Дністровська Атлантида Івана Безручка

1 3

(до 100-річчя від дня народження фольклориста)

Історично склалося так, що кілька десятків сіл уздовж Дністра припинили своє існування, потрапивши у так звану «зону затоплення» напередодні та підчас будівництва Дністровської ГЕС, інші з найстаріших сіл перетворилися на наймолодші (якщо село «перенесли» в безпечне місце і за ним залишили колишню назву). Нескладно здогадатися, що традиції та фольклор цього регіону у 50-80 роки ХХ століття потребували термінової охорони, оскільки переселення цілих громад несли за собою незворотні втрати фольклористичних артефактів.

Уродженець подільського села Патринці Іван Безручко, який з дитинства цікавився усною народною творчістю, справою життя вибрав медицину, проте вдало і дуже незвично поєднував її зі збором фольклору. Більше того: Іван Безручко вважав народну творчість частиною своєї медичної практики, упродовж усього життя він вчився лікувати словом.

Детальніше...

Хустка як барвистий шлях до етнічної пам’яті

DSC 969818 травня у Буковинському центрі культури і мистецтва відбулася барвиста зустріч з українською традицією. Гості-переселенці, за співорганізації ресурсного центру Кольпінга відвідали етнографічну студію, присвячену історії буковинської традиційної вишивки та автентичної хустки.

Що таке цирка, гадючий бісер, яку символіку закладають вишивальниці у бісер і як читати орнамент – про все це йшлося у науково-популярній лекції від завідувачки науково-методичного кабінету дослідження та популяризації традиційної культури, кандидатки філологічних наук, письменниці Іванни Стеф’юк.

Практична ж частина знайомства з барвами української традиції – це майстер-клас із хусткування, причому учасники спробували як традиційні, так сучасні варіанти. А ще дізналися, як виглядають вишиті міртукові хустки, виразні хустки-баранівки, для кого в першу чергу призначена хустка-метрівка, і в чому «хитрість» штирівки.

Детальніше...

Як і чому носили вишиванки видатні українці

97890298 2545111395739650 5098821887744540672 nПочинаючи з другої половини ХІХ століття, вишита сорочка стає чимраз поширенішою у середовищі української інтелігенції. Дослідниця української міської одягової культури Марина Олійник про це каже так: «Це явище слід розглядати в контексті європейської хвилі захоплення елітою культурою власного народу, яке виникло на ґрунті революцій 1848-1849 рр., що увійшли в історію під назвою «Весна народів».

Також дослідниця наголошує, що в українській культурі саме Тарас Шевченко утвердив значення та вагомість народного одягу як одного з символів української самосвідомості.

Які ж письменники полюбляли одягати елементи традиційного народного одягу і в яких ситуаціях? Як правило, вишита сорочка чи інші елементи народного одягу «ставала в нагоді» в особливо урочистих ситуаціях (публічні збори, віча, виступи тощо) – там, де вишита сорочка буде не просто виразником іміджу, а переконливо засвідчить національні переконання свого власника.

Детальніше...

Баба на краю часу

РецензіяДивна родина, для якої зупинився час – саме такими постають з перших хвилин головні герої вистави «Сталкери». Баба-травниця Пріся, її панічна донька Славка і наймолодший – внук та син відповідно – Вовчик. Дітвак-переросток, якого мама захищає від світу шапочкою, а баба вчить спілкуватися з русалками. Вони – ті, що не виїхали з зони відчуження і опинилися у власній реальності – адже з роками їхні уявлення про зовнішній світ стають чимраз абстрактнішими. Є ще дільничний Вася, людина-виконавець.

У постановці немає другорядних героїв. І, відповідно, не мало би бути когось одного головного, проте центральним у моєму сприйнятті став образ баби Прісі, втілений актрисою Молодого театру, Заслуженою артисткою України Ірмою Вітовською.

Детальніше...

«Тільки вірте у свою перемогу! Перемогу добра над злом! Вірте і дійте!»…

30657360 1669280376494508 301725446863585280 nЗа день до смерті красива і світла донька Харківщини написала до земляків: «Дарую Вам усім ППП – постійні позитивні подумки! Ой як помагає жити! Розсівайте їх навкруг Вас!»

Вона так і жила – писанкарка, україністка, наймолодша донька Гната Хоткевича, Галина Хоткевич. Про це пише у спогадовій статті Павло Клененко.

Доля закинула Галину Хоткевич у французький Гренобль, проте вона наголошувала, що не відчуває себе частиною діаспори, швидше «тимчасовою переселенкою», оскільки її дім – в Україні. Популяризація імені батька – це стало справою життя Галини Хоткевич: вона відновила репресовану пам’ять про харківську кобзарську школу, творчу спадщину Гната Хоткевича, переможно боролася за відкриття садиби Гната Хоткевича на Харківщині. І казала: тато з засвітів їй допомагає, тому вона впевнена у перемозі: « "Наші мертві керують нами, живими! І все це в безконечності, навіть наука шукає якогось кінця і не знаходить. Уявити отаке не можливо, та й навіщо? Все це передбачене у вічності і хоч круть-верть – не позбавишся!... Татко мій мною керує! Як це радісно! Все додому мене веде, а часу не існує!..."

Детальніше...