Пишемо писанку «Ружу», аби були здорові й щасливі

Наближається найбільше християнське свято – Воскресіння Христове, до якого усі ретельно готуються. В першу чергу, заздалегідь пишуть писанки - головний атрибут свята. Народні майстри починають проводити майстер-класи для усіх бажаючих навчитися цьому сакральному мистецтву. Серед них - члени Національної спілки майстрів народного мистецтва України Василь та Альона Беженар.

ЗАПРОШУЄМО НА ГАЛА-КОНЦЕРТ!

АНОНС 

17 квітня о 16.00 у великій залі Чернівецької обласної філармонії ім. Д. Гнатюка відбудеться концертна імпреза та нагородження володарів гран-прі обласних фахових конкурсів учнів музичних шкіл та шкіл мистецтв.

Організатори заходу – управління культури Чернівецької обласної військової адміністрації, Буковинський центр культури і мистецтва, Чернівецька обласна філармонія ім. Д. Гнатюка.

Головна мета проведення - відкриття та підтримка юних талантів краю, удосконалення їхньої професійної майстерності, популяризація творів українських композиторів. У Гала-концерті переможців візьмуть участь понад двадцять обдарованих виконавців.

Щиро запрошуємо підтримати мистецьке майбутнє України!

У Чернівцях відкрилася виставка Володимира та Надії Ворончаків

            10 квітня у Буковинському центрі культури і мистецтва  відкрилася ювілейна виставка «50-ліття творчого життя подружжя Надії та Володимира Ворончаків». Митці презентували дереворізьблення, бонднарство, випалювання, ляльки-обереги.

Експозиція виставки становить понад 170 виробів, багато з яких об’єднані засадничими темами сім’ї, традицій, народних свят та обрядів.

Це перша обласна спільна виставка цих творчих талановитих людей. Володимира та Надію спочатку об’єднало Вижницьке училище прикладного мистецтва та Одеський педагогічний інститут ім. К.Ушинського, згодом -Буковинський осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України і обласна премія імені Георгія Гараса.

Своєю творчістю подружжя Ворончаків виписують власну сторінку в сучасному народному мистецтві, тримаючись традиційного мистецького національного стержня. У ці тривожні часи для України, коли на сході країни йде війна, такі вернісажі – це збереження нематеріальної культурної спадщини для майбутніх поколінь, адже елемент «Гуцульська боднарка» увійшов до переліку національної культурної спадщини і визнаний всеукраїнським надбанням. Пан Володимир як справжній майстер вибрав для себе місію зберегти бондарство доволі давно, практично на початку творчого шляху.

«Для мене народне – це рідне», - Богдан Гасюк

Приспані вулкани діалектів України, шляхи пізнання народної культури, роль родинної і родової пам’яті у процесі осмислення традицій – про це і не тільки йшлося на зустрічі-розмові з Богданом Гасюком, гостем із Прикарпаття, молодим письменником та популяризатором традиційної культури.  Модерувала захід завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук Іванна Стеф’юк

На зустрічі, котра відбувалася у «етнографічному фільтрі» Богдан Гасюк поділився міркуваннями стосовно таких тем, як лімінальність в українській традиції і діалектика родильних, весільних та поминальних традицій, образ предка тощо. А на перше запитання модераторки «Чим для вас є народне?» по щирості відповів: «Для мене народне – це рідне, і ніяк інакше».

Зустрічі у нашому центрі передувала співпраця – зокрема, Богдан Гасюк став респондентом для написання окремих нарисів у книжці Іванни Стеф’юк «Місце сили»: що означає ритуальний хліб «доля», «баба», в котрому з вертепів не одна зірка, а ціле сузір’я, в чому сила діалекту тощо.

«Якщо говорити про діалект, то мої ровесники і молодші майже ним не розмовляють. Але рідне рано чи пізно бере своє, воно починає говорити в людині з різних причин, і тоді людина приходить до осмислення того, звідки вона родом. Я багато зараз думаю над таким поняттям, як народний ритм. Ось проза Василя Стефаника – це суцільно народний ритм, він ніколи з нього не виходив. Але якось я, розуміючи «куда ріка плине», вирішив записати свого діда на диктофон – аби розказував мені за минулі роки. Просто записував так, як казав дід Василь Недоляк, ось послухайте: «Тут кожен кавальчик глини мої ручки змацали, всі ферлідунки, всі одвірки, всі підлоги я робив, аж мені пушки спухали. Кілько крови я в се дерво спустив, заки вігіблював, заки повставлєв. Весь мій вік в сі хаті, в сім подвір'ю. Не спали, не їли, при світлі, вночи, аби кінчити, аби було. І так то відсиділи, і так минем. Але я хочу в свої хаті вмерти, не хочу ніде. Дивисі, отак подивлюсі в вікно... вже нічо не виджу, але знаю, що тамка стаєнка, стодолка, комора – то я робив, мої ручки...»… І я так собі подумав: «Та це ж.. Та це ж і є той народний ритм, як у Стефаника. Але ж дід не зумисне стилізував, він так мислить. Це стихія, розумієте? І його сила – у природності».

Продовжуючи тему етнознаків, символіки і семантики народної культури, етнолог, очільник Буковинського центру культури і мистецтва Микола Шкрібляк поділився назагал такими міркуваннями: космогоніка великодніх та різдвяних обрядодій, шлях до прочитання писанки, нематеріальна культурна спадщина як знакова система.

Розмова вийшла багатовекторна і така, що хоче бути продовженою на наступних зустрічах.