Гончарний промисел Василя Николайка

1 16Художня культура Бессарабії чи не найкраще проявила себе у декоративно-ужитковому мистецтві, зокрема народному гончарстві, що має давню традицію й цікаві прояви колективної та індивідуальної творчості. Кожен майстер, розвиваючись у загальному руслі, формував спільну традицію, створюючи авторські глиняні вироби. Одним з найбільших осередків наприкінці ХІХ століття стало село Коболчин Сокирянського (нині Дністровського) району. Вироби цих народних майстрів вирізняються оригінальною художньою мовою, пластикою форм та орнаментальним декором. Історично усталений асортимент гончарних виробів відповідав практичним потребам, особливостям побуту та функціональним призначенням. Вони виконували ужиткову, естетичну та обрядову функції.

Детальніше...

Традиції бессарабського килимарства: історичне минуле та сучасність

1 8Елемент НКС - обласний перелік:

Бессарабський тканий килим

ГЕНЕЗА

Килимарство – традиційна, найпоширеніша в усіх місцевостях України галузь народного ткацтва. Початок виникнення ткацького ремесла на Бессарабії достеменно невідомий. Воно існує з тих часів, коли люди навчилися виготовляти конопляну і вовняну пряжу. Екокилими слугували людині передусім для утеплення і прикрашання житла, а також виконували побутові, обрядові та естетичні функції (використовувалися у весільних і похоронних обрядах, інших обрядових ситуаціях).

Детальніше...

Бессарабське гончарство та самобутня творчість Івана Гончара

1 2До початку ХХ століття водночас з килимарством, ложкарством, вінникарством, лялькарством, вишивкою, малярством, виноробством мешканці Бессарабії активно займалися гончарством. В історичному контексті на цій території під час польових експедицій археологами та краєзнавцями було знайдено зразки трипільської та черняхівської культури, які зараз зберігаються у Сокирянському історичному музеї Дністровського району. Згідно з цими даними можна дійти висновку, що гончарне ремесло у цьому етнографічному регіоні зародилося ще близько 4000 тис. років до нашої ери, що вплинуло на хід всієї історії та культури Бессарабії.

Детальніше...

Відродження ложкарства на Бессарабії

DSC 1133Ложкарство – деревообробний промисел з виготовлення ложок, ополоників та іншого дрібного кухонного начиння, який набув масового поширення у селі Селище Сокирянського району, що на Бессарабії (нині Сокирянської громади Дністровського району) у ХVIII-ХХ ст. Його стрімкий розвиток характеризується багатством місцевих лісових ресурсів. Як зазначає історія, село починалося з-під лісу «Площа» і першими в яру поселилися цигани-ложкарі, це місце до сьогодні називається Циганським яром. За етнографічними дослідженнями тут налічується понад тридцять різновидів дерев’яних нефарбованих виробів. Автентичних зразків збереглося небагато, більшість з них є анонімні та недатовані, тому лише приблизно можна сказати, хто автор та коли виконаний виріб. Народні майстри часто продавали ложки на ярмарках, виконували на замовлення, вимінювали на інші речі чи продукти харчування. Зазвичай їх купували місцеві люди з близьких і далеких сіл.

Детальніше...

Самобутня іконографія святих на скляних образах Альони Беженар

1 2Хатня, наївна, народна, скляна ікона чи образ – унікальний феномен в історії сакрального мистецтва України у ІІ половині ХІХ – першій третині ХХ століття; мистецтво написання образів Ісуса Христа, Богородиці, святих та різних біблійних сцен; вид декоративно-ужиткового мистецтва, живопису, який має культове призначення. Але ніколи такі зображення церквою не вважалися канонічними, тому й вживається визначення до таких творів: народна ікона на склі. У народній культурі іконі належить чільне місце, де вона сприймається не лише як твір мистецтва, а й є святинею, яка створює тісний зв'язок земного та духовного світу, це своєрідний літопис народного світогляду. Сьогодні чи не єдина на Буковині майстриня, художниця та мистецтвознавиця, яка займається цим сакральним мистецтвом – Альона Беженар з міста Чернівці.

Ікони на склі Альони Іванівни мають глибоку знаково-символічну мову, що формує самобутню буковинську школу іконографії. Вона провела низку наукових експедицій, дослідила народні образи з колекцій таких збирачів старожитностей, як Івана Снігура, Івана Балана, а також експозиції Чернівецького обласного художнього музею. Відродивши на Буковині давню традицію іконописання, створила власний творчий доробок, брала активну участь у всеукраїнських, обласних виставках, фестивалях, ярмарках, фольклорно-етнографічних святах, проводила майстер-класи для людей різних вікових категорій.

Детальніше...