Традиції ткацтва тайстр у родині Дженикай

Галина ДженикайГалина Дженикай – майстриня художньої вишивки, ткацтва, колекціонерка, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України (2008), лауреатка обласної премії імені Георгія Гараса за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва Буковини у номінації «Художня вишивка» (2019).

Народилася Галина Петрівна 24 січня 1956 р. у місті Кіцмань, з чотирьох років проживає у селищі Лужани Кіцманського району. Зростала у творчій родині майстринь прядіння, ткацтва, килимарства та народної вишивки. Художню освіту здобула в 1972-1975 рр. у Вижницькому училищі прикладного мистецтва. Після навчання працювала контролером на Чернівецькій фабриці художніх виробів ім. Ю. Федьковича, де вивчила увесь процес виробництва та згодом була переведена творчим майстром в експериментальну лабораторію. Відтак продовжила свій трудовий шлях завідувачем відділу художньої вишивки на фірмі «РЕРОМ». Там розробляла ескізи та добирала орнаменти для пошиття жіночих блуз, суконь, чоловічих сорочок. А з 1995 року працювала викладачем трудового навчання і методики в Чернівецькому педагогічному училищі.

Детальніше...

Розвиток гуцульського бондарства малих форм з випалюванням на Буковині у ІІ пол. ХІХ – ХХІ ст.

Бондарна лавка експонат майстерні світлиціБондарні вироби з випалюванням – одне з найдавніших та унікальних явищ в історії художньої культури Буковини, поряд із Гуцульщиною, яке свідчить про величезний мистецький потенціал нашого народу. Бондарний екопосуд був основним у вжитку, без якого не обходився жоден горянин. Сьогодні такий унікальний вид художньої обробки дерева зникає, тому потребує негайного збереження.

У 2020 році бондарство малих форм з випалюванням занесено Учбово-методичним центром культури Буковини (нині Буковинський центр культури та мистецтва) до обласного Переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. На жаль в Чернівецькій області лише один народний майстер працює у цьому напрямі – заслужений майстер народної творчості України Володимир Ворончак.

Детальніше...

Наївні картини Марії Гебрін як засіб відображення етнокультури

Марія ГебрінТрадиції та етнографічні особливості минулого українського народу чи не найкраще розкриваються в наївному малярстві. Народні майстри такі картини писали з особливою відповідальністю. Чи не єдина майстриня, яка працює у техніці наївного малярства у Чернівецькій області ˗ Марія Гебрін.

Марія Іванівна Гебрін працює у різних жанрах: історичному, сюжетно-побутовому та пейзажному. Роботи експресивні та водночас сповнені внутрішньої гармонії і спокою. Ретроспективність та лаконічність композиції, яскрава поліхромна палітра кольорів, умовність лінійної та повітряної перспективи, лінеарне моделювання форм та образів лубка – визначальні засоби виразності живопису, завдяки яким художниця формує персональний стиль.

Детальніше...

Велика праця народного майстра Івана Гончара

unnamedСеред розмаїття народного мистецтва Буковини чільне місце займає гончарство, у якому чи не найкраще органічно поєдналися пластика форм та орнаментальний декор з його утилітарним призначенням. Один із найбільших осередків цього ремесла ХІХ-ХХ ст. – село Коболчин Сокирянського району Чернівецької області. Тут 19 червня 1940 року у багатодітній сім’ї народився нині добре знаний народний майстер Іван Гончар, який зробив великий внесок у культурну скарбницю не лише Буковини, а й усієї України.

Детальніше...

Іван Терен: «Я обираю серцем»

TerenТворчий колектив нашого центру створив навчально-документальний фільм, присвячений постаті Івана Терена «Я обираю серцем». Фільм задумувався як творчий підсумок, із яким майстер виходить до поціновувача традиції на довірливу розмову. Доля розпорядилася інакше – ця документальна стрічка і відображена на ній виставка «Буковинські сміхованці» стала лебединою піснею Івана Терена…

Заслужений майстер народної творчості України, різьбяр і живописець, чудесний знавець буковинських традицій. Перша персональна виставка, де стрічку символічно перерізає тоді ще зовсім маленький син... Остання персональна виставка, яка звалася так оптимістично, що ніхто би й не подумав, що вона – завершальний штрих його діяльності - "Буковинські сміхованці". Іван Іларіонович доповнював і довершував власні коментарі для фільму стільки разів, скільки добрий різьбяр довершує візерунок.

Детальніше...