Гончарний промисел Василя Николайка

Художня культура Бессарабії чи не найкраще проявила себе у декоративно-ужитковому мистецтві, зокрема народному гончарстві, що має давню традицію й цікаві прояви колективної та індивідуальної творчості. Кожен майстер, розвиваючись у загальному руслі, формував спільну традицію, створюючи авторські глиняні вироби. Одним з найбільших осередків наприкінці ХІХ століття стало село Коболчин Сокирянського (нині Дністровського) району. Вироби цих народних майстрів вирізняються оригінальною художньою мовою, пластикою форм та орнаментальним декором. Історично усталений асортимент гончарних виробів відповідав практичним потребам, особливостям побуту та функціональним призначенням. Вони виконували ужиткову, естетичну та обрядову функції.

Традиції бессарабського килимарства: історичне минуле та сучасність

Елемент НКС - обласний перелік:

Бессарабський тканий килим

ГЕНЕЗА

Килимарство – традиційна, найпоширеніша в усіх місцевостях України галузь народного ткацтва. Початок виникнення ткацького ремесла на Бессарабії достеменно невідомий. Воно існує з тих часів, коли люди навчилися виготовляти конопляну і вовняну пряжу. Екокилими слугували людині передусім для утеплення і прикрашання житла, а також виконували побутові, обрядові та естетичні функції (використовувалися у весільних і похоронних обрядах, інших обрядових ситуаціях).

Бессарабське гончарство та самобутня творчість Івана Гончара

До початку ХХ століття водночас з килимарством, ложкарством, вінникарством, лялькарством, вишивкою, малярством, виноробством мешканці Бессарабії активно займалися гончарством. В історичному контексті на цій території під час польових експедицій археологами та краєзнавцями було знайдено зразки трипільської та черняхівської культури, які зараз зберігаються у Сокирянському історичному музеї Дністровського району. Згідно з цими даними можна дійти висновку, що гончарне ремесло у цьому етнографічному регіоні зародилося ще близько 4000 тис. років до нашої ери, що вплинуло на хід всієї історії та культури Бессарабії.

Відродження ложкарства на Бессарабії

Ложкарство – деревообробний промисел з виготовлення ложок, ополоників та іншого дрібного кухонного начиння, який набув масового поширення у селі Селище Сокирянського району, що на Бессарабії (нині Сокирянської громади Дністровського району) у ХVIII-ХХ ст. Його стрімкий розвиток характеризується багатством місцевих лісових ресурсів. Як зазначає історія, село починалося з-під лісу «Площа» і першими в яру поселилися цигани-ложкарі, це місце до сьогодні називається Циганським яром. За етнографічними дослідженнями тут налічується понад тридцять різновидів дерев’яних нефарбованих виробів. Автентичних зразків збереглося небагато, більшість з них є анонімні та недатовані, тому лише приблизно можна сказати, хто автор та коли виконаний виріб. Народні майстри часто продавали ложки на ярмарках, виконували на замовлення, вимінювали на інші речі чи продукти харчування. Зазвичай їх купували місцеві люди з близьких і далеких сіл.