ФІЛОСОФІЯ БОДНАРСТВА ВІД ВОЛОДИМИРА ВОРОНЧАКА

Дерев’яний посуд, виготовлений та декорований за старовинною традицією – боднарні вироби, привертає уважний погляд чи не кожного гостя Гуцульщини. Горяни узагальнено називають такі вироби «боднарка», і саме під такою назвою – «Гуцульська боднарка» - їх внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Номінаційне досьє підготував Буковинський центр культури і мистецтва, директор – заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк.

Попри те, що гуцульська боднарка – це один із впізнаваних етномаркерів цілого регіону, цінні технологічні знання зберігають, практикують і поширюють всього кілька майстрів.

Не буде перебільшенням сказати, що на Буковинській Гуцульщині кращим з кращих у цьому напрямку є Володимир Ворончак – український майстер художнього різьблення по дереву, громадський діяч, заслужений майстер народної творчості України, лауреат обласної премії імені Г.Гараса, знаний педагог, учасник численних всеукраїнських та міжнародних мистецьких заходів. Митець є випускником Вижницького училища прикладного мистецтва (художня обробка дерева) та Одеського державного інституту ім. К. Ушинського (художньо-графічний факультет).

Етнографічні коди цифрових ілюстрацій Олени Петришак

«Традиція – це трохи казково і дуже символічно», - така думка-асоціація першою приходить від перегляду цифрових ілюстрацій буковинки Олени Петришак. Різдвяні свічники-трійці, космологічна ластівка зі щедрівки (на крилах якої небесні світила), таємничі крилаті ведмеді, нерозбуджений Шум і мальована піч з дідьком в комині.. А ще ціла серія робіт-символів за мотивами казок народів світу та за мотивами буковинського традиційного ткацтва.

Душа буковинських ляльок від Одарки Кучерявої: до питань семантичної зумовленості

Вмістилище душі – саме таким було одне з первісних розумінь сутності ляльки ще у дохристиянські часи, аж відтак лялька стає іграшкою. Роль мотанки в обрядовому, онтологічному, практично-утилітарному дискурсі українців дослідили О. Найден, М. Грушевський, Ю. Мельничук, Л. Герус, О. Вознесенська та багато інших науковців. 

На Буковині по сьогодні зберігся цікавий плювіальний обряд, який виконується на викликання дощу – «ховання ляльки», тлумачення якого потребує сакрально-філософських та історичних контекстів, адже йдеться про архаїчні смисли ще фракійських часів. І поза сумнівом, говоримо не просто про дитячу гру задля розваги, а про мантичну практику. У 2019 році цей самобутній обряд внесено до обласного Переліку нематеріальної культурної спадщини Чернівецької області [9].

Троянда в сучасній народній культурі Буковини

Троянда (ружа, рожа) – найгарніша, найвеличніша, найулюбленіша і найпопулярніша серед квітів, один з головних символів в українському народному мистецтві, тому що її зображення сповнені філософського узагальнення. Чимале значення має в народних повір’ях, звичаях, казках та піснях. Ружа символізує людське життя: зелень троянди – то радість, колючки – печаль, а квіти – слава; як бутон трояндовий спочатку набирається сили, потім розцвітає, а наприкінці обсипається, так і людина змолоду міцніє, в зрілості повноцінно трудиться, а в старості, немов квітка, поступово в’яне…