Як Леся Українка «зупиняла час», або перший досвід етнографічного звукозапису

Багато в чому історія життя і творчості Лесі Українки – це історія про впертість, причому світлу і переможну. В час, коли Леся Українка перебуває у творчому полудні діяльності (кінець ХІХ-початок ХХ століття) в елітних колах українства присутній інтерес до історії та фольклору, але, звичайно, можна тільки мріяти про те, щоби записати голосовий архів фольклористики. Перший фонограф запатентовано у Європі в 70-х роках ХІХ століття, і це справжня сенсація для суспільства. Демонстраторів таких записів звинувачують у шарлатанстві, а сам процес розглядають ледь не як магію. В Києві перший фонограф зʼявляється на кінці 90-х років і цілеспрямована Леся Українка та її чоловік Климентій Квітка ставлять собі неможливу (здавалося би) ціль – придбати фонограф і собі, щоби записати на нього найрідкісніший усний фольклор України.

"PRO: читати" (випуск восьмий)

У цьому віртуальному огляді знайомимо вас із єдиною, але дуже особливою книгою - "Фольклор українців півночі Молдови: пісні та речитативи". Вона, на наше переконання, є незамінним пазлом у розумінні буковинської традиційної культури загалом. Які з обрядових текстів, зафіксованих у книзі, мають свій живий ритуальний контекст та чому окремі з рідкісних чи зникомих жанрів є засадничими у розумінні світоглядних орієнтирів? Ось саме про це наш випуск.

Етнографічна студія. "В чотирьох стінах"

(Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво)

Запис сімнадцятий.

Традиції облаштування простору - такі ж глибинні та смислово наповнені, як обряди календарного та родинного циклів. Адже, як відомо, житло у традиційній культурі розглядається не тільки у розрізі утилітарного призначення, а і в знаково-символічному, а почасти навіть космогонічному аспекті.

З огляду на це пропонуємо Вашій увазі нашу нову науково-популярну відеорозвідку "В чотирьох стінах". І в центрі нашої уваги - традиції облаштування житла.

Відбілювач для мови

"Не говори діалектами, ніби ти з села", "Тебе ніхто не зрозуміє", "Цими словами в хаті в себе хіба можеш говорити", - подібні речі, як не дивно, можна почути в різних куточках України і сьогодні, в часи державної незалежності. Та навіть у ЗМІ культивується думка, що діалекти спотворюють або ж занижують українську літературну мову.

Узагальнена фраза таких постулатів звучатиме приблизно так: "Якщо ти інакший - тобі має бути соромно".

"Я за Польщі в школу ходила, то ми польську знали, книжну (літературну. - Авт.) так само знали, але єкби я розказала задачу тими словами, єкими говорю дома - ніхто би мене не завернув. Школа в тому селі, відки наші слова - то чого вони неправильні. І вчителі наші ж люди", - розповіла у свій час авторці цього матеріалу її бабуся, Марія Михайлівна Стеф`юк (1925 р.н.).