Колектив Буковинського центру культури і мистецтва щиро вітає!

Колектив Буковинського центру культури і мистецтва щиро вітає з ювілейним Днем народження Ольгу Дмитрівну ДРОНЯК, лауреатку районних премій ім. Г.Гараса та В.Михайлюка, Міжнародних, Всеукраїнских конкурсів та фестивалів, художню керівницю Вижницького міського будинку культури, заслужену працівницю культури України.

Нехай доля Ваша благословиться довгими квітучими роками, стелиться на щастя барвистим пісенним рушником!

Щедрих творчих ужинків Вам, натхнення та людської вдячності за нелегку, але таку потрібну працю. Нехай здійсняться всі мрії, надії, сподівання, а кожен день Вашого життя буде світлим та сонячним!

Наснаги та усіляких гараздів на многії літа!!!

Іван Миколайчук. Живий у спогадах. Про «Тіні забутих предків» та особливу енергетику гір

Іванові Миколайчуку - 80.

«Як пахнуть Карпати!» - Ці слова промовив Іван Миколайчук, попоївши бринзи та кулеші, якими його пригостили жінки, що були задіяні у зйомках стрічки «Тіні забутих предків». З ним було легко спілкуватися, а коли Миколайчук приходив на знімальний майданчик, то там з’являлася і особлива енергетика, яка поширювалася на всіх довкола, пригадує заслужений майстер народної творчості Михайло Покиданець. Тоді він працював у Верховині, де проходили зйомки фільму, і був задіяний у масових сценах.

«Всі працівники кіностудії працювали, як єдине ціле. Якщо Параджанов сказав, то це був закон. Але коли були перерви, то всі учасники знімального процесу поводилися просто. Я пригадую, один момент. Зйомки відбувалися у Криворівні. Було спекотно, ми всі були дуже втомлені, бо працювали у костюмах, у кожухах, тож під час перерви люди просто полягали на землю. До нас підійшов Миколайчук, а одна з гуцулок, старша жінка, каже: «Іванку, іди до нас». Він підійшов, вона йому відрізала твердої кулеші і поклала шматок бринзи. Миколайчук поїв, а тоді ліг на землю горілиць і сказав: «Як пахнуть Карпати!». Ці його слова ми запам’ятали всі», - розповідає Михайло Покиданець.

В інтерв’ю, яке він погодився дати для Буковинського центру культури і мистецтва, Михайло Покиданець пригадує, як проходили зйомки знаменитої стрічки, яким був Параджанов, як люди зустрічали Івана Миколайчука та розповідає про особливу магію Карпат.

Хто знав і пам’ятає…

21 червня 2021 року на другий день Зелених свят, які вважаються справжнім гімном природі й життю, у селі Кадубівці, що на Заставнівщині, відбувся вечір-пам’яті музиканта, композитора, керівника народного аматорського духового оркестру, хорового колективу, багаторічного директора будинку культури села Кадубівці - Юрія Івановича Марусяка. Вшанувати пам’ять Юрія Івановича прийшла його родина, односельчани, друзі, колеги, творчі колективи із усієї області.

Захід розпочався урочистим відкриттям та освяченням меморіальної дошки, яку встановили на фасаді Центру культури і мистецтва, в якому не один десяток років творчо трудився Юрій Марусяк. Із словами великої шани пам’яті Юрія Івановича до присутніх звернувся голова Кадубовецької сільської ради Микола Катеринчук. Отець Ярослав, настоятель церкви Успіння Святої Богородиці села Кадубівці освятив меморіальну дошку та єднаючись у молитві і скорботі з присутніми, - відправив поминальну панахиду.

Іван Миколайчук. Живий у спогадах. Про родину та рідну Чорторию.

Іванові Миколайчуку - 80.

Не доїжджаючи до садиби Івана Миколайчука, перед самою Чорториєю, потрібно здолати відрізок дороги, над яким з обох боків густо звисає гілля дерев, складається враження, що проїжджаєш крізь зелений тунель. І вже там приходить відчуття, що ось-ось доторкнешся до чогось прекрасного, до великого.

У самому селі, перед тим як потрапити до рідної хати Івана Миколайчука, гості проїжджають велику дерев’яну арку, а вже далі – сама садиба, у зелених травах та пахучих квітах жасмину. Уже декілька років усім тут опікується Михайло Грицюк – син старшої сестри Івана Миколайчука Фрозини.

«Для жарту представляюся – громадський директор музею, заступник директора, хранитель фондів, науковий співробітник, прибиральник, садівник», - розповідає пан Михайло працівникам Буковинського центру культури і мистецтва.

Він пам’ятає Івана Миколайчука з дитинства. Каже, що якось саме Іван влаштував для нього справжнє свято з нагоди дня народження.