Маланка і її запрошення в потойбіччя

Їх у гурті дуже багато – перебраних. Але головних персонажів всього три – Коник, Маланка і Молода. Такі правила містичного новорічного дійства Маланки ближче до Дністра. Насправді маланкарських обрядових сценаріїв існує чимало, хочеться поговорити сьогодні саме про наддністрянський, точніше про незвичайне запрошення на весілля.

«Ну в нас так споконвіку – троє головні на Маланці. Коник у нас файний такий, він дзвонит, Маланка кличе на весіля, а Молода не має права тої днини говорити, їй лиш гроші кидают у торбу, а вона говорити не має права.

- Просили вас мама-тато, би прийшли на весіля’. На чітверту годину, в Сафатову долину. Там буде чікати віз з трьох коліс. Візьмèте четверте – то приїдете, а не візьмете – то не приїдете.

Оце наші головні. Ведмеді, другі там перебрані – їх багато, але головні ці», - розповідає нам дослідниця, популяризаторка маланкарських традицій села Шубранець Наталія Величко. Пані Наталія досліджує історію Маланки (фіксує, як виглядали образи в часи дівування її доньки, а як в часи юності мами), і максимально намагається зберегти саме традиційне обличчя Маланки, працює директором Центру культури, дозвілля і спорту в селі Шубранець.

З-поміж десятків цікавих фактів про «Маланку-понаддністрянку», як її поетично називають у фольклорі, в голові засіло оте дивне запрошення «На четверту годину, в Сафатову долину». Отже, куди і чому запрошує шубранецька Маланка?

В історії української топоніміки є дві майже співзвучні долини – Сафатова і Йосафатова. Перша має трагічну славу – це місце масових вбивств у 40-х роках ХХ століття на Рівненщині, замаскованих і виданих за «звірства бандерівців».

У дослідженні Валентини Одарченко «Міфічні «бандерівці». Правда про Сафатову долину» читаємо: «У Демидівському районі Рівненщини є Долина Смерті. Тут у трьох засипаних землею криницях поховані тіла близько сотні людей. У 44-45 роках минулого сторіччя трагедії тут розігрувалися мало не щоночі. Радянська пропаганда наголошувала – людей катували й нищили бандити-бандерівці. Але з часом заговорили і рідні загиблих, і документи самих катів. Факти свідчать, що за злочинами псевдобандерівців стоять радянські спецслужби». Місце отримало назву через ім’я одного з перевертнів – Сафата Панасюка, котрий і керував стратами. Згодом він навіть став головою села.

Місце для паломництва. Долина хрестів на Вінниччині

Враховуючи те, що викривлену історію Сафатової долини на Волині використовували у радянські часи як складову частину пропаганди проти УПА, можна би припустити, що у Маланку даний мотив прийшов уже в радянські часи під ідеологічним впливом. Якби не одне «але».

Сафатова долина зрідка, але фігурує в українській літературі початку ХХ століття і згадка про неї є в етнологічних матеріалах Жовківщини, впорядкованих у 1929 року Філаретом Колессою. Тобто задовго до трагічних сорокових.

Зокрема, у оповіданні Богдана Лепкого «Щаслива година» (цитуємо за виданням творів 1910 року) головну героїню, літню статечну господиню, її чоловік пробує відговорити від запального танцю, натякаючи, що веселощі несумісні з її віком: «Спам’ятайся, стара! – гукнув Гончар. – Вважай, бо кости розсипиш та й на Сафатовій долині збирати будеш». З контексту можна припустити, що тут «на Сафатовій долині» вжито у значенні «на тому світі».

Такі припущення потверджують етнографічні матеріали «Звичаї та вірування села Зіболка Жовківського повіту», зібрані Ірославом Пастернаком для згадуваних вище «Матеріалів до етнології й антропології, том ХХІ-ХХІІ, част.1» (упорядник Філарет Колесса, 1929). Далі цитуємо Ірослава Пастернака: «Сафатова долина. По смерти всі разом станут на Сафатовій долині, там, де будут судити. А Сафатова долина – то буде така долина, як стрісесі землє і гори зрімнаютси і зробитсі одна велика долина».

Кедронська долина - долина, яка розташована між старим містом Єрусалима зі сходу і розмежовує Храмову гору від Оливної гори, багаторазово згадується у Біблії. У цьому відрізку долина часто називається також Долиною Йосафата.

А це етнографічне свідчення максимально наближене до опису Йосафатової долини, долини Божого суду, котру згадують у Старому Заповіті. В есхатології Йосафатова долина – судне місце, потойбіччя, місце зустрічі з Богом.

Насправді сакральні коди Маланки – це одне з її облич. Олександр Курочкін, говорячи про «Маланку-понаддністрянку», зазначає: «Перед нами розвинений синкретичний комплекс народних уявлень, вірувань, поетичних і прозових сюжетів, релігійно-магічних церемоній, видовищно-розважальних дій, символічно-демонстративних актів, об’єднаних у цілісний карнавальний ритуал. …[…] Наші польові дослідження підтверджують, що головне територіальне ядро Маланки – Подністров’я. Яскраво вимальовується тенденція: із наближенням до Дністра Маланка виявляє все більше архаїчних рис, стає структурно і змістовно розширенішою та багатшою».

Як ми знаємо, з 2022 року Маланка стала елементом нематеріальної культурної спадщини України, офіційна назва елемента – «Новорічна традиція буковинського маланкування». І звісно, цей звичай має міжнаціональні паралелі, адже подібні або споріднені традиції досі практикуються у Словаччині, Італії, Румунії, Німеччині та інших країнах. Та і в межах України чимало осередків розвитку і побутування традиції, і кожен по праву може сперечатися, котрий з них давніший, глибший, яскравіший – Вашківецька, Красноїльська, Бабинська, Тарашанська, Горбівська, Суховерхівська Маланка?

Сьогодні в межах цього невеликого нарису ми заглянули під маску Шубранецької Маланки – однієї з найдавніших, котра не переривала свою традицію і в радянські часи. І це вглядання у очі столітньої традиції дало багато несподіваних відповідей і ще більше запитань. І пригадалася знаменита фраза Оскара Вайльда: «Людина почувається незатишно, коли говорить про себе. Дайте їй маску – і вона скаже вам всю правду»…

Направду – за столітніми кодами запрошення у Сафатову долину – уявлення цілих родів і поколінь про те, що таке абсолютний початок і абсолютний кінець. Маланка часто грається з потойбіччям. В одних піснях вона бере воду на Йордан-ріці, в інших – кличе на весілля в Сафатову долину. І ця дивна загадка має, певно, на меті, нагадувати крізь покоління про вічне. Але дивно нагадувати – замасковано. Адже Маланка, як відомо, нічого не пояснює. Але й нічого не вигадує….

Іванна СТЕФ’ЮК,

кандидатка філологічних наук, куратора етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, письменниця

Фото з родинного архіву Наталії ВЕЛИЧКО, якій ми щиро вдячні за сприяння в отриманні етнографічних даних про село Шубранець (колишній Заставнівський район, зараз Горішньошеровецька територіальна громада Чернівецького району Чернівецької області).

ДЖЕРЕЛА:

1. Курочкін, Олександр Володимирович. Українські новорічні обряди: "Коза" і "Маланка" (з історії народних масок) / Олександр Володимирович Курочкін; Худож. оформл. Юрко Пошивайло; Пер. на англ. Ігор Пошивайло; Наук. ред. та відп. за вип. Олесь Пошивайло.– Опішне : Українське народознавство, 1995.– 392 с. : іл.– (Українські етнологічні студії; Вип. 1).

2. Фольклор українців півночі Молдови: пісні та речитативи. Записали, упорядкували надія Пастух та Ольга Харчишин. Нотні транскрипції Анни Черноус, Христини Попович. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2020. – 880 с.