Традиції бессарабського килимарства: історичне минуле та сучасність

Елемент НКС - обласний перелік:

Бессарабський тканий килим

ГЕНЕЗА

Килимарство – традиційна, найпоширеніша в усіх місцевостях України галузь народного ткацтва. Початок виникнення ткацького ремесла на Бессарабії достеменно невідомий. Воно існує з тих часів, коли люди навчилися виготовляти конопляну і вовняну пряжу. Екокилими слугували людині передусім для утеплення і прикрашання житла, а також виконували побутові, обрядові та естетичні функції (використовувалися у весільних і похоронних обрядах, інших обрядових ситуаціях).

Вікторія Китайгородська, килим "Океан квітів", вовна, закладне ткацтво, 2008 рік

Найбільшого розвитку килимарський промисел на Бессарабії набув наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Існує цікаве свідчення того, що місцеву килимарську традицію визначили взаємозв’язки із сусідньою етнографічною територією – Буковиною, Поділлям, Молдовою та Румунією. Ці зв’язки відобразились у художній стилістиці килимових виробів даного краю. Найбільшими осередками килимарської справи були Кельменецький, Хотинський райони та село Бабин Кельменецького району (нині Дністровського). Тут майже у кожній хаті жінки та дівчата займалися ткацьким ремеслом. Значно меншого розвитку набуло у селах Комарів, Бурдюг, Грушівці, Дністрівка, Нагоряни, Мошанець, Бернове та інших.

Вікторія Китайгородська

Ткали місцеві майстрині килимові вироби як для власних потреб, так і на продаж, тільки у зимову пору року. Одна мисткиня самостійно могла виткати за сезон 3-4 роботи, з допомогою інших - значно більше. Традиції ткацтва передавалися з покоління в покоління: бабуся колись навчила свою дочку, тепер - маму, мама - дочку, дочка навчає внучку. Були випадки, коли наставником могла бути сусідка чи нанашка (хресна мати). Дівчаткам ще з дитячих років прививали любов до цього виду народного ремесла. Часто такі вироби були основним джерелом доходу родини. На ціну при реалізації впливав розмір килимових виробів та складність орнаменту, орієнтовно від 200 до 800 рублів (у радянські часи).

Це народне ремесло у 90-х роках ХХ ст. у зв’язку з соціальними, економічними та культурними чинниками припинило свій бурхливий розвиток. Їх замінили коври фабричного виробництва, які поступово стали витісняти з ужитку домоткані вироби. Лише поодинокі майстрині продовжували традиції килимарної справи. Нині на Бессарабії відомими є народні майстрині: Любов Андрущак, Наталія Костенюк, Раїса Кривов’язова, Вікторія Руда, Любов Накай з села Бабин, Вікторія Китайгородська з села Нагоряни, Марія Вишинська, Ганна Варварюк з села Комарів, Ніна Семенюк з села Дністрівка, Віра Ткачук з села Вороновиця та інші.

Вікторія Китайгородська, килим "Чотири вугли",  вовна, закладне ткацтво, 1998 рік

У ХХІ ст. килими продовжують виготовляти у домашніх умовах лише три майстрині Любов Андрущак з села Бабин, Вікторія Китайгородська з села Нагоряни та Ганна Варварюк з села Комарів. Килимові вироби тчуть для власних потреб, на замовлення і на збут. Така форма виробництва базується на спадковості родинного досвіду і залежить від місцевих традицій. Лише одна майстриня Вікторія Китайгородська внесла певні інновації в усталений принцип художнього вирішення килимів.

Любов Андрущак пряде вовняну нитку на прялці

Сьогодні народні килими набули розширеної сфери функціонування, вони почали експонуватися на виставках, демонструватися під час фольклорно-етнографічний свят та ярмарків як самобутні твори декоративно-ужиткового мистецтва. Майстрині часто проводять майстер-класи для поціновувачів традиційної культури, здебільшого для молодого покоління.

Любов Андрущак, килим "На дві квітки", конопля, вовна, закладне ткацтво, 1985 рік

Новим явищем у бессарабському художньому текстилі став гобелен – зменшений прототип традиційного килима, який виник на ґрунті широко розвиненого ткацького промислу цього краю. Його становлення тісно пов’язане з розробками школи професійних художників, яку активно розвиває педагогічний колектив Кельменецької художньої школи. Яскравими зразками еволюції давнього килима, орієнтованої на професійне мистецтво, є гобелени викладачки Ольги Лук’янової і колишньої – Марії Гебрін та їхніх учнів. Роботи виткані здебільшого синтетичними нитками на вертикальних рамах різними техніками ткання, завдяки яким вони мають фактуру та декоративні ефекти. Ці гобелени експонувалися на всеукраїнських, обласних, районних виставках, конкурсах і фестивалях, часто займали призові місця.

Килимові вироби в церковному інтер'єрі, церква Різдва Пр. Богородиці, с. Вороновиця

КОЛЕКЦІОНУВАННЯ КИЛИМІВ

Автентичні зразки килимових виробів даного краю експонуються та зберігаються в державних експозиціях та фондах Чернівецького обласного художнього музею, Чернівецького обласного краєзнавчого музею, Чернівецького обласного музею народної архітектури та побуту, Сокирянського історичного музею, Коболчинського музею гончарства, а також у приватних колекціях, зокрема у заслуженого діяча мистецтв України Миколи Шкрібляка. Бессарабські килими трапляються інколи й у кімнатах-музеях сільських будинків культури, школах, садочках, бібліотеках тощо.

У селах Бабин та Нагоряни Дністровського району майстрині Любов Андрущак та Вікторія Китайгородська створили власні музеї-садиби, двері яких відкриті для поціновувачів традиційної культури та мистецтвознавців. Там експонуються їхні килимові вироби, ткацькі верстати, предмети побуту тощо. Кожен охочий має змогу побачити сам процес виготовлення килима від прядіння нитки до ткацтва на кроснах, поспілкуватися з майстринями, послухати місцеві традиції та самому навчитися цього давнього ремесла.

Інтерв'ю з Вікторією Китайгородською

ДОСЛІДЖЕННЯ

Методисткою науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, мистецтвознавицею Альоною Беженар було проведено у 2020-2021 роках кілька науково-пошукових експедицій з метою підготовки матеріалів щодо вивчення та дослідження побутування елемента нематеріальної культурної спадщини «Бессарабський тканий килим». Було записано цілу низку інтерв’ю, зібрано чимало важливих і цінних даних, зафіксовано зразки килимових виробів сучасних носіїв, автентичних музейних та приватних творів та проведено їхній етнографічний і мистецтвознавчий аналіз. Також дослідницею створено номінаційне досьє елемента НКС «Бессарабський тканий килим», що включає чимало фото-, відео- та аудіоматеріалів, яке буде подано до Національного переліку елементів НКС. 

ЕТИМОЛОГІЯ

Килимові вироби в процесі історичного розвитку мали різні назви. Найстарішою була назва «ковер» (дав. рус. коверъ, ковьръ, коворь; незрозумілого походження, припускається давнє тюркське запозичення), яка зараз вважається діалектною і застарілою. Слово «килим» з'явилося в Україні на початку ХVІІ століття, запозичене з тюркських мов (азерб., кримськотат. і тур.kilim; перс. kilam, kelim, gelim‎). Початок виникнення ткацтва килимів на Бессарабії достеменно не відомий, але у ХVІІІ-XІXст. поширеною була народна назва «килєм».

ТЕРМІНОЛОГІЯ

За функціональними і художніми ознаками розрізняються три основні типологічні групи бессарабських килимових виробів: килими, пілки (скорци) та убіця (палатарі, килимові доріжки).

Килим – ткане вручну на кроснах (горизонтальному ручному ткацькому верстаті простої конструкції) із вовняної пряжі полотно рахунковою (закладною або килимовою) технікою, що має гладку (безворсову) поверхню. Величина варіювалася: ширина від 1, 5 до 2,5 м, довжина від 3 до 6м (вага відносно розмірів від 10-30 кг і більше). Їхня конструктивна модель розгортається по горизонталі.

Пілка (скорци) – ткане вовняне полотно, аналогічно килиму, але значно менших розмірів (ширина від 1 до 2,5 м, довжина від 1,5 до 3м; вага відносно розмірів до 15 кг).

Верети-убіця (килимові доріжки) – ткане вовняне полотно дорожкоподібної форми (ширина від 1 до 1,5 м, довжина від 3 до 6м; вага відносно розмірів від 10 кг).

МАТЕРІАЛИ І ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ

Любов Андрущак за ткацьким верстатом

Народні килимарниці свої вироби ткали на ручних горизонтальних ткацьких верстатах. Такі пристрої виготовляли чоловіки тих майстринь, які ткали килими, або замовляли у майстрів по дереву – столярів. Найчастіше матеріалом для верстату слугувала тверда порода деревини – дуб чи акація. Вони були різних розмірів, відповідно довжина берда визначала ширину килима (1,5 – 2,5 м). Каркас ткацького пристрою складався із таких основних елементів:

Рама кресен – каркас, основа конструкції, яка складається із двох вертикальних штативів, які скріплені порогами;

Нижній і верхній уломки – вали, на які навивають нитки основи і намотують готове полотно;

Кросна

Ляда – частина верстата, крізь яку проходять нитки основи і за допомогою якої прибиваються одна до одної нитки прядіння;

Ляда з верхнім кріпленням

Бердо – деталь ляди, що нагадує гребінь у рамці. Крізь прорізи зубців берда проходять нитки основи;

Начиння – пристрій для піднімання й опускання ниток основи;

Дармовисини – дерев’яні блочки, на яких підвішується начиння;

Підніжки – педалі, за допомогою яких приводять у дію начиння;

Бердо ручного ткацького верстата

Сідалка – сидіння для ткалі у вигляді дошки, яка лежить на нижніх поздовжніх перекладинах;

Круг – колесо в місці проходу вала навою через раму, споряджене зубчастим механізмом;

Песик – заскочник біля круга, що запобігає зворотному обертанню навоїв.

Волокна для килимових виробів були натуральними (з екологічно чистих матеріалів): рослинного і тваринного походження. Нитку основи – спочатку вручну виготовляли з коноплі, а пізніше купляли бавовняну, піткання – вовняною. Рослинну сировину жінки вирощували на присадибних ділянках. Вівці тримали у домашньому господарстві майже в кожній сім’ї, поголів’я овець було чисельним. У зимовий період свійські тварини весь час перебували у своїх господарів, а на весну, літо і осінь отари зганяли до стинів (огороджена територія для ночівлі і доїння овець). Для випасання овець на пасовищах наймали пастухів – вівчарів. Овечих загонів у селах налічувалося декілька. Охороняти тварин, а інколи і випасати їх, допомогали собаки. Свійських тварин здебільшого стригли весною, а саму вовну переробляли у себе вдома.

«Прядиво» – коноплі сіяли весною з насіння, яке називали «сім’я», влітку дозрілі рослини збирали і в’язали у пучки та несли до річки Дністер, де замочували у воді на три-чотири тижні, приклавши камінням. Потім вертикально складали їх докупи у «манглі» і чекали повного висихання. Забравши додому, конопляні пучки били на «терниці» («баталниці»), далі «куклу» чесали «гребінкою» і наприкінці механічної обробки волокна пряли на «прялках» – так виготовляли нитку основи («суч») для тканого виробу.

Вовняні прядені нитки

Вовняні прядені нитки («шерстяні») виготовлялися за такими етапами: стрижка овець, очищення та миття руна, сушіння, фарбування, граблювання, прядіння ниток; виготовлення з них тканин. Вовну на початкових етапах роботи скубали вручну, навіть ходили гуртом жінки одні до інших додому (15-20 жінок) на «клаку», допомогаючи скубсти чи прясти вовну. Пізніше обробляли в «скубарні», яка розміщувалася у селищі Кельменці Чернівецької області. Після формування міток на мотовилі приступали до їхнього фарбування.

Вовняну пряжу фарбували майстрині спочатку самостійно природними барвниками, а з кінця ХІХ ст. – фабричними (аніліновими фарбами) в «красільні», яка на той час діяла в селі Бабин. Згодом, коли закрили це підприємство, майстрині їздили до сіл Бузовиця Кельменецького, Чагор Глибоцького районів Чернівеччини чи у місто Бричани (Молдова). Білу вовну фарбували у світлі кольори, сіру – в темні, а чорну – в чорний. У «красільнях» розміщувалося кілька чавунних котлів з різнокольоровим варивом фарби, якими займалися чоловіки (вовняні мітки фарбували в одних котлах, а конопляні – «клочані» – в інших). Кожна жінка, віддаючи на фарбування свої мітки, при цьому обов’язково їх позначала (наприклад перев’язувала стрічкою). Чоловіки виймали фарбовану сировину коромислом з котлів і розвішували на території «красільні» на жердки для сушіння. Після цього жінки забирали фарбовні мітки додому, прали їх для того, щоб не линяв колір.

Більшість жінок-килимарниць, перед тим, як приступити до ткацтва, вишивали хрестиком узір-заготовку або малювали ескіз майбутнього виробу, а потім рахунковим методом («хрестиком») переносили орнамент («узір») на тканий виріб. Рисунок орнаменту був стилізований, що посилювало виразність, декоративність композиції та локальність палітри кольорів.

Ткали майстрині рахунковою (закладною або килимовою) технікою ткання, при якій двостороннє полотно мало гладку фактуру, без ворсу. Характерною особливістю такої техніки є те, що різнокольорові шматки ниток піткання майстрині вручну закладають в утворений ремізками зів, вони перетягуються між потрібною кількістю ниток основи і виводяться на зовні, відповідно до орнаменту. Заклавши нитки піткання по всій ширині тканини, закривають зів, прибивають. У новий зів нитки піткання прокладають у протилежний бік. Прокидаючи нитки то в один бік, то в другий, починають вимальовуватись контури різнокольорових площин, які з’єднуються між собою по вертикальній, косій та східчастій лінії.

СЕМАНТИКА ТА СТИЛІСТИКА КИЛИМОВИХ ВИРОБІВ

Віра Ткачук, килим "Дуб і осільниця", закладне ткацтво, конопля, вовна, 1988 рік

На теренах Бессарабії особливо у середині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. масового поширення набули рослинні килими, геометричні – значно рідше. Квіткові композиції на початку ХІХ ст. більш простіші, як за побудовою орнаменту, стилізацією, так і за кольоровою гаммою. Найбільш уживаними були килими під назвою «Ленківська квітка», «Нагорянська квітка», які мали узагальнені, спрощені квіткові мотиви як по центру, так і в облямівці переважно з троянд, так званих «руж», або їхніх букетів. Ці квіти були червоними або рожевими і контрастно виділялися на чорному тлі.

Наприкінці ХІХ ст. орнаментальна структура килимів стає складнішою, різноманітнішою та багатобарвною. Стилізація квітів наближається до природнього трактування форми, набуває живописних якостей, але при цьому слід зазначити, що орнамент геометризований, тобто регламентується ступінчастим контуром.

Ганна Варварюк, килим "На три квітки", конопля, вовна, 1986 рік

Всі килимові вироби цього періоду розрізняють за орнаментально-стилістичними особливостями на: геометричні, геометрично-рослинні, рослинні (зокрема квіткові), рослинно-зооморфні та рослинно-орнітоморфні. Найпоширеніші композиції – поперечно-смугаста, стрічкова, концентрична, сітчаста і вазонна. За орнаментально-композиційною будовою більшість килимових тканих виробів мали центральне поле і облямівку, які разом з обрамуванням і тороками (досить рідко) складають цілісну художню систему виробу. Центральне поле виконувало роль домінанти загальної композиції, його переважно займали великі квіти з листям, букет квітів, вінок чи корзина квітів, вазон, олені, коти, зайці, лебеді, папуги, інколи доповнювалися символічними знаками: колами, квадратами, ромбами тощо. На килимових виробах часто один орнаментальний мотив дублювався декілька разів, найчастіше два, три, аж до п’яти разів (ритмічне повторення). Облямівка орнаментувалася ромбами, зірками, бантами, розетами, картушами, галузками та гірляндами квітів, які значно менші за центральний мотив, часто побудовані в шаховому порядку. Відомі народні назви килимових виробів: «Ленківська квітка», «Нагорянська квітка», «Польова квітка», «Головата квітка», «На дві квітки», «На три квітки», «Лежача квітка», «Листата корзіна», «Осільниця з дубом», з «Корзіною», «Виноградом», «Мачком», «Колоском», «Лебедями», «Оленями», «Котами», «Зайцями», та інші. Останні з них мали елементи природи, тобто набували реалістичного потрактування пейзажного жанру. У традиційному мистецтві Бессарабії зберігся канон орнаментальних мотивів килимарних виробів (схеми орнаментів були лише місцеві), але кожна майстриня вносила свої зміни, тому ткані роботи були більш варіативними. Це простежується в стилізації, композиційному розміщенні орнаменту та кольоровій гамі. Майстрині могли ткати й одиничні твори, але найчастіше вони тиражувалися.

Ганна Варварюк, килим "Ружами", бавовна, вовна, 1989 рік

Серед розмаїття рослин, дерев та квітів на тканих бессарабських виробах присутні: троянди (ружі), польові дзвіночки, півонії, маки, ромашки, волошки, незабудки, братчики, фіалки (триколірні), барвінок, льон, конвалії, нарциси, рябчики, жоржини, лілії, фуксії, листя з жолудями, колоски пшениці, виноград, калина тощо.

Мова (флорографія) бессарабських тканих виробів у традиційній культурі має своє сакральне значення:

ружа, півонія – символи мудрості, віри, надії та любові;

польовий дзвіночок – щире серце та вдячність;

виноград – символ життя, роду, родини, родючості;

колоски пшениці – символ краси життя, щасливого добробуту, тілесного та духовного багатства;

Марія Вишинська, з витканою пілкою "Кіт у кошику", бавовна, вовна, 1988 рік

незабудки – символ кохання і вірності;

льон – символ дівочої краси, молодості і кохання;

волошки – символ святості, чистоти, приязності; парубочої краси і доброти, дівочої скромності та ніжності;

ромашка – символ кохання, ніжності та шлюбної відданості й вірності;

конвалія – символ дівочої чистоти, скромності і весни;

барвінок – символ шлюбу, життєстійкості, вічності; символ дівоцтва, молодості; 

маки – символ сонця, безкінечності буття, краси та молодості; оберегу від нечистої сили; крові та смерті;

братчики, фіалки – символ скромності, стриманості, смутку;

нарциси – символ доброти і процвітання;

лілія – символ дівочих чар, чистоти;

Марія Вишинська, килим "Олені", бавовна, вовна, 1989 рік

рябчики – символ чесноти і християнського смирення;

жоржини – символ дружби і спорідненості;

калина – символ жіночої краси, дівочої цноти; ця рослина – все духовне життя жінки: її дівочість, краса та любов, заміжжя, радість і горе, родинні почуття;

листя з плодами дуба – символ молодого козака, подружнього життя, величі, могутності, довговічності, цілісності і здоров’я.

Більшість килимів з орнаментами вазонного типу мають зображення мотиву Дерева Життя або Світового Дерева, яке має глибоке символічне значення і пов’язане з архетиповим образом жінки – родоначальниці, матері-Землі. Воно може вміщувати різну кількість стебел: три, чотири, шість і більше з великими і дрібними квітами. Часто знаменує молоду пару, сім’ю і родину.

Кольори на килимових виробах теж мали символічне значення:

Марія Вишинська, килим "Головата на три квітки", бавовна, вовна, 1990 рік

Жовтий – символ сонця, світла, тепла, життя, радості, щастя, поваги до старості та поважного віку;

Зелений – символ весни, рослинного світу, молодості, плодючості, краси і радості;

Рожевий – символ достатку;

Оранжевий – хліб;

Червоний – символ краси, радості, любові, здоров’я, а також вогню, крові, страждань і небезпеки ;

Синій, блакитний – колір неба, води, символізує вічність;

Марія Вишинська, килим "Листата корзина", хлопок, вовна, 1990 рік

Фіолетовий – мудрість;

Коричневий – Матінку-Землю;

Білий – колір чистоти, невинності, радості, а також денного світла, ангелів, святих і праведників;

Чорний – колір ночі, символізує потойбічний світ, смерть, горе, розруху.

Ніна Семенюк біля фрагменту килима "Корзина квітів", бавовна, вовна, 1988 рік

ПАЛІТРА КОЛЬОРІВ

Кольорова палітра бессарабських килимових виробів ХХ ст. була насиченішою, ніж у ХІХ ст. Їхніми характерними засобами виразності у побудові колориту є тональний та кольоровий контрасти, поліхромність, гармонійне поєднання холодної і теплої гами, вирішення зображення локальною плямою. До ХІХ ст. фон був переважно чорним, а наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. простежується чітка система розташування орнаментальних форм на білому, рожевому, жовтому, охристому, блакитному тлі. Облямівка зазвичай була забарвленою у колір протилежний центральному простору, на вужчих сторонах часто була подвійною.

Кожен колір і його відтінок на килимових виробах мав свою народну назву: червоне ясне (червоний), червоне темне або галунове (бордовий), ружѐве жаркѐ (яскраво-рожевий), ружѐве біляве (світло-рожевий), скумпійóве або гарбузове (оранжевий), яєчне біляве (світло-жовтий), яєчне або жовте (жовтий), травнѐ (трав’яно-зелений), капустóве (жовто-зелений), камінкóве (оливково-зелений), голубове (блакитний), сине (синій), фільóтне (фіолетовий), голѐньке (світло-фіолетовий), сірѐньове (фіолетово-рожевий), горіхóве (коричневий), сиве (сірий), біле (білий), чорне (чорний) тощо. Невеличкими вкрапленнями використовували блискучу сріблясту нитку – «золотко», яка надавала килимовим полотнам блиску з ефектом розкоші й багатства.

ПРИЗНАЧЕННЯ КИЛИМОВИХ ВИРОБІВ

За функціонально-естетичними потребами населення килимові вироби призначалися для інтер’єрів хат, храмів, господарських споруд. Від призначення виробу залежали їхні форми, розміри і композиція орнаменту.

У житлових садибах килимовими полотнами оббивали стіни над лавками, або під стелею, покривали лави, скрині, ліжко, піч, сани, в рідкісних випадках стелили на підлогу.

Ніна Семенюк, килим "Ружами", бавовна, вовна, 1988 рік

Важливу роль відігравали килимові вироби в церковному інтер’єрі. Ними здебільшого застеляли підлогу: у притворі, центральній частині (храмі вірних), святилищі та сам вівтар.

Досить часто у бессарабських районах під час масових заходів, які проводять співробітники сільських будинків культури, репрезентувалися унікальні самобутні килими, які є окрасою і гордістю певного населеного пункту, їх ревно бережуть і цінують жителі цього мальовничого куточка над Дністром.

ОБРЯДИ І ЗВИЧАЇ

Килимарниці свої ткані вироби продавали на ярмарках, виконували на замовлення та дарували на всяку нагоду чи подію: придане, помана, в дорогу – оберіг, дарунок на весілля молодим, гостям з інших країв, пожертвування на храм.

Вважалося: якщо у хаті висить килим «На дві квітки», то дві дівчини на віданні, «На три квітки» – три. Килимові вироби складали придане нареченої, тому чим більше вона їх має, тим багатша. А ще за кількістю і розкішністю килимів у домі визначали статус сім’ї, чи то хата бідняка, середняка, або багача. Під час весільної, родинної обрядодії та хрещення новонародженої дитини всю «буду» (намет, балаган, балган) обвішували килимами. На весіллі в буді за спинами молодят обов’язково мав бути килим «З лебедями», що символізував безмежне кохання і непорушну вірність. Верету-убіцю або пілку стелили під ноги одруженій парі. Молоду (наречену) під час вбирання у весільний вінок садили на лаву, застелену килимом, на іншу – з килимом – сідали батьки, щоби благословляти наречених.

Килими, пілки та верети-убіця також готували люди «на смерть», ними покривали спочатку коней і віз, а пізніше борти вантажної машини, яка везла покійника на кладовище. Також під час поховального обряду такими виробами застеляли «носілки», на яких несли домовину (труну) і саму домовину.

Ніна Семенюк, килим "Лебеді", бавовна, вовна, срібна нитка, 1990 рік

БЕССАРАБСЬКЕ КИЛИМАРСТВО ХХІ СТ.

Досі в селах Дністровського району продовжує побутувати традиція виготовлення килимів. Тут цим видом мистецтва займаються майстрині народного ткацтва Любов Андрущак з села Бабин, Вікторія Китайгородська з села Нагоряни та Варварюк Ганна з села Комарів. У кожної майстрині є власна майстерня, де можна оглянути їхні творчі роботи та на власні очі побачити, як тчеться килимовий виріб. А ще знаково й те, що ці мисткині – правдиві берегині національної культури, цінують народні звичаї, обряди та ремесла, передають свої знання не лише рідним, а й іншим людям. Їхнє творче бачення базується на спадковості родинного досвіду та залежить від місцевих стереотипів, що проявляється в орнаментальних мотивах, схемах їхнього розташування, колориту, структури та фактури.

Вікторія Андріївна Китайгородська

Вікторія Китайгородська – відома народна ткаля, лауреатка обласної премії імені Георгія Гараса за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва Буковини у номінації «Творчі досягнення у розвитку народного орнаментального мистецтва Буковини та продовження його традицій» (2010 р.). Народилася відома ткаля 5 квітня 1935 року в селі Нагоряни Кельменецького району Чернівецької області. З дитинства працювала у колгоспі на полі, а ввечері втомленою сідала за верстат і опановувала технічні та технологічні навички роботи. Її учителькою і наставницею була мати Ольга Іванівна Китайгородська (1906-1998 рр.), яка передала усі тонкощі ткацького ремесла та його самобутні традиції. Основний пристрій – горизонтальний верстат («кросна»), яких вона має аж п’ять. Тче майстриня закладною технікою. Сировина: спочатку використовувала конопляні прядені нитки, пізніше – і до нині – синтетичні – на основу, вовну із домашніх овець – для ткання орнаментального полотна. Вовняні мітки спочатку фарбувала вона природними барвниками, потім у «красільні» в сусідній Бузовиці, а ще пізніше й дотепер – вдома змішує куплені барвники, утворюючи різні відтінки пряжі.

Вікторія Андріївна Китайгородська.  Фото з книги "Океан квітів Вікторії Китайгородської", 2016 рік

Діапазон творчості Вікторії Андріївни вражає: килими, пілочки, веретки, налавники, доріжки. Це результат плідної мистецької праці за понад сімдесят років. Такі художні тканини інтер’єрного призначення виконують утилітарні, обрядові та естетичні функції. На відміну від інших мисткинь краю, Вікторія Китайгородська сміливо інтерпретує та трансформує усталені традиції народного мистецтва, вводячи нові художні прийоми та форми. Бере активну участь у всеукраїнських, обласних, районних виставках аматорського образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, фестивалях. Твори майстрині зберігаються у приватних колекціях Польщі, Молдови, Грузії та Росії.

У творчому доробку Вікторії Китайгородської найбільше витканих килимів – понад чотириста. Більшість із них мають рослинний орнамент, проте є серед них і поєднання рослинно-геометричних, квітково-рослинних та зооморфних мотивів. Характерною рисою традиційних бессарабських килимів є те, що вони мають широку виражену облямівку, забарвлену у колір протилежний фону, яка інколи на вужчих сторонах килима подвійна. Орнаментована облямівка ромбами, зірками, розетами, галузками та гірляндами квітів, які значно менші за центральний мотив та переважно побудовані в шаховому порядку, на килимах майстриня добре увиразнює центральне поле. На ньому зазвичай чільне місце займає букет, вінок квітів чи вазон. Тло поля – чорне, жовте, біле, зелене, коричневе. Кольорова гама орнаментальних мотивів на килимах – поліхромна, барви – насичені. Майстриня гармонійно поєднує різнодібрані кольори, практикує контрастне зіставлення. Чимало килимів досягають шести метрів, композиція яких розгортається по горизонталі. Відомі роботи «Нагорянська квітка», «Чотири вугли», «Гратики», «Турецькі рожі», «Травний», «Писанки», «Братчики» тощо.

Любов Андрущак за ткацьким верстатом

Раїса Кривовязова, пілка "Віночком", конопля, вовна, 1990 рік

«Океан квітів» – славний і глибоко символічний етномодерновий килим, своєрідна візитівка творчості майстрині. Це розкішний розмай українських квітів – руж, соняшників, дзвіночків, ромашок, чорнобривців, маків, незабудок, братчиків, лілій, ірисів, півоній, бузку, жоржин та інших. Кути килима заповнюють зимуючі птахи: снігурі та синички. У цій роботі майстриня наблизилася до живописного ефекту як м’яких тональних, так і насичених дзвінких переходів на тканині, що відобразило своєрідний творчий підхід.

Раїса Кривовязова, килим "Оленями", конопля, вовна, 1988 рік

Майстриня Любов Андрущак тче килимові вироби з раннього дитинства на горизонтальному верстаті. Цьому виду декоративно-ужиткового мистецтва навчила тітка (татова сестра) Параска Гериш (1915-1998 рр.), адже рідна мати була незрячою. Навчаючись у сільській школі у восьмому класі вона виткала самостійно своїх перших два килими. Відтак кожного року в зимову пору року сідала за верстат і ткала. Більшість килимових виробів зробила на замовлення та продала на ярмарках. Сировину використовує традиційну: копопляні нитки на основу, вовну на орнаментоване полотно.

Традиційні килими в сучасному дизайні інтер'єру

Творчий доробок Любові Семенівни складають понад 50 тканих килимових вироби. Відомі роботи – килими «Птахи», «Лебеді», «Кіт в корзині», з «Ружами», «Оленями», «На дві квітки», «На три квітки», «Ленківська квітка», «Листата корзина»; пілки з «Ружами», «Зайці», «Виноград», «Віночок», «Букет квітів» та інші. У своїх роботах дотримується самобутньої традиції ткацтва, яка притаманна місцевому регіону. Їхні композиції у більшості горизонтально-орієнтовані та мають -одно, -дво, -тридільний поділ центрального поля з рослинними, квітковими, зооморфними, орнітоморфними орнаментальними мотивами. Її роботи неодноразово виставлялися на етно-фестивалях.

БЕССАРАБСЬКИЙ ТКАНИЙ КИЛИМ – СТІЙКИЙ БРЕНД СЬОГОДЕННЯ

Глобалізація на сучасному етапі культурного розвитку Бессарабії призводить до того, що людям стає все важче пам’ятати своє коріння, ідентифікувати себе у певному етносі. Не втратити важливий зв'язок минулого з майбутнім допомагають тренди на традиційне народне мистецтво, яке базується на локальних культурних особливостях, традиціях, семантиці та стилістиці орнаментальних мотивів. Так, бессарабські ткані килими виступають стійким брендом сьогодення.

Сучасні дизайнери такі вироби ручної роботи інтегрують у сучасне житло. Особливо ціняться килими виконанні з натуральних матеріалів і в традиційних техніках, адже ручне ткацтво зараз доволі рідкісне ремесло. Саме такі декоративно-ужиткові речі оживлять сучасний інтер’єр в етностилі та стануть декоративним центром.

Бессарабський тканий килим – симбіоз українських, зокрема бессарабських і подільських, молдавських та румунських нашарувань. Ткацтво тут має свою виражену специфіку, що вирізняє його з поміж різноманіття українського художнього текстилю. Такий килим – виразна складова екстер’єру бессарабців, витвір мистецтва народних майстринь, модний стійкий бренд сьогодення з етнографічним маркуванням, який потрібно цінувати, охороняти та ретельно досліджувати й популяризувати, як унікальний елемент нематеріальної культурної спадщини краю.