Новий випуск «Pro: читати» знайомить з нарисами про культуру дорадянської Буковини

Книга нарисів Кузьми Демочка «Мистецька Буковина» - одна з тих, що покликана до спілкування з читачем, якому цікава культура Буковини. Яку роль мали музичні салони на формування мистецьких смаків міщан? Коли зародилася «Буковинська театральна весна» і чому «театральна» мрія Ольги Кобилянської здійснилася і не здійснилася одночасно?

А ще музичні традиції Цецино, Садгори, Вашківців.. Цікаво? Тоді ласкаво просимо до перегляду. Автори відео - Іванна Стеф'юк - кандидатка філології, письменниця, кураторка етнографічного проекту "Спадщина" Буковинського центру культури і мистецтва та Микола Глібіщук, завідувач відділу комунікаційних технологій та інформаційно-технічного забезпечення, технічний редактор проєкту.

Онлайн-огляд "Pro:читати". Частина 14

Pro:читати. №14

Ольга Кобилянська - одна з тих письменниць, чиї твори можна вважати позачасовими, універсальними за своїми смисловими посилами. Традиції української аристократії у романі "Апостол черні" - ось про це хочеться сказати окремо.

Автори відео: Іванна Стеф'юк - кандидатка філології, письменниця, кураторка етнографічного проекту "Спадщина" Буковинського центру культури і мистецтва та Микола Глібіщук - завідувач відділу комунікаційних технологій та інформаційно-технічного забезпечення, технічний редактор проекту.

Дещо цікаве про традицію сукнарства та інстинкт самозбереження Юрія Федьковича

Чи доцільно збивати воду в ступі? Так, якщо ви займаєтеся виготовленням сукна. Бо і справді ця непроста тканина має пройти добову витримку водою, і місце «купання» сукна називається «ступа» (інші назви – фолюш, фолюша, валило). Літературною ж – повстярня.

«Сукна – типологічна група тканин одягового призначення. Матеріал: волокна овечої вовни. […] Сукно найвищого ґатунку, тонке, однотонне, використовувалося на пошиття святкового одягу» [1, с.32].

Особливе ж – червоне сукно – уже яке століття є етнографічним маркером саме Гуцульщини (Буковинської, Прикарпатської і Закарпатської). Як ми вже говорили, червоний колір, окрім естетичної складової, містить ще і символічно-оберегову, тож така одежа призначена оберігати власника.

«Найясніший цісар»: чому українці поетизували австрійського монарха

Мабуть, багато хто чув містечковий фольклор, присвячений Францу Йосифу. Це і легенди про походження цісарських доріг, і бувальщини часів відвідання цісарем цих країв (1855, 1880), і навіть.. анекдоти про цісаря. Франц Йосиф – очільник Австрійської імперії і король Богемії, король Галичини та Володимирії, глава Австро-Угорської монархії.

У віці 18 років (з 2 грудня 1848 року) він стає імператором, і ця дата на загальнодержавному рівні (поруч із іменинами та днем народженням цісаря) урочисто святкувалася упродовж усього життя монарха.

Особливою помпезністю відзначалися ювілейні заходи 1908 року, які відбувалися у Відні, Львові [1]. Як читаємо у книзі «Ратуша – окраса Снятина» авторства Руслани Кірєєвої та Володимира Карого, за первісним задумом зодчих цей культовий символ цивільної влади споруджували саме до ювілею правління цісаря, проте завершилося 48-річне будівництво снятинської ратуші на рік пізніше – 1909 року. Але з іншого боку – це за рік до його 80-річного ювілею. На момент завершення будівництва зодчі заклали під флюгером бронзову кулю, а в ній - коротку історію спорудження ратуші, де є доволі прозорий натяк, в честь кого споруджена ратуша: «Діялось це в шістдесят першому році панування і сімдесят дев’ятій річниці уродин наймилостивішого нам пануючого Цісаря і Короля Франца Йосифа…» [2].

Збереглася також світлина 1908 року з Відня, на якій – урочиста процесія на честь цісаря, присутні там і делегати з Буковини. «Етнографічним паспортом» дівчат є знамениті вінки з ковилою, котрі вирізняють їх з-поміж інших.

У фольклорі образ цісаря найповніше, мабуть, представлений у жовнірських піснях – доволі контрастно: від образу «тата» і до винуватця людських смертей.