ПУРИМ: ЄВРЕЙСЬКЕ СВЯТО ВЕСЕЛОЩІВ І МИЛОСЕРДЯ

Якщо запитати у євреїв, яке свято вони вважають найвеселішим – одним із таких буде Пурим. Про історію цього свята йдуть суперечки, але основна версія – що воно встановлене на згадку про порятунок перських євреїв царицею Естер та Мордехаєм від царя Ахашвероша. На Пурим послідовники іудейської духовної традиції влаштовують щедрі застілля, одягають новий яскравий одяг (часто тематичний), намагаються не виконувати буденної роботи і дарують подарунки. «В цей день прийнято вітатися «Хаг Пурім самеах», що в перекладі з івриту означає «Я бажаю тобі щасливого свята Пурим». Традиційна страва цього дня – «вуха Амана», це трикутна випічка з маковою чи іншою солодкою начинкою, дуже смачна. У цей день також громади ставлять традиційну сценку, народну виставу Пурімшпіль. Задіяні у постановці люди завжди готуються з особливою радістю. Це свято дуже символічне, бо означає воно порятунок», - розповів нам очільник єврейської громади міста Чернівці Шапса Авербух.

«ОДЯГНУТИ НА СЕБЕ РАДІСТЬ»: ДЕЩО ПРО БУКОВИНСЬКУ ТАЙСТРУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ОСОБИСТОГО СПРИЙНЯТТЯ

«Спочатку я просто допомагала мамі і не відчувала нічого особливого. А потім воно «виринуло», коли вже мами не стало», - так розповідає про залюбленість у буковинську тайстру докторка біологічних наук, професорка Світлана Руденко, котра колекціонує ткані, вишиті та оздоблені в інший спосіб торбини, серед них – і традиційні тайстри. Розглядає їх як альтернативу екосумкам, розробила для усіх зацікавлених лекцію-презентацію «Етноекологічна традиція і сучасні виклики» (2016), в якій розповідає про тайстру як екологічний вибір. Насправді такий інтерес саме до тайстри у Світлани Степанівни – невипадковий. Адже її матір – знана дослідниця буковинського традиційного костюма, художниця-модельєрка, кандидатка мистецтвознавства Мірра Костишина. Одна з найвідоміших її праць – монографія «Український народний костюм Північної Буковини. Традиції і сучасність», де окрема роль відведена тканим аксесуарам.

ЗАПИСКИ БОЯРИНА З ОСТРОВА СТІЙКОСТІ: ПОЕТИЧНА КНИЖКА БОГДАНА МЕЛЬНИЧУКА «НЕ ПРОДАЄТЬСЯ ОТЧА ХАТА» ЯК РИТОРИЧНИЙ ДІАЛОГ З ЧАСОМ

Окрушини княжо-боярської шляхетності, зумовленої генетичною приналежністю до місця народження, зчитуємо в одному з хрестоматійних віршів Богдана Мельничука:

«Я родом з міста, що його нема.

Я родом з міста, де мій пращур мешкав.

І привселюдно, а не тайкома

Нарік його безхитрісно: Олешків».

Обізнані в краєзнавчому контексті читачі здогадалися: йдеться про боярський замок, залишки якого в покутському селі Олешків красномовно свідчать на користь шляхетного минулого цих земель. Сучасний Олешків славиться багато чим світлим, але чи не найперше тим, що саме в Олешкові народився один із найвідоміших літературознавців, професор філології, письменник та перекладач Богдан Іванович Мельничук.

«РОБИТИ СВОЄ», АБО ДЕЯКІ РОЗДУМИ НАД РАДЯНСЬКИМ ПЕРІОДОМ УКРАЇНСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

ХХ століття для української культури – одне з переломних. Солідні книжкові наклади видання класиків, відкриття музеїв, створення ткацьких, вишивальницьких та інших артілей, колективів народної творчості – звісно, це важливі аспекти розвитку літератури, народного мистецтва та суспільного життя загалом. Проте як бути з переслідуваннями за мову, відвідування церкви чи відтворення народних звичаїв саме у автентичному, а не сценізованому вигляді? Адже ті, кого в дитинстві малювали в шкільній «Колючці» за колядники чи діалект, запам’ятають це надовго. Як і ті, кого закривали на 15 діб у райвідділку за маланкування…