтак обрядовий припис різниться. У одних населених пунктах солодощі з деревця роздають дітям відразу після відправи у церкві (Драчинці, Горбова), в інших же населених пунктах деревце віддають у церкву і солодощі розділяють між служителями церкви, співаками хору тощо (Остриця, Бояни, Сучевени, Просіка).

Одні з найдавніших зафіксованих згадок про буковинські поминальні деревця з дарами знаходимо у праці Раймунда Фрідріха Кайндля «Русини на Буковині» (1889): «Мертвий завжди отримує крейцер, який кладуть йому на груди або кидають у могилу зверху на труну два крейцери, що, звичайно, є символом стародавнього звичаю приносити жертву. Подібне можна сказати й про той калач (парастас), в який застромлено від п’яти до семи паличок, на яких прикріплені пряники, сливи і яблука, і який несуть попереду труни, а потім на могилі його здебільшого їдять».

А ось як описане буковинське поминальне деревце у матеріалах з Раранча, тодішнього Чернівецького повіта, записала Олександра Ракова для Володимира Гнатюка 1910 р. Йдеться про описується момент, коли правиться служба Божа перед виносом тіла з дому покійного: «..а стів той закладений поманою, т.є.колачиками і свічечками довкола, а по середині стоїть деревце, паус і мисочка з трома калачиками. Деревце обтикане колачиками, сушеними сливками, оріхами, фіґами, помаранчами, яблоками і медівниками, долішня часть деревця застромлена у хліб. Паус – то фляшочка з вином, або молоком. Деревце, паус і миску з колачиками дає по піднесеню стола господар дому тром ґаздам і вони несуть те на цвинтарь, а з цвинтаря то вже забирає панотець» [с.342].

Свідчення про побутування традиції прикрашати саме живе деревце на теренах сучасної Заставнівщини, село Молодія, знаходимо у експедиційних записах Івана Бурдейного: «Третої днини по сконаню лагодять поменник, паус, пшеницю (коливо), і страви на празник. На поменник вишукують гилясте деревце, котре обтикують родзинками, фіґами, цукром, сливками, обарінками, медівниками і т.п.та забивають у боханець хліба. Паус (мисочка): фляшочку вина або горівки з обарінками на шийці і двома свічками в обарінку кладуть у миску. Навколо фляшочки в миску ставлять три або п’ять булок».

Вищезазначені архівні експедиційні записи наведено за книжкою: Свєнціцький І. Похоронні голосіння. Гнатюк В. Похоронні звичаї й обряди. – Харків: Фоліо, 2019.

За свідченням сучасних носіїв традиції (Угринчук М.І., Пентелейчук А.Г., Паламарю С.К), прути чи гілки хлібного деревця символізують ті шляхи, які має пройти душа на шляху до Господа, перед тим, як попрощатися з усім земним світом.

Деревце можуть випікати самостійно (особливо в населених пунктах, де немає чітких вимог до форми та кількості хлібних фігурок) – Бояни, Горбова, Коровія, Бережниця), а можуть запрошуватися спеціальні кухарки-перепікарки (Драчинці, Сучевени).

Наймані голосільниці та гірлянди із живих квітів.

Поодинокі згадки про традицію наймати жінок-плакальниць, які приходили в дім померлого і проводили його душу в останню путь протяжними речитативними співанками, знаходимо у буковинських селах Драчинці, Коровія, Волока, Лопушна та багатьох інших. Тексти були адресні – один умовний сценарій – тата чи мами за дитиною, ще інший – дитини за батьками, ще інші подружні голосіння, траплялися навіть жартівливі, проте значно рідше.

Про те, як відбувалися голосіння за померлим у Великому Кучурові й ще дещо цікаве з поминального чину розповіла нам Світлана Онуляк-Мінтенко (1967 р.н.) – місцева жителька і дослідниця історії традицій села Великий Кучурів, літераторка:

«У кожному селі по-інакшому, але є і щось спільне. Колись, якщо помирала людина, то приходили з живими квітами і міртою і ставили біля небіжчика. Потім ті всі квіти збирали і плели таку гірлянду, коло, це мало бути на довжину кришки труни. А відтак ту гірлянду перехрещували і робилася «вісімка». Це означає: там, куди полетіла душка, - вічність, вічне життя. Це мені ще бабуся розказувала. І оце наше фото, що я вам дала – це від бабки моєї невістки, отут добре видно ту «вісімку» (Див.іл.1). А ще я пам’ятаю таке зі свого дитинства, мені тоді було десять років. Коли моя бабуся померла, то був березень і дуже холодно. Всі тепло одягнені – і прийшли вони, плакальниці.. Сиділи дуже довго, їх багато прийшло, ну одна з них була моя нанашка. І вони співали таких жалісних протяжних пісень. Складених ніби спеціально про мою бабусю. З тих їхніх співанок я запам’ятала на все життя такі слова:

«Плачут вікна, плаче скриня,

Бо йде з хати вже ґаздиня..»

Я розглядала вікна і шукала росу чи сльози, бо правда вірила тим словам, але не могла їх зрозуміти… Довго тоді я дивилася у вікно.. А ще колись кидали копійки у труну (там, де складені руки покійного. І коли йшли до церкви з тілом, ті копійки «сіяли» на всіх роздоріжжях, а люди збирали. Це символ того, що відкуповуються гріхи людини. Це правда така тема, що не кожен і розкаже, а воно забувається»…

Ольга Іпатій, яка досліджує і зберігає традиції селища Берегомет, що на Вижниччині, розповідає: «У нас ще є таке «позасідати крісла». Це як винося тіло – всі рідні, хто були в кімнаті при тім, стараються сісти скоренько на вільне крісло, лавку, зайняти ніби вільне місце. Аби смерть у хаті не сідала і аби вони на цім світі лишилися. Чекають, поки винесуть новопреставленого, і аж відтак мож виходити. За тілом закривають ворота. Колись в нас на похороні навіть робили збитки і сміялися, то забави такі були, бо людина відійшла і її душі треба легко летіти. То в кожного своє, у нас – так».

Не менш цікавими є уявлення наших людей про душу – де вона «живе». Є версія, що душа – в шийній ямці, то коли буковинці кажуть «Дай цьомати душку» (звертання до дитини) – мають на увазі низ шиї. Уявляється душа білою пташкою, яка після в момент поминального чину має відлетіти і провідуватиме рідний дім вже лише гостею.

Тема делікатна, глибинна і потребує ще не одного дослідження, бо кожному населеному пункту є що сказати про обрядові приписи пишного і сумного поминального чину на Буковині – останнього щедрого дару для душі від тих, хто залишився на землі…

Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру

культури і мистецтва, письменниця

Фото надала Світлана Онуляк-Мінтенко

ДЖЕРЕЛА:

1. Свєнціцький І. Похоронні голосіння. Гнатюк В. Похоронні звичаї й обряди. – Харків: Фоліо, 2019.
2. Іонашку Л. «Деревце роблять три жінки» : [про випікання поминального деревця у селі Сучевени на Глибоччині]. Молодий буковинець. 2018. 9 серп. (№ 61). С. 14.
3. Кайндль Р.Ф., Манастирський О. Русини на Буковині [репринтне видання]. – Чернівці: Зелена Буковина, 2007. – 192 с.
4. Мирошниченко Л. Головний смак життя : [презентація фільму про різновиди буковинського обрядового хліба, в КУМЦКБ]. Буковина. 2018. 20 лип. (№ 29). С. 7.
5. Пентелейчук Анастасія. Золоті ворота, що ведуть у вічність. – Пошуково-дослідницька робота (на правах рукопису). – Волока, 2022. Копія рукопису зберігається у Буковинському центрі культури і мистецтва.
6. Стеф’юк І. Маленькі Прометеї: колишнє і теперішнє унікальної традиції перенесення живого вогню // Стеф’юк І. Портрет українця : Культурологічні есеї та образки / Передм. Є. Барана. Київ : Український письменник, 2022. С. 256-259.
7. Стеф’юк І. Нагодована душа, або що для буковинців означають зелені свята // Стеф’юк І. Портрет українця : Культурологічні есеї та образки / Передм. Є. Барана. Київ : Український письменник, 2022. С. 273-275.
8. Стеф’юк І. Солодке дерево, останнє дерево: Буковина зберегла унікальну традицію хлібної офіри // Стеф’юк І. Портрет українця : Культурологічні есеї та образки / Передм. Є. Барана. Київ : Український письменник, 2022. С. 290-293.
9. Стеф’юк-Олещук І. Останній садочок: Буковина унікальна : [про символічну буковинську традицію випікання поминального деревця з дарами у Глибоцькому, Кіцманському та Вижницькому районах]. Буковинський журнал. 2020. (№ 2-3. (116 – 117)). С. 298 – 301.
10. Стеф’юк І. Чи відразу зерно стало хлібом: етнологічні розмисли // Стеф’юк І. Портрет українця : Культурологічні есеї та образки / Передм. Є. Барана. Київ : Український письменник, 2022. С. 283-287.
11. Ульяновська С. Поховально-поминальна обрядовість // Українці : Історико-етнографічна монографія… Кн. 2. С. 339, 341.
12. Фещук Н. «Як є хліб, то буде й до хліба» : [про презентацію документального фільму про буковинський хліб – головний атрибут весіль, хрестин, Великодня…]. Чернівці. 2018. 28 черв. (№ 26). С. 2.
13. [Б. п.] Етнографічна експедиція до Драчинців: відкриваючи символіку хлібної культури буковинців.Офіційний сайт Буковинського центру культури і мистецтва. 2018. 16 січ. URL : http://bukcentre.cv.ua/index.php/nasha-robota/2499-etnografichna-ekspeditsiya-do-drachintsiv-vidkrivayuchi-simvoliku-khlibnoji-kulturi-bukovintsiv.html
14. Стеф’юк (Олещук) І. Обрядові пороги і дари на них: дещо про атрибути поминальної обрядовості Буковини. 2023. Буковинський центр культури і мистецтва. 2023. URL: http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/zvychai-ta-obriady/6189-obryadovi-porohy-i-dary-na-nykh-deshcho-pro-atrybuty-pomynalnoyi-obryadovosti-bukovyny.html
15. Стеф’юк (Олещук) І. Солодке дерево, останнє дерево. Буковина зберегла унікальну традицію хлібної офіри. Буковинський центр культури та мистецтва. 2020.25 берез. URL : http://bukcentre.cv.ua/.../4451-solodke-derevo-ostannie....
16. Стеф’юк (Олещук) І. Солодке прощання з земним світом – дещо про локальні відмінності складання буковинського поминального деревця з дарами. Буковинський центр культури і мистецтва. 2023. URL: http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/zvychai-ta-obriady/6107-solodke-proshchannya-z-zemnym-svitom-deshcho-pro-lokalni-vidminnosti-skladannya-bukovynskoho-pomynalnoho-derevtsya-z-daramy.html
17. Стеф’юк І. Нагодована душа, або що для буковинців означають Зелені свята.Офіційний сайт Буковинського центру культури і мистецтва. 2022. 20 черв. URL : http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/svitohliadni-praktyky/5347-nahodovana-dusha-abo-shcho-dlia-bukovyntsiv-oznachaiut-zeleni-sviata.html
18. Стеф’юк І. Чи відразу зерно стало хлібом: етнологічні розмисли.Офіційний сайт Буковинського центру культури і мистецтва. 2020. 1 квіт. URL : http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/svitohliadni-praktyky/4469-chy-vidrazu-zerno-stalo-khlibom-etnolohichni-rozmysly.html