ДАНЦІ У СТОДОЛІ І ЗАГРАВАННЯ ЗІ СТРІЧКАМИ: ЕТНОГРАФІЧНІ СПОГАДИ МАРІЇ КІНАШ

Танці на ґанку на високогірному хуторі під живу музику. «Данці у ґазди». Все виметено начисто і прикрашено саморобними квітами, і молодіжне товариство потрохи сходиться на забаву. Кожен парубок приводить з собою дівчину, а той дві (він їх відпросив у батьків на танці і поручився за них). За вхід музикам платить парубок – дівчина лишень набувається. І танець за танцем забава стає чимраз цікавіша. А іншого тижня забава уже у селі, і тоді молодь з хутора лишається у сільських наніч. Так виглядали традиційні молодіжні розваги середини ХХ століття у високогірному селі Розтоки, що на Вижниччині. Село має порівняно рівнинну частину (яку так і називають – село, «зійшлися в село»), та численні високогірні хутори (Товарниця, Сірук, Постаїство, Черешнів, Смугарів, Бедіїв). Про молодіжні традиції цього села розповідає місцева жителька і дослідниця традицій Марія Кінаш, для якої звичаї села Розтоки – це завжди щось дуже особисте.

КАЗКА СЕРЕД БУДНЯ У БУКОВИНСЬКОМУ ЧАГРІ

Всього в кількох хвилинах машиною чи автобусом від Чернівців – село Чагор, яке цікаво поєднує гонорові новобудови з давніми і дуже мальовничими будинками під ґонтою, а також камінними огорожами з голубами, охайними кошницями для зберігання кукурудзи та колоритними криницями із символікою світла. Село,в якому часи переплітаються.

На жаль, не кожне (навіть наймальовничіше) село зараз може похвалитися музеєм старожитностей – іноді для того, аби побачити традицію одягової культури чи побуту села, треба відвідати кілька районних чи обласних музеїв,а також відвідати старожилів і розпитати їх, як було колись.

НИТКА ЧАСУ І СЕРЦЯ й трохи роздумів навколо фактів

Цей захід відбувся вчора. За останні чотири десятиліття не пригадую у Чернівцях авторського вечора на сцені, який був би присвячений життю і творчості народного майстра. Михайло Григорович Покиданець, заслужений майстер народної творчості України, лауреат обласної премії імені Георгія Гараса за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва Буковини, удостоївся такої яскравої імпрези.

Усе це, наснажене емоціями і красою дійство, відбувалося завдяки справжнім друзям і шанувальникам творчості відомого майстра народної вишивки, орнаменталіста, педагога, хореографа, які організували та провели його у Палаці "Академічний" Буковинського державного медичного університету.

ФРОЗИНА ГУЛЕЙ, ПРАВДИВА СТИХІЯ НАРОДНОЇ КУЛЬТУРИ

Вона носила у пам’яті сотні співанок, збирала їх, вишивала делікатні сорочки (де хрестик – дрібніший за макове зерно), складала душевні вірші і була справжньою знахідкою для кінорежисерів. Вона – Фрозина Гулей (1930-2014), правдива перлина Буковинської Гуцульщини, котра понад усе вірила у силу молитви і любові. Цьогоріч виповнюється 95 років від дня її народження.

Батьки Фрозини – Тодор та Марія Овадюки – зналися на народній культурі. Батько Тодор, або як казала йому донька – неник – понад 30 років займався карпатським плотогонством, робив прекрасні сани і постоли, мама Марія ткала і вишивала, була майстринею сукнарства. Батьки Фрозини Гулей знали безліч народних пісень і дуже їх любили. А понад усе вони любили одне одного.