Дністровська Атлантида Івана Безручка

(до 100-річчя від дня народження фольклориста)

Історично склалося так, що кілька десятків сіл уздовж Дністра припинили своє існування, потрапивши у так звану «зону затоплення» напередодні та підчас будівництва Дністровської ГЕС, інші з найстаріших сіл перетворилися на наймолодші (якщо село «перенесли» в безпечне місце і за ним залишили колишню назву). Нескладно здогадатися, що традиції та фольклор цього регіону у 50-80 роки ХХ століття потребували термінової охорони, оскільки переселення цілих громад несли за собою незворотні втрати фольклористичних артефактів.

Уродженець подільського села Патринці Іван Безручко, який з дитинства цікавився усною народною творчістю, справою життя вибрав медицину, проте вдало і дуже незвично поєднував її зі збором фольклору. Більше того: Іван Безручко вважав народну творчість частиною своєї медичної практики, упродовж усього життя він вчився лікувати словом.

Працюючи лікарем-терапевтом у Кельменцях Чернівецької області, Іван Безручко систематично збирав паремії (прислів’я та приказки), снотлумачні традиції бессарабців, зразки народної прози та пісенності. І свої фольклористичні знахідки систематично публікував у періодичних виданнях. Робота неординарного лікаря не залишилася непоміченою, і його у січні 1957 року запрошують на республіканську нараду збирачів народної творчості, яка відбувалася під егідою Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії Наук України. Запрошення на нараду надійшло від самого Максима Рильського, що дуже надихнуло Івана Безручка. А ще більше його мотивувала особиста розмова і порада від Максима Тадейовича: терміново рятувати фольклор сіл, що згодом можуть потрапити до зони затоплення. Якщо говорити про Чернівецьку область, то під загрозою були населені пункти Сокирянщини, Хотинщини та Кельменеччини. Іван Безручко про цю зустріч згадує так: «він (Максим Рильський. – Авт.) тут же поцікавився, чи далеко я живу від місця майбутнього будівництва Дністровської ГЕС, а коли я сказав, що ні, порадив зосередити свою увагу на записуванні народно-поетичної творчості про Дністер та його краєвиди, в першу чергу там, де передбачається затоплення». Так у головному фокусі фольклористичного збирання матеріалів Івана Безручка опиняється «дністровська Атлантида».

На фото зображені околиці Старої Вушиці, Бакоти і Гораївки ! Унікальність в тому, що можна скласти уяву, як виглядав каньйон Дністра перед затопленням у 80-х роках. Колекцію склав Андрій Майхер, покольорував Сергій Толстіхін . Фото взяте зі сторінки «Зелені стежки України»

Збірка легенд Кельменеччини, впорядкована Іваном Безручком

Сучасний дослідник етнографії та фольклору на Буковині, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Чернівецького національного університету Василь Костик, говорячи про Івана Безручка, зазначає: «Збирацький доробок складають тисячі прислів’їв та приказок, понад тисяча народних пісень, кількасот легенд та переказів, казок, оповідань, а також матеріали з діалектології й топоніміки (більшість записів зберігається у відділі рукописів Інституту фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського» [1].

Вибірку врятованих дністровських легенд «Дністріана діда Йвана» (легенди й перекази Кельменеччини у записах І. Г. Безручка) видав у 1996 році Чернівецький обласний центр народної творчості (так раніше називалася наша установа) у співпраці з Кельменецьким районним відділом культури.

Якщо говорити про тематичний вектор збірника, то абсолютну більшість становлять топонімічні легенди – ті, що пояснюють історії таких назв, як джерело Осува, урочище Гупало (між Бабином і Грушівцями), Чорний Камінь (поблизу села Бабин), походження назв сіл Коновка та Нелипівці, скеля-трійця у Нагорянах Дід, Баба і Дочка, Мурахів Яр (поблизу Грушівців), Гайдейська слобода та багато інших назв. Левова частка історій стосуються періоду татарських набігів і у легенді чи переказі фігурує образ татарина-чужинця.

Дещо меншу групу становлять розповіді про місця сили та чудотворні джерела (Кармалюкове джерело у Грушівцях, Голова Богатиря (навпроти Вороновиці) і т.д.).

Дещо окремо (якщо говорити про тематику) стоїть народний переказ «Лилик», у якому, по-перше, відчувається спорідненість з відомим сюжетом про Дедала та Ікара (або ж про людину, яка змайструвала собі механічні крила). А по-друге, описує він порівняно сучасні події і в книжці вказаний чіткий прототип переказу – Довгий Федір Іванович 1901 р.н, майстер-самоучка, який власноруч виготовив літальний апарат та триколісний дерев’яний велосипед і їздив ним у сусідні села.

Особливо вартує сказати про мову фольклористичних записів Івана Безручка. Художній виклад тексту, певна нарисовість і діалектологічна бережливість (а врахуймо, що здійснювалася ця діяльність у радянські часи), дає підстави говорити про те, що Іван Безручко, лікар-подолянин з душею кобзаря (як сам він себе характеризував) таки зберіг дністровську атлантиду. Так, його книжки «Дністріана діда Йвана» та «Там, де тече Дністер» своїм обсягом комусь можуть видатися і непримітними. Але це якраз той випадок, коли зміст оцінюємо не за поліграфічною довершеністю, а за тим, що фольклорист-романтик у далеких 50-х взявся терміново фіксувати і зберігати фольклор тих сіл, які ризикували опинитися під водою, а з ними – й колективні тисячолітні знання, які погано надаються для евакуації.

Подумалося ще таке: зі шкільної лави пригадується легенда про Дністер, де місцеві мешканці вели літочислення і записи на піску, а горда ріка Дністер стирала ті дні хвиля за хвилею. А люди під загрозою втратити відновлювали з подвійною силою. Історії затоплених сіл Дністра [3] чимало мають подвійну історію, деякі ж оминули загрозу затоплення. Але по сьогодні бессарабська словесність – це той скарб, який ще має відкритися українцеві вповні. І поки є ентузіасти, які за покликом серця об’їжджають сотні кілометрів і списують тисячі аркушів - доти ці знання від нас близько, на відстані витягненої руки, вони не пішли під воду.

Іванна СТЕФ’ЮК,

кандидатка філологічних наук,

письменниця, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»,

завідувачка науково-методичного відділу

дослідження та популяризації традиційної культури

Буковинського центру культури і мистецтва 

Джерела:

1. Безручко Іван. Дністріана діда Йвана. – Чернівці, 1996.

2. Костик В. Зародження, формування і функціонування фольклористичних (народознавчих) осередків Північної і Південної Буковини і / Василь Костик. // Народознавчі зошити. – 2019. – №4. – С. 1010.

3. Поховані села під водами Дністра. – Хотинські вісті. – Точка доступу .