Що пам’ятає фотографія на пам’ять

Фотографія як спосіб зупинити час - зараз це буденна частина нашого життя, колись же – чудо техніки і багатогодинний процес. Мабуть, багато кого здивує, що перші фотозйомки тривали до 8-ми годин, не прийнято було усміхатися на салонних фото, а ще фото на паспорт були куди цікавішими, ніж зараз – ви до такої зйомки могли стати з родичем, з гітарою чи з газетою в руках. Якщо би жили на межі ХІХ і ХХ століття.

Прототипом сучасного фотоапарата є камера-обскура (темне приміщення з єдиним отвором). Винахід фотографії датують за хронологічними даними першої відомої збереженої фотографії – це «Вид з вікна» Жозефа Ньєпса (1826), тоді зйомка тривала приблизно 8 годин. Сам же термін «фотографія» виникає у 1839 році (його вжили астроном Йоганн фон Медлер і Джон Гершель). З 20-х років ХХ століття фотографія як спосіб зупинити мить шириться світом, і з 40-х років це нове мистецтво дістається України. Щоправда, не всі позитивно сприймали винахід – наприклад, художники сприймали його спочатку доволі скептично.

Перша вдала зафіксована фотографія, зроблена Нісефором Ньєпсом 1826 року

Особливо цінними є світлини зламу ХІХ-ХХ століття дослідникам, що вивчають етнографію, тобто нам. Адже фотографія точно й достовірно відображує одягові традиції певного населеного пункту, дає змогу зафіксувати цінні відомості з антропології, економіки регіону, світлини виступають також важливим джерелом інформації при вивченні обрядів і світоглядних практик.

Олексій Михайлович Іваницький

Серед цікавих постатей перших фотографів кінця ХІХ - початку ХХ століття виокремимо деякі. Одним із перших фотографів-репортажистів був харків’янин Олексій Іваницький.

Одним із перших світлярів, котрі зображували народні типажі Поділля (Кам’янець-Подільський і околиці) був Йосип Кордиш. Про нього збереглося мало відомостей. Знаємо лише, що він був штатним фотографом Київського університету святого Володимира та членом Південно-Західного відділу Імператорського географічного товариства, мав фотостудії у Кам’янці-Подільському та Києві. Детальніше про це можна прочитати у статті Олександра Сімчука «Світлопис на згадку. З чого починалася українська фотографія».

Поділля та подоляни у фотографіях Йосипа Кордиша

Першим фотоаматором Буковини вважають Івана Бажанського (1863-1933), педагога та письменника, професійних фотографів з власними ательє на той момент на Буковині було декілька. Дослідник Олександр Довбуш ставить під сумнів доречність вживання стосовно цього імені терміну саме «фотоаматор», адже у статті «Що там, за чорнотою негативу» зіставляє технічні можливості того часу, в якому жив Іван Бажанський, з якістю його світлин, і приходить до висновку: поруч із нейтральним «фотограф» доречно вживати поетичне «світлописець», адже фотограф пише дійсність за допомогою поведінки світла. Олександр Довбуш також дослідив організаційну складність фотоекспедицій, аби «схопити мить» десь серед гір чи на березі ріки. Нагадаємо, ідеться про межу між ХІХ і ХХ століттями, коли самі фотоапарати доволі громіздкі, а для фотофіксації потрібна справжня фотолабораторія на колесах. Далі цитуємо Олександра Довбуша:

Іван Миколайович Бажанський

- дві-три камери для різних типів об’єктивів;

- об’єктиви та касети для кожної камери (кожний об’єктив міг важити кілька кг);

- два штативи;

- переносну темну кімнату – короб або тент;

- 10 фунтів колодія (близько 5 літрів);

- 2 пінти спирту (приблизно 1 літр);

- 1 пінта ефіру (близько півлітра);

- 1/4 фунта амонію бромистого та 1/4 фунта амонію йодистого (по 110 гр.);

- 1/4 фунта кадмію бромистого та 1/4 фунта кадмію йодистого (по 110 гр.);

- 3 фунти нітрату срібла (майже півтора кг);

- 10 фунтів залізного купоросу (приблизно 4,5 кг);

- 1 1/2 фунта ціанистого калію (близько 700 гр.);

- 6 унцій азотної кислоти (приблизно 2 літри);

- 1 кварту лаку (десь 1 літр);

- 1 упаковка паперових фільтрів;

- фланель і полірувальний порошок;

- три коробки для негативів;

- ванночки для промивки, фіксування;

- різноманітні пляшки для змішування;

- вагу, мензурки та інші вимірювальне приладдя;

- 400 скляних пластинок (чистих).

З одного боку, заняття фотографією підпускало до себе найтерплячіших, а з іншого – це мистецтво вимагало немалих жертв, причому саме від фотографа. Так, згадуваний вище Іван Бажанський мав кілька фотоапаратів, але перший з них марки Цейса взяв на виплату (не загадуючи, чи зможе заробити зі світлин на виплату хоча би самого апарата).

Перші світлини (якщо говоримо про салонні, де модель сама просить її сфотографувати) коштували направду дорого. Наприклад, класик староснятинської фотографії Їдлі (Ігнасій) Шміцлер приїжджає у пограничне покутське містечко в австрійські часи, спочатку винаймає квартиру і живе доволі скромно. Проте в скорім часі будує розкішний неготичний будинок з окремою «темною» кімнатою для проявлення фотографії. До речі, саме цей фотограф у своїй практиці розвіював популярну тоді негласну установку не усміхатися до фото. Причиною тому, що люди на салонних фото часто виглядають доволі напруженими, була тривалість зйомки, її відповідальність через високу вартість тощо. Так ось «люди Шміцлера» усміхаються. У його об`єктив потрапляють селяни і міщани, їхня манера одягатися, а головне - характери. Одна з найбільших меморіальних виставок у пам`ять про Ігнасія Шміцлера, до речі, відбулася уже в теперішні часи (2012) у Варшаві, її організатори - доктор Ольга Лінкевич, Інститут історії польської академії наук, фотограф Марек Березовський та Центр міської історії Центрально-Східної Європи у Варшаві. Називалася виставка дуже символічно – «Люди Шміцлера». Ще один фотограф, який «зупиняв час» у Снятині, був не менш відомий і талановитий Рудольф Шерф.

Одним із перших українських світлярів покуття був Володимир Салій. Його правнучка Анна Кареліна детально досліджує власний родовід і вона оцифрувала уцілілий фотоархів її талановитого предка, ці світлини будуть оприлюднені у тематичних публікаціях.

Щодо незвичної зараз норми фотографуватися на паспорт як заманеться – це пояснюється тим, що перші паспорти як такі були без фото взагалі та містили тільки словесний опис власника документу. Відповідно фото спочатку було своєрідним сучасним доповненням, необов’язковим. З Інтернет-мережі ми підібрали для вас кілька незвичних паспортів – чоловік з газетою, дівчинка з гітарою, дівчинка з собакою тощо.

Серед українців оригінальне фото на паспорт мав письменник-класик Марко Черемшина – у документі, що засвідчує особу, вклеєне салонне фото, де він зі своєю коханою дружиною Наталею. Навіть з міркувань засвідчення особи все логічно: пара завжди мандрувала разом.

Не менш дивною для наших часів може виглядати посмертна фотографія, яка виникає також у ХІХ столітті. Полягає традиція в тому, що померлого родича гримують, фіксують у якійсь конкретній позиції («сидить» за столиком чи «грає в шахи»), для деяких світлин покійному відкривали очі. Ці фото, по суті, створюють ілюзію життя. І лише окремі атрибути виказують, що на фото – мертва людина (перевернена троянда, годинник з часом смерті тощо). Традиція посмертних фотографій є логічним продовженням традиції посмертних масок.

Посмертна фотографія (англ.Post-mortem photography) – жанр фотографії, що виник у середині XIX століття  внаслідок винайдення та запуску у широкий вжиток дагеротипа . Робити знімки стало дешевше, тому фото почали мати більший попит.

Рудольф Гулька

ХХ століття робить фотографію більш динамічною композиційно, а сам процес – значно легшим. Серед яскравих світлярів, чиї роботи вартують особливої уваги, виокремимо чеха Рудольфа Гульку, котрий приїхав свого часу на Гуцульщину фінансовим контролером, а поїхав закоханим у діалект перекладачем із тисячним архівом фотографій. Виокремимо Параску Плитку-Горицвіт, людину-космос, яка пройшла табори, створювала унікальні рукописні крижки і тримала їх у труні, а найдорожчим подарунком вважала фотоапарат – вона залишила нам у спадок понад 4000 характерних світлин Гуцулії.

Захоплювався фотографією і всесвітньовідомий композитор Володимир Івасюк – його особливою любов’ю були портрети і макрозйомка.

«Зупинися, мить», - кажемо у особливі моменти. Звук камери – і мить зупиняється, і ви вже дивитеся на знімок – матеріальне підтвердження того, що ця мить – була, що ви її прожили. За 200 років фотографія змінилася невпізнавано – ми у студії за годину зйомки можемо отримати цілу серію знімків, на яких можна все – плакати, сміятися, дивитися вдалеч… А фото на паспорт – навпаки офіційні – настільки серйозні, що стають приводом для жартів. У наших смартфонах десятки і сотні знімків рідних облич, красивих краєвидів, прочитаних книжок чи побачених курйозів. І кожен з цих знімків – частинка нашого життя, яке одне.

Гуцульська сім’я під час роботи на сінокосі. Початок 1920-х	Гуцульські діти, хлопчик та дівчинка. 1921 рік	Ясіня: сінокіс, відпочинок. 1921 рік

Іванна СТЕФ’ЮК,

кандидатка філологічних наук, письменниця, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ,

старша наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини

ДЖЕРЕЛА:

1. Сімчук О. Світлопис на згадку. З чого починалася українська фотографія[Електронний ресурс] / Олександр Сімчук // Амнезія. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://amnesia.in.ua/early-photographers .

2. Довбуш О. Що там, за чорнотою негативу? [Електронний ресурс] / Олександр Довбуш // Краєзнавчий блог Чернівецької обласної універсальної бібліотеки. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: http://magiabukoviny.blogspot.com/2018/03/blog-post_26.html.

3. Стеф'юк І. Контролер і закоханий мандрівник (дещо про ставлення покутян до діяльності Рудольфа Гулки) [Електронний ресурс] / Іванна Стеф'юк // Золота Пектораль. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: http://zolotapektoral.te.ua/%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D1%80-%D1%96-%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D1%85%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA-%D0%B4%D0%B5%D1%89/.

4. Маляр У. Параска Плитка-Горицвіт [Електронний ресурс] / Уляна Маляр // ART ПерсонА. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.youtube.com/watch?v=gGdMMLh0YQs.

5. Садула І. Володимир Івасюк. З піснею на повне серце… [Електронний ресурс] / Ірина Садула // Ukrainian People. – 2022. – Режим доступу до ресурсу: https://ukrainianpeople.us/%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80-%D1%96%D0%B2%D0%B0%D1%81%D1%8E%D0%BA-%D0%B7-%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%BD%D0%B5%D1%8E-%D0%BD%D0%B0-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B5-%D1%81%D0%B5%D1%80/.