Коли ймив блуд: розмисли над природою надприродного

Мабуть, багато хто чув містичні і страхітливі перекази про місця, де може «ймити блуд». Мається на увазі неусвідомлений стан, коли людину водить невідома їй сила і всіляко збиває з дороги. Межі двох сіл, цвинтарі, ліси, безлюдні поля або ж місця з моторошною історією – саме тут, як свідчить народна міфологія, над людиною може опанувати нечиста сила і заморочити їй голову. Можна натрапити на перекази і про те, що людину зловив блуд у її власному саду чи домі. А на Вінничині нам розкажуть: у селі Воронівці навіть урочище таке є з промовистою назвою – Блудова долина, то як стемніє, там краще не вештатися.

Якщо говорити про саме значення «блуд», то в богослів’ї і міфології воно діалектичне: на перший погляд – принципово різне, насправді ж має спільну рису. Так, служителі церкви пояснять, що блуд – це розпусні дії, заборонені плотські утіхи, перелюб. Міфологія ж під цим словом розуміє дещо інше – незримого або втіленого в певній істоті злого духа, який збиває з дороги мандрівця, може призвести до його психічних зрушень чи навіть смерті [1]. І цей дух, згідно з народними уявленнями, скинений Богом з небес на землю і чіпляється до людей та збиває їх з правильної дороги.

Світоглядне «OMNIA MEA MECUM PORTO» поезії Богдана Гасюка

            За-чин... Зачинається життя як чин ліричного героя, який відчитує діалектичне сусідство вінчальних і поминальних порогів, який з воріт споглядає неканонічне (чи потойбічне?) чорне весілля, який чує «многая літа» і «вічная пам'ять» у своїм часі так згуста і почергово, що він розуміє: то просто чорне змінюється в біле, кінець переходить у зачин. І герой іде і потихо вимовляє навперед себе:

«пантруйся ж, хлопче,-
свою дріботність бережи,
серед всього безмежжя і просторів,
бо ти – дрібонький бог, що понад прірвою біжит,
несучи й свою пречисту провість..»

Від буднів до казки: трохи про черевички з дерева

Усі, напевне, пригадують ілюстрації до казок Шарля Перро чи братів Грімм, де герої - у дерев`яних черевичках. Насправді це не фольклорний вимисел, а факт традиційної культури багатьох країн Європи. Селяни Швеції, Голландії, Данії, Литви та інших країн справді носили взуття з дерева (особливо для роботи на фабриках та шахтах, щоби уникнути травматизму). Називалися такі черевички по-різному - трескури, сабо, кломпи. Взуття добре захищало, хоча й мало суттєвий недолік - натирало мозолі. Тому під черевики намотували тканину, в нас цю тканину для обмотування називають онучі, портянки.

До речі, саме від назви черевичків "сабо" походить слово "саботаж": робітники Голландії на знак протесту кидали ці черевички у верстати, аби зірвати робочий процес, робітники Франції стукали ними об бруківку, щоби проголосити свою незгоду з умовами праці.

Буковинські етноакценти на прикладі обрядового життя села Горошівці

Нещодавно у Сучаві світ побачила новітня колективна монографія «Розвиток сучасної мистецько-педагогічної освіти: національний і європейський контекст». Це видання, у якому читач знайомиться із основними напрямками розвитку сучасної педагогічної науки крізь призму міжнародного дискурсу, сучасних методологічних підходів, а також етнокультури України, Румунії, Польщі та ін. Одним із співавторів монографії став професор кафедри музики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, очільник Чернівецького обласного об’єднання ВУТ «Просвіта», народний артист України, знаний співак та педагог Іван Дерда, який фокус наукового пошуку зосередив на темі «Історичні аспекти розвитку і функціонування етнографічного процесу на основі села Горошівці».

 Етнографічний досвід села Горошівці багато чим репрезентативний у дискурсі буковинознавчих студій. Адже це – рідне село етнографа Корнила Ластівки, село з виразними наддністрянськими колоритами і вивчення його етнокультури важливе відказу в кількох аспектах.