«КРИЛАТІ» ТАЙСТРИ БУКОВИНИ: БАРВИСТА МОВА, ЧИ ПРОСТО ФАЙНО?

Розглядаємо ткані торбини Буковини 30-х років – а чи не з кожної на нас дивиться екзотична пташка. «Торбинки з папужками і колібрі», - можна почути від гостей, які бачать візерунок вперше, бо направду пташки на тайстрах барвисті й виглядають як для наших широт незвично. Проте коли питаємо у майстринь-ткаль, хто ж зображений на торбині – все стає на свої місця: сокіл, павочка, зозулька, синичка. Килимарська палітра, як відомо, передбачає певну фантасмагорійність – звичні нам рослини чи тварини не завжди зображені реалістично, іншими словами – увесь ефект створюють самі поєднання яскравих кольорів. До прикладу, якщо сокіл та зозуля у живій природі сизі, то на килимі чи тайстрі вони – барвисті, і в цьому орнаментальна специфіка.

Що цікаво: якщо на тайстрах орнітоморфні мотиви належать до найпізніших (першими були смугасті тайстри, відтак клітинчасті, далі – «килимові», аж відтак майстри розробили спеціально адаптовані орнаменти), то в народній культурі загалом образ птаха належить до найдавніших і містить духовні смисли.

Зокрема, відразу в кількох народів є уявлення про те, що світ постав із яйця (вірування давніх індіанців, єгиптян), відповідно і верховні божества – це саме боги сонця.

Жнива під вогнем – чим особливий полудень літа

Період «від Петра до Спаса» (з 12 липня до 19 серпня за новим стилем) у народному календарі визначають як грозову пору і одночасно період жнив. Адже саме на цей період припадає найбільша кількість гроз, і саме зараз збирають хліб. Буковинський народознавець Корнило Ластівка у книжці «Рахманський Великдень» зазначає, що уявлення про липень-серпень як про грозові місяці сягають на наших теренах ще трипільських часів, що засвідчують розшифровані орнаменти та хліборобські календарі. Що цікаво: в нашій традиції існує відразу кілька приписів, як уберегтися від вогню громовиць, проте деякі з приписів говорять про нормальність, природність і навіть користь цього атмосферного явища. Іншими словами – не все страшне людина традиційно уявляє поганим.

Подушка – посередниця між сном і дійсністю

Чим є подушка в нашому домі? «Підставка для голови» на момент сну, прикраса інтер’єру, важливий атрибут родинних обрядів. На ранніх етапах свого виникнення подушка виконувала ці ж ролі, тільки виглядала дещо незвично (як для нас, сучасних). До прикладу, подушки у Давньому Єгипті були, по суті, підставками під голову (зі спеціальною виїмкою для шиї), щоби не зіпсувати зачіску підчас сну. А у Стародавньому Китаї подушка – це також підставка, але у формі спеціальної скриньки з каменю чи порцеляни. Наші ж предки, слов’янські племена, для зручного сну підкладали під голову сіно, солому, багатші – звірині хутра тощо, а згодом, аби така підставка не «кололася», додумалися зверху стелити одежу а чи й зовсім запихати сіно у мішок. Це так дуже спрощено можна пояснити шлях до звичної нам подушки з напірником, пішвою (наволочкою) і наповнювачем з пір’я, пуху чи синтепону.

Двері у світ колисанок, або де живе Бабай

Дитячий сон незмінно супроводжує з перших днів життя така обрядова пісня, як колисанка. Крім заспокійливо-забавляльної дії, колискові виконували роль оберегу та своєрідного кодування долі. А співали їх не тільки для того, щоби заспокоїти чи приспати немовля, але і аби привернути до дитини добру долю, попросити заступництва вищих сил чи вберегти дитину від лиха на словесному рівні.

Як правило, найпоширенішим мотивом є закликання сну до дитини, причому стани сонливості – сон, дрімота тощо є персоніфікованими, практично зримими істотами у таких текстах.

Крім світлих словесних формул, у колисанках широко застосовуються «лякливі» звороти, які також дублюються у виховних бесідах з дитиною. На противагу побажанням, виокремимо «лякливі» словесні формули, які використовують з виховною метою. У них фігурують два персонажі, котрих можна розглядати як негативних, оскільки ними лякають дітей: Бабай та Чужя (Чюжя). Погрозу «Тебе озме Чюжя» можна часто почути на Гуцульщині та Покутті, Поділлі та ін., тобто дитину лякають тим, що її забере (викраде) чужа людина. Не менш поширеною була і ситуація, коли стороння людина, спостерігаючи за тим, як розкапризувалася дитина, звертається до неї (при батьках): «Раз ти такий пустий і не слухаєш – я тебе забираю. Пішли». Зараз же такий вчинок розглядається двояко, хоча колись між дорослими це був жарт, а для дитини – спонукання її слухатися.