СВЯТВЕЧІРНІ ТРАДИЦІЇ БУКОВИНЦІВ ВИЗНАНО НЕМАТЕРІАЛЬНОЮ КУЛЬТУРНОЮ СПАДЩИНОЮ

Одна з найбільш поширених і значимих традиції України – традиція Святого вечора як комплекс обрядів та практик. Він включає духовно-обрядову підготовку (дотримання Пилипівського посту), виготовлення різдвяної атрибутики (різдвяні шопки та звізди, солом’яні павуки та дідухи тощо), Святу вечерю та її традиції, колядування, а також вертепні драми в її місцевих різновидах («Царі» («Крайї»), «Іроди», «Янголи» та багато ін.). Днями відбулося чергове засідання Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури і стратегічних комунікацій України і за його результатами до національного Переліку елементів нематеріальної культурної спадщини включено елемент «Традиції Святого вечора на Буковині». Елемент внесено саме як комплексний і він в себе включає всі вищезазначені семантичні складники. Охоронний номер елемента - 108 н.к.с. Про це повідомляється на офіційному сайті Міністерства культури і стратегічних комунікацій України.

ТРАДИЦІЯ ВИПАСАННЯ ХУДОБИ СТАЛА НЕМАТЕРІАЛЬНОЮ КУЛЬТУРНОЮ СПАДЩИНОЮ

Нещодавно відбулося чергове засідання Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури і стратегічних комунікацій України і за його результатами до національного Переліку елементів нематеріальної культурної спадщини включено кілька нових елементів. Серед них – «Традиція випасання худоби на буковинських полонинах та бессарабських стинах Чернівецької області» (108 н.к.с.). Про це повідомляється на офіційному сайті Міністерства культури і стратегічних комунікацій України. Це елемент комплексний, він включає увесь етап літування (вихід на полонину чи вигін худоби на стину, відтак комплекс заходів, спрямований на сезонний випас і догляд худоби, обробку набілу під час випасу, а також на організацію побуту (полонинська кухня), полонинські свята з елементами народного музикування, народні знання з медицини (зокрема й зільництва) тощо. А завершальний етап традиції – повернення худоби з випасу і її розподіл між власниками. Літування охоплює період від травня до кінця серпня (все залежить від погодних умов).

МІСТЕРІЯ ГУЦУЛЬСЬКОЇ ДУШІ НА СВІЖІЙ ЕТНОГРАФІЧНІЙ СТУДІЇ

Етнографічна та культурологічна розмова навколо «Тіней забутих предків» зібрала зацікавлену аудиторію 26 березня у «Гончаренко. Центрі-Чернівці». Захід проводився у співпраці з Буковинським центром культури і мистецтва. Зокрема, йшлося про історію написання повісті «Тіни забутих предків», про роль гуцульського діалекту як стилістичного та ментального маркера, а також про видання цього твору в 2024 році у видавництві «Брустури», яке повертає творові автентичну назву (ту, яку можемо бачити у прижиттєвих виданнях), повертає мовний колорит тощо. Інший зріз розмови – феномен фільму «Тіні забутих предків» - його історія, найцікавіші епізоди знімального процесу, а також порівняння літературної та краєзнавчої версії сюжету (останнє – за програмою Уляни Маляр «Знай своє»). Ще окремий вектор розмови - відома акція спротиву на публічному показі «Тіней забутих предків» у Києві, де проти репресій інтелігенції виступили Іван Дзюба, Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл.

ТРАДИЦІЇ БУКОВИНИ: ЗНАЙОМСТВО-КАЛЕЙДОСКОП

Нематеріальна культурна спадщина – спеціальні обрядові знання про живі традиції, котрі передаються з покоління в покоління. Саме цій темі була присвячена зустріч-калейдоскоп «Традиції Буковини», яка організована спеціально для здобувачів освіти Чернівецького ліцею №6 імені Олександра Доброго. Провела заняття завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук Іванна Стеф’юк, котра розповіла про культуру приготування борщу (особливо зацікавила традиція румунів Буковини «кричати» на борщ), детально познайомила з новорічною традицією буковинського маланкування, традицією віншування чоловіків-іменинників «чугою», йшлося про види великоднього хліба і писанкарство, про буковинські та бессарабські тайстри, про обряд «ховання ляльки», будівельну традицію «суха кладка» та коболчинську кераміку, а також про види буковинських ґерданів та гуцульську боднарку.