ДЕНЬ ЗУСТРІЧІ З ДОЛЕЮ...

(Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво")

Запис п`ятий

Ви помітили, що в обрядовому розумінні слова "доля" і "заміжжя, одруження" часто виступають синонімами? А сама зустріч з такою людиною, відповідно, називається доленосною.

Словник нам каже, що долею називається певним чином запрограмований перебіг подій у житті людини, те, що "судилося". Тобто на перший погляд, всі своєї долі не втечеш і конем її не об`їдеш, як вчить нас фольклор. Але в українській родильній обрядовості є два сутнісно протилежні обряди, один з яких стосується незворотності долі, другий каже: "Ми самі робимо вибір".

Перший з обрядів, чи навіть точніше би сказати - вірувань, має назву "12 судців". Вважається, що коли жінка розроджується, на вікні кімнати сидять дванадцять судців, дванадцять варіантів долі дитини. На чию годину припаде - таку і долю дитина матиме. Вродиться до багатства, до слави, до бурлакування чи, Боже збав, пияцтва. Так і кажуть, коли чиясь доля ніби котиться в невідомому напрямку - "Народився, відий, в таку годину...".

Але чи справді ми нічого не можемо змінити ні в своїй долі, ні в долі рідних? Якщо так, то для чого така обширна традиція побажань та віншувань, де ми адресата "програмуємо" на добро?

«УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА» ЙДЕ ДО СВОГО ЧИТАЧА

Нові зірки засвітилися над одним із найстаріших культурологічних журналів – «Українська культура». Цей часопис розпочав свою історію ще з червня 1921 року і з тої пори змінив аж 12 назв.

У 1991 році з настанням незалежності України журнал отримав свою сучасну назву – «Українська культура», зараз його головною редакторкою і берегинею є українська письменниця, журналістка, громадська діячка Тетяна Череп-Пероганич. Журнал випускає ТОВ "Видавничий дім "Українська культура". Днями вона поділилася з читачами неабиякою радістю: вийшов друком №4-6 за 2020 рік.

Приємно відзначити, що до номера включене і дослідження нашої співробітниці – завідувачки науково-методичного відділу дослідження та збереження традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, кураторки етнографічного проєкту «Спадщина», кандидатки філологічних наук, письменниці Іванни Стеф`юк (Олещук). У статті «Традиційна культура Буковини, Покуття та Гуцульщини: обрядово-сакральний вимір» висвітлено семантику різдвяної прикраси «павук», охарактеризовано традиційні забави біля церкви і висвітлено роль храму в українському суспільстві.

А ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА СНІГОМ ЗАМІТАЄ...

(Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво")

Запис четвертий

Сьогоднішній день - це обрядові ворота в зиму. Введення, або Третя Пречиста є одним із тих свят, які в українця в особливому пошанівку.

"Дехто вважає, що назва свята походить від того, що в природу вводиться зима, дехто каже, що в цей день Бог відпускає праведні душі на землю подивитися на своє тіло, і тому свято назвали "Виденням", а потім назва ця деформувалася на "Введення". Проте не мають рації ні одні, ні інші, адже свято походить від введення Пречистої Діви Марії до храму Господнього. А сталося це тоді, коли дівчинці виповнилося три роки і батьки її Йоаким та Анна, виконуючи свою обіцянку перед Всевишнім, ввели маленьку Марію до храму і віддали служінню Богові", - зазначає Авксентій Яківчук у етнографічній книзі "З роси і води".

В народі для себе запримітили: Перша Пречиста зерном засіває, Друга Пречиста - дощем поливає, а Третя Пречиста снігом замітає. Саме тому всі польові роботи стараються завершити до Покрови, аби можна вчасно виорати і дати земличці спокій аж до Благовіщення.

В УСІХ КОЛЬОРАХ СВІТУ...

(Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво")

Запис третій

Розглядаючи добірну вишивку сорочок-буковинок (нитками чи цітками, бісером), милуючись делікатною циркою і "виробленими" тканими рушниками, наші сучасники щиро дивуються: як то, працюючи тяжко від ранку до вечора в полі, обходячи корів та овець, пильнуючи порядок в хаті та бавлячи по 8 дітей - коли жінка знаходила час ще і для того, щоби витворити таку дивину? Про художню вартість вишитих і тканих виробів, а надто - їхніх орнаментів - то взагалі окрема бесіда. А і справді, коли?