Відродження ложкарства на Бессарабії

Ложкарство – деревообробний промисел з виготовлення ложок, ополоників та іншого дрібного кухонного начиння, який набув масового поширення у селі Селище Сокирянського району, що на Бессарабії (нині Сокирянської громади Дністровського району) у ХVIII-ХХ ст. Його стрімкий розвиток характеризується багатством місцевих лісових ресурсів. Як зазначає історія, село починалося з-під лісу «Площа» і першими в яру поселилися цигани-ложкарі, це місце до сьогодні називається Циганським яром. За етнографічними дослідженнями тут налічується понад тридцять різновидів дерев’яних нефарбованих виробів. Автентичних зразків збереглося небагато, більшість з них є анонімні та недатовані, тому лише приблизно можна сказати, хто автор та коли виконаний виріб. Народні майстри часто продавали ложки на ярмарках, виконували на замовлення, вимінювали на інші речі чи продукти харчування. Зазвичай їх купували місцеві люди з близьких і далеких сіл.

Самобутня іконографія святих на скляних образах Альони Беженар

Хатня, наївна, народна, скляна ікона чи образ – унікальний феномен в історії сакрального мистецтва України у ІІ половині ХІХ – першій третині ХХ століття; мистецтво написання образів Ісуса Христа, Богородиці, святих та різних біблійних сцен; вид декоративно-ужиткового мистецтва, живопису, який має культове призначення. Але ніколи такі зображення церквою не вважалися канонічними, тому й вживається визначення до таких творів: народна ікона на склі. У народній культурі іконі належить чільне місце, де вона сприймається не лише як твір мистецтва, а й є святинею, яка створює тісний зв'язок земного та духовного світу, це своєрідний літопис народного світогляду. Сьогодні чи не єдина на Буковині майстриня, художниця та мистецтвознавиця, яка займається цим сакральним мистецтвом – Альона Беженар з міста Чернівці.

Ікони на склі Альони Іванівни мають глибоку знаково-символічну мову, що формує самобутню буковинську школу іконографії. Вона провела низку наукових експедицій, дослідила народні образи з колекцій таких збирачів старожитностей, як Івана Снігура, Івана Балана, а також експозиції Чернівецького обласного художнього музею. Відродивши на Буковині давню традицію іконописання, створила власний творчий доробок, брала активну участь у всеукраїнських, обласних виставках, фестивалях, ярмарках, фольклорно-етнографічних святах, проводила майстер-класи для людей різних вікових категорій.

Недобоївська традиція сухої кам’яної кладки

Вагоме завдання у розвитку культури буковинського краю – дослідження, збереження та популяризація елементів нематеріальної культурної спадщини краю. Одним із них є архаїчна традиція сухої кам’яної кладки, яка має багатовікову історію та сягає сивої давнини. Вважається, що першими такий метод винайшли інки, древні жителі Перу. Їхні спорудження настільки були досконало технологічно виконанні, що збереглися майже без ушкоджень до наших днів.

У 2018 р. в Порт-Луї мистецтво сухої кладки стін (Греція, Франція, Швейцарія, Іспанія, Італія, Хорватія, Кіпр, Словенія) було внесено у Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Традиції ткацтва торбин у селі Шипинці

Елемент НКС - обласний Перелік:

Буковинська та бессарабська традиційна тайстра

Методисти науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва щорічно проводять науково-пошукові експедиції для дослідження елементів нематеріальної культурної спадщини, виявлення їх носіїв знань та умінь. Беруть інтерв’ю у місцевих майстрів, збирають біографічні дані, роблять спостереження за їхньою творчою діяльністю, технологічними прийомами роботи, обробкою матеріалів, аналізують особливості композиційної структури орнаментів, палітру кольорів та звертають особливу увагу на місцеву говірку. У результаті розвідок формують фото-, відео-, аудіо-архіви або рукописний фонд.

У 2020 році елемент НКС «Буковинська та бессарабська традиційна тайстра» було занесено до обласного Переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Наразі проводяться польові дослідження на всій території нашого краю.

Нещодавно було організовано пошукову експедицію у село Шипинці Кіцманської громади, де виявлено трьох носіїв нематеріальної культурної спадщини - Руслана Іскандерова, Ольгу Житар та Орисю Шпаюк.