Диво чи галюцинація: що таке цвіт папороті

(гіпотеза)

Мабуть, важко знайти людину, яка не чула легенду про цвіт папороті. Проте біологія та здоровий глузд кажуть нам, що щитник чоловічий (папороть) – спороносна рослина, а отже – не цвіте в принципі.

Але звідкись же взявся наскрізний фольклорно-міфологічний сюжет… Одна з папоротеподібних рослин з родини вужачкові – гронянка півмісяцева – направду таки дуже подібна на паросток звичного нам папоротника. Більше того – вона вважається фітоіндикатором покладів ауруму, а іншими словами – росте там, де «відчуває» залягання дрібних піщинок золота. Тобто – про золото на місці, де виросла гронянка – це дуже схоже на правду, щоправда золото там не у вигляді злитків.

Її похідні спорові утворення дуже нагадують жовтий цвіт. Тож цілком гіпотетично, люди, які бачили в купальську пору «цвітіння» гронянки, сплутали її з папороттю.

Онлайн-огляд "PRO: читати". Частина 12

Pro:читати. №12

Книга Степана Костишина "Мелодії старої фісгармонії" відводить у знаковий світ на межі століть, де мамин цвібак смакує особливо, а фісгармонія вміє говорити. Все, що би ви хотіли знати про ремесла, толоки, традиції затишку - все в цій книзі. Автор, оглянувшись на практично дев'ять десятків літ позаду, глибоко і розмірено думає.. Думає разом з читачем.

Традиції квітчання - від обрядового букета до дерева

Етнографічна студія.

На перший погляд, між дідухом, йорданською квіткою і весільним вінком - нічого спільного. Але уся глибина традиції часто найкраще реалізується саме у дискурсі. Пропонуємо вам разом з нами подумати над тим, що таке квітка у традиції. А головне - для чого?

Традиційна культура як основа творчого феномену Івана Миколайчука

Іванові Миколайчуку - 80 

Українська поетична душа кіномитця, лауреата Шевченківської премії (1988) Івана Миколайчука (1941 – 1987), творчий геній якого виростав на животворній народній основі та формувався на традиціях народного мистецтва, органічно вплітається у потужний пласт української культури, що з погляду часової відстані, все більше вияскравлюється своєю неповторністю, багатогранністю та ментальною глибиною.

Як слушно зауважила дослідниця життєвої і творчої долі Івана Миколайчука Л. Брюховецька, упродовж всього життя він «залишався частиною світу, де виріс». Народжений на Буковині у Чорториї, І. Миколайчук генетично увібрав те найкраще, що, окрім природних обдарувань, дозволило йому завдяки невсипущій праці осягнути та піднятися на вершину власного таланту.

Українська народна пісня, яка ще змалку підкорила серце хлопця, дала крила вільним творчим стремлінням заспівати так, щоб його почув увесь світ. У кожній своїй іпостасі – як кіноактор, режисер, сценарист Іван Миколайчук постає колоритно і геніально, що є виявом його простоти і щирості. У книзі споминів українського літературознавця, кінокритика Романа Корогодського «Брама світла. Шістдесятники» (2009) прочитуємо: «Так, Іван Миколайчук – це природа, стихія, дитина Неба. Та він мав ще талант людський – саморозвитку, самовдосконалення. […] Він мав добре перо, розумівся на психології творчости, на тонкощах розбудови чи то цілісного твору, чи то композиції ролі. І, напевно, композиції свого життя».