«НАШІ ЧОЛОВІКИ ХОЧУТЬ І ВМІЮТЬ БУТИ ВИРАЗНИМИ», - МАЙСТРИНЯ НАНИЗУВАННЯ БІСЕРУ ГАННА ВАТАМАНЮК

Чи існують традиційні чоловічі прикраси? Так, поза сумнівом. Для Буковини це і шийна хусточка з золотим перснем, і «ґотури» - пера за капелюхом, і гонорові ґердани із дзеркальцем чи без. Здавалося би, що звичний нам розетковий ґердан – тільки жіноча прикраса. Але на Буковині цей виразний атрибут – передовсім чоловіча прикраса, яка означає статусність, гонор і приваблює погляди до свого власника. За значенням чоловічий ґердан можна прирівняти, мабуть, до краватки. Як зазначає дослідниця Ольга Фединчук у праці «Шийно-нагрудні чоловічі та жіночі бісерні прикраси Північної Буковини», тільки на цих теренах чоловіки носять бісерні прикраси: «Потрібно наголосити, що тільки на Буковині чоловіки носили прикраси – ґердани й котильйони, на всій території України прикраси були суто жіночими аксесуарами». Чоловічі ґердани можна побачити на архівних світлинах кінця ХІХ- початку ХХ століття, вони є складовою частиною святкової убері. Значно рідше (але є) – випадки носіння жінками розеткових ґерданів на стику ХІХ-ХХ століть. На жінках така прикраса має емансипаційний підтекст: вказує на освіченість своєї власниці, а отже – певну вищість. Прикраси такого типу носили, наприклад, учасниці «Січей» у Коровії, Остриці, Боянах та інших селах Буковини.

«Я НЕ БУДУ БАНУВАТИ, ЩО Я ТАК ЖИЛА», - ЕТНОГРАФІЧНА РОЗМОВА З ВІКТОРІЄЮ КИТАЙГОРОДСЬКОЮ

Мабуть, це міг би бути окремий фільм про дивовижно світлу і красиву жінку, яка понад 70 років життя провела за ткацьким верстатом, і в родинній садибі з дітьми та внуками створила музей буковинського ткацтва. Вона – Вікторія Китайгородська, уже легендарна майстриня, чиї килими, верети, рушники зберігаються в колекціях України, Польщі, Грузії, Молдови. Живе і творить у селі Нагоряни Дністровського району. Її авторству належать понад 400 килимів. Частину зберігає вдома, частина килимів стали прикрасою музейних і приватних колекцій, а частина – «пішла межи люди». Можна з певністю сказати, що традиційні бессарабські килими в селах Нагоряни, Вороновиця, Ленківці – це роботи Вікторії Китайгородської. Частина верет Вікторії Китайгородської пішли під воду: як відомо, в часи будівництва Дністровської ГЕС деякі села Чернівецької, Хмельницької областей було затоплено. Одне з таких сіл – село Макарівка, з якого замовляли верети у Вікторії Китайгородської чи не в кожну хату. Ткаля згадує: «Макарівка від того Дністровського ГЕСу вся пішла під воду разом з моїми веретами».

КАТЕРИНА БОЙЧУК: РОЗДУМИ ЗА ТКАЦЬКИМ ВЕРСТАТОМ

У серпні 2023 року етнографічний проєкт «Спадщина» записував ткацькі традиції села Брусниця Чернівецької області. І саме у цій науково-дослідницькій мандрівці ми познайомилися з Катериною Бойчук – педагогинею з поважним стажем, майстринею ткацтва. Пані Катерина народилася у 1938 році, ткацькі знання перейняла від матері Марії Суханко (1922 р.н.) та бабусі Фрозини Гриндей (роки життя якої, на жаль, уже не пригадує).

Суха кладка як регіональна самобутня будівнича техніка Буковини і Бессарабії

        Однією із самобутніх технік, що відображають традиції будівництва у Чернівецькій області, є такий різновид мурування, як «суха кладка». Найбільше це стосується бессарабських сіл.

«Суха кладка» (мурування) – це метод будівництва з природного каменю правильної геометричної форми, який не передбачає використання зв'язувального розчину. Важка цілісна конструкція формується із щільно укладених каменів один на одного (великих і малих).

Традиція використання каменю на території Бессарабії, як свідчать археологічні дані, відома ще в першій землеробській, так званій, буго-дністровській культурі (VI – Vтис. до н. е.). Глинобитні житла нерідко зводились на кам’яних підмурах, камінням закріплювали кутові стовпи. Застосування каменю знаходили і в археологічних пам’ятках черняхівської культури (ІІ – V ст. н. е.), як, наприклад, у Комаровському поселенні (Кельменецький р-он, Чернівецької обл.), де один з чотирьох будинків був кам’яним. В інших поселеннях цієї епохи є кам’яні печі-кам’янки, льохи і вимостки з плиткового каменю біля жител.