ГЕОРГІЙ ГАРАС: СВІТ ЯК ОРНАМЕНТ

Кажуть, митці бачать і сприймають світ по-іншому, ніби крізь особливі фільтри. Ці слова направду можна сказати про Георгія Гараса – уродженця і жителя міста Вашківці, що на Вижниччині, художника-орнаменталіста, який навіть у найскладнішому часі шукав прекрасне. Чому в найскладнішому? Бо пережив митець дві світових війни, фатум близьких родинних втрат, і все ж, за спогадами земляків, «настільки добрих і світлих людей, здається, просто не буває».

27 лютого 2026 року виповнилося 125 років від дня народження Георгія Гараса - українського художника-орнаменталіста, заслуженого майстра народної творчості України (1901-1972).

Народився Георгій Гарас у Вашківцях. До речі, в цьому населеному пункті Георгіїв негласно називають Юріями. Тато Георгія, Олексій Гарас, був на роботі в Канаді, і в час Першої Ссвітової війни потрапляє в табір для військовополонених. На той час юний Георгій закінчив чотири класи школи у Вашківцях і почав навчання у гімназії. Родина без татової підтримки почувалася дуже сутужно, і Георгій як найстарший з чотирьох дітей мусить взяти на себе турботу за всю родину – як може, заробляти, підтримувати. Так триває аж до 1921 року, коли тато таки повертається додому. Безтурботного дитинства і такої ж юності у Георгія практично не було, він мусів мислити як дорослий. Його перша мрія – навчатися мистецтву: «Я за всяку ціну хотів учитися малювати. Ходив від художника до художника, куди тільки відправляли, але повертався додому ні з чим. В 1919 році мені сказали, що в Чернівцях відкрилася художня школа». Проте вчитися там юнакові було важко: за навчання треба було заплатити 200 леїв у місяць, а викладалися дисципліни в той час німецькою мовою. Тому хлопець вирішує навчатися самостійно – спочатку навчається працювати з композицією, колористикою, опановує живопис, а згодом його приваблює орнамент. Одні з перших робіт – «Хата лісничого», «Горнятко з вишнями», «Діти і сонце» - відображають домінанту світосприйняття Георгія Гараса: життєствердні, вітаїстичні акценти.

Етнограф і культуролог Авксентій Яківчук пише ще про такий епізод у житті Георгія Гараса: в 1916 році чимало військових зупинялися у Вашківцях на квартирування. Серед них був і художник з Великої України. Ім’я його Г. Гарас не знав, запам’ятав єдину деталь – довгу бороду. Той художник давав поради юному Георгієві і обіцяв: як тільки закінчиться війна – він обов’язково приїде по хлопця і забере його до Києва у музичну школу, проте так і не приїхав. Хтозна, як склалася доля художника, та він запалив у серці вашківського юнака надію. І той ще більше загорівся наміром вчитися на художника.

Мав доволі цікаве джерело натхнення: ярмарки і торговиці. Що у його рідних Вашківцях, що у Чернівцях у ярмаркову днину сходилися з усіх усюд. І саме по народній одежі можна було впізнати хто звідки, а ще різнилася говіркова манера. Георгій розуміє: саме орнамент (вишивальницький а чи ткацький) є тою негласною мовою, своєрідним паспортом людини. Він робить ярмаркові замальовки, які згодом лягають в основу його власних композицій.

Георгій Гарас був залюблений у театр, брав участь у аматорських постановках, його надихали пісні Вижниччини. Вашківці славляться міцними живими маланкарськими традиціями, вони також захоплювали Георгія Гараса, і він займався виготовленням масок із пап’є-маше.

Багато читав, особливо його захоплювала історія України. Під враженням від прочитаного малював потрети Тараса Шевченка, Сидора Воробкевича, написав панорамне полотно «В’їзд Богдана Хмельницького».

Доля дуже жорстоко випробовувала Георгія Гараса: померла його перша дружина, за кілька місяців – їхня донька-немовля. Через якийсь час Георгій одружується вдруге, його обраницею стає Євдокія Гарас. Стається так, що молодими підуть зі світу син і донька Євдокії та Георгія Гарасів. Зворушливо і щемко, що в садибі-музеї Георгія Гараса у Вашківцях зберігаються сорочечки, котрі вишила Євдокія для доньки Наталочки, та кубик Рубика, який власноруч зробив син Михайлик, а також його фотоапарат.

Дружина Євдокія стає для Георгія значно більше, ніж половинкою в житті. Вона втілює на полотні його орнаменти, надихає і плекає його мистецьку уяву, розчиняється в любові до чоловіка-генія, чий талант вона поважає від молодих років і на все життя. Вашківчани згадують: Гараси займалися домашнім виноробством, а Георгій ще дуже любив пасіку. Вони практично говорили із бджолами. У садибі за всю її історію була незліченна кількість гостей – як іменитих (наприклад, Назарій Яремчук), так і просто щиро залюблених. І фірмовим частунком цієї садиби був золотий мед і добре домашнє вино.

За орнаментами Георгія Гараса вишивальниці і ткалі Євдокія Гарас, Марія та Параска Шапка, Марія Гнатишин створювали вишиття та килими. Роботи митця використовувала Чернівецька фабрика художніх виробів ім. Ю.Федьковича.

За все життя Г. Гарас створив понад 3000 орнаментів та кілька десятків картин. Його садиба також «вишивана»: кожна з кімнат оздоблена традиційними орнаментами, які наніс Г. Гарас власноручно, як нам розповіли у садибі.

Роботи Г. Гараса експонувалися у Чернівцях, Львові, Києві та Вінніпезі. Що стосується виставки у США, то її ініціювала Анна Козмоляк, уродженка села Барбівці. За візерунками Г.Гараса українські діаспорянки-вишивальниці створили вишивки, і організували виставку. Цю виставку відвідало кілька тисяч шанувальників української культури, вона переросла у багаторічну традицію і проводилася понад десять років. Кілька рушників вишивальниці з-за океану надіслали Г. Гарасу, а кілька – до Чернівецького обласного краєзнавчого музею.

Орнаменти Георгія Гараса, створені на основі живої орнаментальної традиції Буковинської Гуцульщини, вирізняються життєствердною колористикою, динамікою орнаментальної структури. У праці «Історія декоративного мистецтва України», яку видав Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології Національної академії наук України, так характеризують роль митця в українській культурі: «Усе життя присвятив мистецтву орнаментики художник Г. Гарас із Вашківців (Чернівецька обл.). Він створив три тисячі малюнків вишивки, чим збагатив скарбницю народного мистецтва. Його кольори вирізняються підкресленою декоративністю, гармонією колірних сполучень, енергійним ритмом ліній. Завдяки своїй творчій фантазії, глибокому знанню законів композиції буковинської орнаментики Г.Гарас створював нові варіанти геометричних і рослинних композицій. Буковинську вишивку художник наповнив диханням нової епохи, додавши нових ритмів та барв».

Постаті Георгія Гараса присвячені дослідження Євдокії Антонюк-Гаврищук, Авксентія Яківчука, Миколи Шкрібляка.

Роботи Георгія Гараса друкували у журналах «Україна», «Радянська жінка», «Народна творчість та етнографія», «Мистецтво».

Випуску альбому своїх орнаментів Г. Гарас так і не побачив, він відійшов у засвіти 31 січня 1972 р., якраз тоді, коли в Києві вийшов сигнальний примірник альбому його робіт. Альбом згодом перевидавався у 1974 і 2008 роках.

Починаючи з 1973 року, у Вашківцях діє музей-садиба Георгія Гараса, а ще його візерунки живуть у творчості знаних майстрів вишивки – Миколи Шкрібляка, Михайла Покиданця, учасників ГО «Вишиваний дивотвір», клубу «Вечорниці».

У 2008 році Чернівецька обласна державна адміністрація заснувала премію імені Г.Гараса за збереження та розвиток народного мистецтва Буковини. Серед лауреатів – Олена Гасюк, Іван Снігур, Михайло Покиданець.

До 115-річчя від дня народження Г.Гараса ГО «Вишиваний дивотвір» презентувала у Чернівцях «Обрус Гараса» - колективний твір, який виконували 35 майстринь. Він увійшов до «Книги рекордів України» як найбільша вишита біографія одного митця та колективний твір з найбільшою кількістю узорів одного автора.

Орнаменти Георгія Гараса, надиктовані, чи може запрограмовані ритмікою енергії народної культури, живуть і продовжуються у цій-таки народній культурі. Потрапивши у садибу-музей Г. Гараса, де зберігаються його композиції, а також ескізи і навіть незавершена робота на мольберті – тут відвідувача налаштовують на інші думки, не буденні. Бо навіть стіни, розписані колись митцем, промовляють орнаментом. І портрети на стіні, і рушники. А ще давні ікони, які висіли на стінах і в радянські часи. І ще давні кошики великодні. В цій родині традиція могла розправити свої крила, не ховаючись. Ця садиба дихає енергією особливого подружжя – Георгія та Євдокії Гарасів. Він вловлював ритми рідних узорів і трансформував у авторські композиції, вона – втілювала на полотні. Він говорив до бджіл, вона усміхалася квітам. Був час, коли квіти не вміщалися в подвір’ї садиби. Вони ішли по житті поруч. Не в найпростішому часі, але ми не можемо обрати коли народитися. Ми можемо лише обрати як прожити. То подружжя Гарасів обрало стихію народної культури, і для цих особливих людей світ – то один великий орнамент, створений Богом для людей.

 *** Висловлюємо щиру подяку за організацію та сприяння в експедиції відділу освіти, культури, молоді та спорту Вашківецької міської ради, персонально Володимиру Лучаку та Тетяні Іванчак.

 Іванна СТЕФ’ЮК – кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»,

завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури

Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук, письменниця