РУМУНИ УКРАЇНИ ГІДНО ПРЕДСТАВИЛИ БУКОВИНУ НА СТОЛИЧНОМУ ФОРУМІ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН І КОРІННИХ НАРОДІВ УКРАЇНИ

«Різні зерна в долонях, та одна весна в серцях»: саме під таким символічним постулатом у столиці України відбувся Форум національних меншин і корінних народів України з нагоди Дня міжнаціональної злагоди та культурного розмаїття.

Як повідомляє Державна служба України з етнополітики та свободи совісті, захід об’єднав понад 600 учасників з усіх регіонів нашої країни. «Кримські татари, болгари, греки, румуни, поляки, угорці, німці, вірмени, азербайджанці, гагаузи, караїми, корейці, роми, грузини, чехи та представники багатьох інших національних спільнот і корінних народів України приїхали сьогодні не просто на офіційний форум. Вони приїхали як люди, які разом проживають найважчі роки сучасної історії України — і разом продовжують її будувати.

ГЕОРГІЙ ГАРАС: СВІТ ЯК ОРНАМЕНТ

Кажуть, митці бачать і сприймають світ по-іншому, ніби крізь особливі фільтри. Ці слова направду можна сказати про Георгія Гараса – уродженця і жителя міста Вашківці, що на Вижниччині, художника-орнаменталіста, який навіть у найскладнішому часі шукав прекрасне. Чому в найскладнішому? Бо пережив митець дві світових війни, фатум близьких родинних втрат, і все ж, за спогадами земляків, «настільки добрих і світлих людей, здається, просто не буває».

27 лютого 2026 року виповнилося 125 років від дня народження Георгія Гараса - українського художника-орнаменталіста, заслуженого майстра народної творчості України (1901-1972).

ШТРИХИ ДО ХАРАКТЕРУ БУКОВИНОК ІЗ ЧАГРА У СПОГАДАХ СТАРОЖИЛІВ

Найкращий спогад з юності для багатьох поколінь Чагра – данец (танці на толоці під живу оркестрову музику). Саме там молодь могла показатися у найкращій одежі, там зароджувалися перші почуття. І там, на данці, молодь показувала характер.

Місцева жителька Вероніка Андоній (1935 р.н.) пригадує: за організацію данцю відповідала група парубків (свого роду уряд), і обов’язково був калфа – головний організатор, розпорядник, саме він запрошує молодь на забаву.

ДАНЦІ У СТОДОЛІ І ЗАГРАВАННЯ ЗІ СТРІЧКАМИ: ЕТНОГРАФІЧНІ СПОГАДИ МАРІЇ КІНАШ

Танці на ґанку на високогірному хуторі під живу музику. «Данці у ґазди». Все виметено начисто і прикрашено саморобними квітами, і молодіжне товариство потрохи сходиться на забаву. Кожен парубок приводить з собою дівчину, а той дві (він їх відпросив у батьків на танці і поручився за них). За вхід музикам платить парубок – дівчина лишень набувається. І танець за танцем забава стає чимраз цікавіша. А іншого тижня забава уже у селі, і тоді молодь з хутора лишається у сільських наніч. Так виглядали традиційні молодіжні розваги середини ХХ століття у високогірному селі Розтоки, що на Вижниччині. Село має порівняно рівнинну частину (яку так і називають – село, «зійшлися в село»), та численні високогірні хутори (Товарниця, Сірук, Постаїство, Черешнів, Смугарів, Бедіїв). Про молодіжні традиції цього села розповідає місцева жителька і дослідниця традицій Марія Кінаш, для якої звичаї села Розтоки – це завжди щось дуже особисте.