«КРИЛАТА ФАНТАСМАГОРІЯ: ВІД БУКОВИНСЬКОЇ МАЛАНКИ ДО МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО»

Хто побачив уперше красноїльських Крилатих Ведмедів – особливих фантасмагорійних персонажів новорічної традиції, той міг подумати, що то насправді образ химерного велетенського метелика. Каркасний чоловічий костюм, обшитий соломою чи очеретом вкриває все тіло маланкаря, окрім обличчя. І ззаду до такого костюма кріпляться великі квітчасті крила. Але ж.. ведмеді не літають, то чому цей персонаж – Крилатий Ведмідь? Якщо розглядати це під кутом реалістичності, то і справді незрозуміло. А якщо порівняти з картинами Марії Примаченко, де крилатими є леви, коні, які також у знайомому нам реальному світі безкрилі?

Аналізуючи загадки-коди бестіарію Марії Примаченко, мистецтвознавиця Діана Клочко пише: «…її не-жанрові композиції існують у абстрактному просторі, де немає поділу на твердь і небо, де все живе не йде чи проростає, а лине, ширяє, переміщається». Тобто закони знайомої нам реальності, де кінь чи ведмідь лише ходять, але не літає – не працюють. Що в часопросторі маланкарського дійства, що у світі Марії Примаченко.

На нашу думку, фантасмагорійні образи новорічної традиції буковинського маланкування та образи Марії Примаченко перегукуються суголосним відтворенням народного символу. Цей символ, маючи на меті зобразити надзвичайність (надприродність), «додає» крила тим істотам, які в живій природі ними не наділені, може також «додавати» більшу кількість кінцівок, голів тощо, аби підкреслити надприродну силу зображуваного персонажа.

Крилатий кінь Марії Примаченко

Дослідниця Надія Пастух у праці «Символіка тварин в українському фольклорі: зозуля» слушно зазначає, що крила у зображенні казкових персонажів та міфологічних, орнаментальних образів є способом зв’язку неба та землі. Адже звичною для звірів є горизонтальна модель переміщення, птахи ж наділені і вертикальною (здатні піднятися з землі на небо). «Крилатий звір» як образ зміщує ці вектори: «Вертикальна ж модель вимагала крил - і вони виростали у коня, оленя, бика. Тобто культурне значення тварини «підтягувало» під свої запити «фізіологію» - не залежно від того, чи відповідало це об’єктивній реальності».

Картина Марії Примаченко. Фото Дмитра Ларіна

Схоже трактування крил читаємо і у праці Валерія Войтовича «Українська міфологія»: «Крила – солярний символ, який означає божество, духовну природу, дію, силу волі, силу розуму, швидкість, оберіг, всеосяжність, здатність вийти за межі реального світу. Крила – атрибут духовного спілкування верховних богів з духами землі».

Якщо говорити про новорічну традицію буковинського маланкування, то у її доволі розмаїтій канві і образи Ведмедя, і Коня мають ознаки фантасмагорійності і казкової гіперболізації (крила у Ведмедів Красноїльська, довга шия у коня Брусниці). І саме ці ключові для свого регіону образи символічно промовляють про силу (яку іноді треба виплеснути, іноді – приборкати), промовляють про зв’язок з небом і вони ж приносять вістку про оновлення часу (адже образи – новорічні, вони виконують свою ритуальну роль на межі старого і нового року. Вони інші, ніж їхні «земні» зоологічні відповідники – адже кінь у стайні чи ведмідь у лісі людині таких вістей не повідомляють і перед нею не танцюють і не грають у цю тисячолітню гру. Цю гру можуть вдати лиш Крилаті Ведмеді, і великий довгошиїй брусницький Кінь у віночку.

Крилатий Ведмідь, с.Красноїльськ. Фото зі сторінки Чернівецької обласної військової адміністрації

Фантасмагорійний образ буковинської вишивки з Заставнівщини. Колекція Е.Кольбенгаєра

Ці образи «запам’яталися» і в орнаментах – наприклад у візерунках Заставнівщини на Буковині, колекція Е.Кольбенгаєра, чи у ткацьких мотивах рушників Східного Поділля (колекція Музею Івана Гончара). У народних казках, де богатирі літають на крилатих конях. У васильківській кераміці з крилатими биками. І багато де ще.

«У Е.Кольбергаєра бачимо такий цікавий «крилатий» образ, який міг би бути звичайним зображенням пташки. Якби не кількість ніг. Ця істота, що поєднала в собі риси птаха та коня, є насправді глибоким символом, що містить уявлення про світ і відчуття цього світу. Коли я створював костюми для Буковинського ансамблю пісні і танцю, то для жіночих вуставок обрав саме цей образ... Скільки не вглядаєшся у символ – а щоразу інші смисли і запитання», - розповідає дизайнер та етнолог, заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк.

Що в казці, що у бестіарії Марії Примаченко, що у маланковому дійстві страшне (звірине) і красиве (бо звір цей – незвичайний) – дуже тісно переплетено. Хтось боїться цього звіра, хтось грає у його містичну гру на межі часів (старого і нового року), а хтось дивується: «Так не буває». А заквітчаний крилатий звір усміхається і продовжує гратися.

Іванна СТЕФ’ЮК,

кандидатка філологічних наук,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецва 

ДЖЕРЕЛА:

1. Войтович В. Українська міфологія. – Київ, 2002.

2. Клочко Д. Загадки екзотичних звірів Марії Примаченко . – Українська правда.

3. Кольбенгаєр Е. Взори вишивок домашнього промислу на Буковині .

4. Пастух Н. Символіка тварин в українському фольклорі: зозуля. – Львів: Інститут народознавства НАН України. – 2013.