Усі, напевне, пригадують ілюстрації до казок Шарля Перро чи братів Грімм, де герої - у дерев`яних черевичках. Насправді це не фольклорний вимисел, а факт традиційної культури багатьох країн Європи. Селяни Швеції, Голландії, Данії, Литви та інших країн справді носили взуття з дерева (особливо для роботи на фабриках та шахтах, щоби уникнути травматизму). Називалися такі черевички по-різному - трескури, сабо, кломпи. Взуття добре захищало, хоча й мало суттєвий недолік - натирало мозолі. Тому під черевики намотували тканину, в нас цю тканину для обмотування називають онучі, портянки.
До речі, саме від назви черевичків "сабо" походить слово "саботаж": робітники Голландії на знак протесту кидали ці черевички у верстати, аби зірвати робочий процес, робітники Франції стукали ними об бруківку, щоби проголосити свою незгоду з умовами праці.
В Україні такі черевички також були поширені серед селян, і називалися по-різному - колодки, дерев`янки, дерев’яники, шкарбуни, трапаки. На Покутті та Буковині вони називалися переважно "дерев`янки" і виготовлялися із деревини верби, тополі, берези та бука. До речі, використовували дерев`янки не лише для того, щоби убезпечити свої ступні. Деколи таке взуття мало танцювальне призначення (ним зручно вистукувати "дрібушки" чи подібні хореографічні елементи). А щоби не натирало до мозолів - його одягали поверх плетених капців, онучів.
Дітлахи використовували дерев’янки як лижі – через гладку підошву вони доволі добре ковзаються. Ходили в них і по льодовій поверхні, набивши попередньо цвяхи у підошву дерев’яних черевиків.
«Дерев’яні черевики – у них ходили рубати ліс, який відтак дарабами справляли вниз по ріці. Чого в дерев’єнках? Аби нічо на ногу не впало і аби не дати сокиров по пальцях», - розповіли нам на Вижниччині.
Дерев’єнки – один із тих одягових елементів, які прийшли у побут наших предків з необхідності. А згодом народна винахідливість додала нових варіантів, де можна застосувати таке цікаве і незвичне взуття. Комусь воно потрібне, щоби ноги залишалися сухими і не травмованими, комусь весело ковзатися в такому взутті, а ще комусь пригадається характерний звук від танців – і стає зрозуміло, чому їх називають трапачками. До слова, пригадуєте? На теренах Буковини і Прикарпаття танець-гра «Голубка» має традиційний заклик: «Іще такий такий трапачóк» - цими словами запрошують гостей – «трóпнути», запально притупуючи ногами до підлоги. Чи походить цей вигук і танцювальний елемент від традиційного дерев’яного взуття? Хтозна. Але принаймні, вони співзвучні.
Іванна СТЕФ’ЮК – кураторка
етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ, письменниця
ІЛЮСТРАЦІЇ:
1 – Ілюстрація до казки «Попелюшка»
2, 4 – покутські дерев’янки. Фонди Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини
3 – ножі для виготовлення дерев’яного взуття. Фото Олекси Фединця. Джерело фото: https://wz.lviv.ua/life/487401-bulo-vzuttia-take-kolys-u-karpatakh-derevianyky
http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/inshe/6752-vid-budniv-do-kazky-trokhy-pro-cherevychky-z-dereva.html#sigProGalleria9e6c05e011