МОЛОЧНА КАПСУЛА ЧАСУ: ГУЦУЛЬСЬКА БРИНЗА

Бринза (бринзя, бриндзі, бринзє) – спеціально засолений сир тривалого зберігання, один із основних продуктів вівчарства. Бринза належить до розсольних сирів і окрім української, притаманна також румунській, молдовській кухні та кухням балканських країн. В українську мову назва цієї страви прийшла з румунської мови, де brânză – назва будь-якого сиру, а не тільки розсільного засоленого. В інших мовах (польській, чеській, словацькій) це слово вживається на позначення саме солоного сиру, що вказує на похідне значення слова. Назва продукту «валашський сир» (румунський сир) згадується у портовому документі 1370 року, масове ж поширення цього смачного продукту припадає на 15-16 століття. Дослідники народної кухні зазначають, що при правильному засолюванні і зберіганні в дерев’яних бербеницях чи діжках гуцульська бринза має доволі великий термін продатності, хоч і виготовлена з молока. Тут має значення і коефіцієнт солі до загального обсягу продукту, і якість посудини, і температура. У добрій бербениці і належно засолена бринза може зберігатися рік і більше.

«ЦЕ МАЛИЙ ЗРОБИВ»: ПЕРЕДВЕЛИКОДНІЙ СПОМИН МИКОЛИ ШКРІБЛЯКА

Пора напередодні Великодня – це ретельні приготування. А ще – це спомини. Мабуть, багато хто при слові «домашня паска» пригадає свою бабусю – як вона у ретельно прибраній оселі розтоплювала піч, місила  тісто і з того мало вийти запашне сонце Великодня – рум’яна паска. Хтось звик до «рогатої паски», хтось пригадає білоголову бабку, хтось можливо й пригадає, як виглядає класична християнська паска дора, а хтось зауважить: «У нас паска – сирна, і це така традиція». Тому спогади про великодню паску – це від самого початку розмаїта тема. А чи завжди в домі паски пече саме бабуся чи мама? В цьому ключі хотілося би поділитися споминами людини, чиї знання про хліб (а знання ці далеко не обмежуються автентичною рецептурою) мають дуже цікаву родову історію… Знаний дослідник української культури, колекціонер старожитностей, мистецтвознавець Микола Шкрібляк виріс у шляхетній гуцульській родині, де міра виконання тої чи іншої роботи завжди мала бути еталонна, взірцева – горяни це називають «до цоту». Якщо різьба – то так, аби узір умів говорити, якщо народна ветеринарія – то така делікатна, що й найбуйніша тварина довіряла своє життя, якщо випікання хліба (обрядового чи щоденного) – то так, аби той хліб «багнувся кожному», щоби кожен хотів такої паски чи калача. 

ПРАВДА В БЕСАГАХ: РОЗДУМИ НАД ЗБІРНИКОМ ГУЦУЛЬСЬКИХ ПРИПОВІДОК

Дві третини свого віку Роман Киселюк збирав їх – гуцульські приповідки, прислів’я, приказки, коломийки, прокльони, жарти та побажання. Уродженець селища Детятин, історик за фахом, письменник та краєзнавець за покликанням, Роман Киселюк у літературних колах відомий ще й тим, що сотні разів відкривав усім охочим світ Говерли, іноді піднімався на гонорову вершину кілька разів на день. Ті, хто розділяли з паном Романом таку мандрівку, не могли не помітити, що це не звичайна дорога: пересипана вона чи не на кожному кроці малими фольклорними жанрами, причому так легко – ніби провідник цим дихає. У 2022 році у видавництві «Дискурсус» побачив перший настояний у часі збірник гуцульського фольклору «Єзик не має слабости», упорядник книжки – Роман Киселюк. Нещодавно не забарилася і друга книжка – «Повні бесаги мудрости. Гуцульські приповідки, прислів’я, коломийки». І в цій книжці, як у бесагах (гуцульських саквах тобто) – всього, багато і вкупі. Як бесаги не мають кишень, а лиш два вуха, так і книжка не ділиться за темами – гуцульські паремії представлені у ній за алфавітним порядком. Абетка гострої думки.

ПУРИМ: ЄВРЕЙСЬКЕ СВЯТО ВЕСЕЛОЩІВ І МИЛОСЕРДЯ

Якщо запитати у євреїв, яке свято вони вважають найвеселішим – одним із таких буде Пурим. Про історію цього свята йдуть суперечки, але основна версія – що воно встановлене на згадку про порятунок перських євреїв царицею Естер та Мордехаєм від царя Ахашвероша. На Пурим послідовники іудейської духовної традиції влаштовують щедрі застілля, одягають новий яскравий одяг (часто тематичний), намагаються не виконувати буденної роботи і дарують подарунки. «В цей день прийнято вітатися «Хаг Пурім самеах», що в перекладі з івриту означає «Я бажаю тобі щасливого свята Пурим». Традиційна страва цього дня – «вуха Амана», це трикутна випічка з маковою чи іншою солодкою начинкою, дуже смачна. У цей день також громади ставлять традиційну сценку, народну виставу Пурімшпіль. Задіяні у постановці люди завжди готуються з особливою радістю. Це свято дуже символічне, бо означає воно порятунок», - розповів нам очільник єврейської громади міста Чернівці Шапса Авербух.