Мабуть, це міг би бути окремий фільм про дивовижно світлу і красиву жінку, яка понад 70 років життя провела за ткацьким верстатом, і в родинній садибі з дітьми та внуками створила музей буковинського ткацтва. Вона – Вікторія Китайгородська, уже легендарна майстриня, чиї килими, верети, рушники зберігаються в колекціях України, Польщі, Грузії, Молдови. Живе і творить у селі Нагоряни Дністровського району. Її авторству належать понад 400 килимів. Частину зберігає вдома, частина килимів стали прикрасою музейних і приватних колекцій, а частина – «пішла межи люди». Можна з певністю сказати, що традиційні бессарабські килими в селах Нагоряни, Вороновиця, Ленківці – це роботи Вікторії Китайгородської. Частина верет Вікторії Китайгородської пішли під воду: як відомо, в часи будівництва Дністровської ГЕС деякі села Чернівецької, Хмельницької областей було затоплено. Одне з таких сіл – село Макарівка, з якого замовляли верети у Вікторії Китайгородської чи не в кожну хату. Ткаля згадує: «Макарівка від того Дністровського ГЕСу вся пішла під воду разом з моїми веретами».
У серпні 2023 року етнографічний проєкт «Спадщина» записував ткацькі традиції села Брусниця Чернівецької області. І саме у цій науково-дослідницькій мандрівці ми познайомилися з Катериною Бойчук – педагогинею з поважним стажем, майстринею ткацтва. Пані Катерина народилася у 1938 році, ткацькі знання перейняла від матері Марії Суханко (1922 р.н.) та бабусі Фрозини Гриндей (роки життя якої, на жаль, уже не пригадує).
Однією із самобутніх технік, що відображають традиції будівництва у Чернівецькій області, є такий різновид мурування, як «суха кладка». Найбільше це стосується бессарабських сіл.
«Суха кладка» (мурування) – це метод будівництва з природного каменю правильної геометричної форми, який не передбачає використання зв'язувального розчину. Важка цілісна конструкція формується із щільно укладених каменів один на одного (великих і малих).
Традиція використання каменю на території Бессарабії, як свідчать археологічні дані, відома ще в першій землеробській, так званій, буго-дністровській культурі (VI – Vтис. до н. е.). Глинобитні житла нерідко зводились на кам’яних підмурах, камінням закріплювали кутові стовпи. Застосування каменю знаходили і в археологічних пам’ятках черняхівської культури (ІІ – V ст. н. е.), як, наприклад, у Комаровському поселенні (Кельменецький р-он, Чернівецької обл.), де один з чотирьох будинків був кам’яним. В інших поселеннях цієї епохи є кам’яні печі-кам’янки, льохи і вимостки з плиткового каменю біля жител.
Детальніше...Днями у Буковинському центрі культури і мистецтва відбулася етнографічна студія «Душа буковинця у дереві», у центрі обговорення якої гуцульські та бессарабські вироби боднарства, гуцульське дереворізьблення, образ дерева в народній культурі.
Міні-інсталяція, створена на основі приватної колекції старожитностей очільника установи Миколи Шкрібляка, продемонструвала відвідувачам заходу зразки гуцульської малої боднарки з випалюванням – пасківники, ґарчики, бербенички.
Провела заняття завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Іванна Стеф’юк, котра також розповіла про авторський документальний фільм нашого центру, створений про творчість різьбяра та художника Івана Терена «Я обираю серцем».
Детальніше...Сьогодні символічна 88-ма весна завітала до знаної килимарниці, берегині народних традицій, лауреатки обласної премії імені Г. Гараса за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва Буковини Вікторії Китайгородської. У своїй садибі майстриня заснувала музей ткацтва у селі Нагоряни (Кельменеччина), де навчає усіх охочих теоретичним і практичним знанням. Її роботи є окрасою музейних та приватних колекцій України, Польщі, Грузії, Молдови.Вікторія Китайгородська також є носієм елемента нематеріальної культурної спадщини України «Буковинська та бессарабська тайстра: традиції виготовлення і побутування».