Нещодавно у Сучаві світ побачила новітня колективна монографія «Розвиток сучасної мистецько-педагогічної освіти: національний і європейський контекст». Це видання, у якому читач знайомиться із основними напрямками розвитку сучасної педагогічної науки крізь призму міжнародного дискурсу, сучасних методологічних підходів, а також етнокультури України, Румунії, Польщі та ін. Одним із співавторів монографії став професор кафедри музики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, очільник Чернівецького обласного об’єднання ВУТ «Просвіта», народний артист України, знаний співак та педагог Іван Дерда, який фокус наукового пошуку зосередив на темі «Історичні аспекти розвитку і функціонування етнографічного процесу на основі села Горошівці».
Етнографічний досвід села Горошівці багато чим репрезентативний у дискурсі буковинознавчих студій. Адже це – рідне село етнографа Корнила Ластівки, село з виразними наддністрянськими колоритами і вивчення його етнокультури важливе відказу в кількох аспектах.
Детальніше...
Як пояснити, що таке скриня, людині, яка поки що нічого не знає про побут ХІХ століття? Автентичний сейф – мабуть, десь така метафора буде доречною. Цей предмет здавна був добре відомий нашій традиції. Зрештою, не тільки нашій. А ще скриня доволі універсальна річ, адже це - одночасно шафа для найцінніших речей, вона могла слугувати також столом і навіть ліжком (залежно від форми), скриня була символом родинної заможності. Що цікаво – є відомості про те, що подекуди роль скрині могла виконувати бочка (бодня) – наприклад, на Рівненському Поліссі. Зберігати у боднях могли одяг, цінні речі тощо. Особливу популярністю скрині мали у ХІХ-ХХ столітті, і вони посіли особливе місце серед традиційних українських елементів інтер’єру житла.
«Треба рубати пута», - таку фразу можна почути щодо малої дитини і непосвячені можуть подумати, що йдеться про хірургічну операцію. Насправді мова цілком про інше. Якщо дитина довго не починає ходити, вдаються до спеціальних обрядів, аби «розворушити» її.
Команда Буковинського центру культури і мистецтва крок за кроком у експедиціях та архівній роботі пізнає традиційну культуру національних спільнот краю. Саме цій темі присвячений проєкт, який реалізовує команда Центру на запрошення Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського Національної академії наук України «Етнографічний образ сучасної України. Корпус фольклорно-етнографічних матеріалів нацменшин». Наступним кроком став цикл авторських вечірніх лекцій «Екзотичне гроно». Автори ідеї – почесний консул Республіки Австрія у місті Чернівці Людмила Осачук та кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва Іванна Стеф’юк. Місце проведення лекцій – медіацентр «BelleVue».
Бринза (бринзя, бриндзі, бринзє) – спеціально засолений сир тривалого зберігання, один із основних продуктів вівчарства. Бринза належить до розсольних сирів і окрім української, притаманна також румунській, молдовській кухні та кухням балканських країн. В українську мову назва цієї страви прийшла з румунської мови, де brânză – назва будь-якого сиру, а не тільки розсільного засоленого. В інших мовах (польській, чеській, словацькій) це слово вживається на позначення саме солоного сиру, що вказує на похідне значення слова. Назва продукту «валашський сир» (румунський сир) згадується у портовому документі 1370 року, масове ж поширення цього смачного продукту припадає на 15-16 століття. Дослідники народної кухні зазначають, що при правильному засолюванні і зберіганні в дерев’яних бербеницях чи діжках гуцульська бринза має доволі великий термін продатності, хоч і виготовлена з молока. Тут має значення і коефіцієнт солі до загального обсягу продукту, і якість посудини, і температура. У добрій бербениці і належно засолена бринза може зберігатися рік і більше.