Як рибалили давні буковинці і чому Франко тримав удома «портрети риб»

Традиція давня – як і ріки, і така ж мінлива: рибальство. І по сьогодні «на рибу» йдуть старші і менші, це заняття є одночасно і практичним, і відпочинковим – так би мовити, поєднання приємного і корисного. Як рибалили буковинці століття тому і чи працюють ще давні «лайфхаки»? Доприкладу, Іван Гуцуляк (1932 р.н.) розповів буковинським етнографам (укладачам хрестоматії «Буковинські говірки», що у давні часи хлопці й чоловіки виготовляли саморобне рибальське спорядження - донки, напатки (сіті), перемети і сачки.

«Ходили на рибу – то брали донки, вікідали, там було по 5-6 гачкіу на тих донках, закладау наніч. Витак цілу ніч дивимоси за ним, підкидаєш – там 5-6 мареніу, личаків, а нє – то щучка попадала».

Розповів вуйко Іван також, як робили напатки з саморобної конопляної пряжі, а приманювали рибу насінням коноплі і пряженим соняшником.

Рибалка розповів етнографам, що на напатку по одній рибині, але виловлював донедавна, цей метод працює.

В Карпатах, крім перерахованих методів, ловили рибу вилами-тризубцем, а ще руками.

Добре відомий нам класик української літератури Іван Франко крім того, що був до геніальності працьовитим письменником і науковцем – добре знався на рибальстві. Про це згадує його син Тарас Франко. У статті-спомині про батька «Іван Франко і спорт» йдеться про те, що Іван Якович захоплювався родинним рибальством, навчив цьому і своїх дітей, а ще був добрим роверистом-колесником і туристом.

Далі цитуємо: «В родині Франків з діда-прадіда був великий нахил до мисливства і риболовлі. Онофер, рідний брат Івана, що помер іще перед війною, був пристрасним ловцем і залюбки полював на диків, серни та іншого звіря, що виплоджувався по великих лісах коло Нагуєвич, особливо в Радичевім. На лови ходив сам, рідше зі старшим братом Михайлом (властиво Захарією). Зате всі три брати дуже радо ходили ловити рибу, до чого найбільший хист мав Іван. Ловили переважно волоком або саком , які самі собі виплітали. Рідше закладали вятір на ніч. Іван Франко до старости лишився завзятим риболовом. В Нагуєвичах була риба: щупаки, лини, короби в охабах і кала банях, бо в річці ропа витроювала рибу. Д-р І.Кобилецький в «Мої спомини про Івана Франка» описує, як він раз із Василем Стефаником вибрався до Нагуєвич. «Застали ми Франка голого в ріці, як ловив раки. Чоловіка при такій гарній будові тіла, як тоді був Франко, я ніколи пізніше не бачив».

У старшім віці, вже як студент їздив, Іван Франко до своїх шкільних товаришів і знайомих по ріжних селах і всюди ловив рибу й ходив збирати гриби. І так бував у Ґеника в Березові Нижнім коло Печеніжина, у о. Кузева с.Дидьовій на Бойківщині, їздив з родиною до о.Попеля в с.Довгополі на Гуцульщині, до Миколаєва над Дністром. Найбільше одначе припала йому до вподоби  річка Колодниця на Стрийщині. Там перебував з родиною в селі Завадові і Голобутові і в погоду мусів іти на ріку чи то з труткою чи саком. Знав знаменито місця, де і яка риба може бути і як її найкраще зловити. До риболовлі заправляв також мене і моїх двох братів, Андрія й Петра.

Памятаю, раз ми налазилися в осени за рибою  з волоком і померзли так, що аж зубами дзвонили. Від того часу я ненавиджу волока. Раз, ідучи на станцію, несли ми з братом кошик з рибами на дручку на плечах. Проти нас надійшла купка селян. Минаючи нас, один сказав: «два несуть, бо одному ніщо». Часами при ловлі риб заскочив нас жандарм чи інша власть, але Тато усе вмів з ними побалакати і задобрити. – На раки їздили ми до п.Тишовницького до с.Довголуки. Тато ловив їх руками, ми на жаль вудкою, на якій як примана висіли курячі кишки. На Гуцульщині в Криворівні навчився Тато ловити рибу, а саме бабки вилками. В побутовім оповіданню з гуцульського життя «Як Юра Шикманюк брив Черемош»  описує Тато, як Юра ловить голіруч головатицю, зранену попереду иншим рибаком. При тім не втерпів, щоби не подати про ту рідку рибу наукової вказівки, де ще крім Черемоша вона знаходиться.

Знаменито вмів також ловити рибу руками в гірських ріках спід плит і каміння, в мулистих з прибережних дір у корчах. За те вудкарства чомусь не любив і не знаю, чи управляв коли риболовство як правдивий спорт, це значить, змагаючись з іншим риболовом, хто в означенім часі наловить більше риби».

Що цікаво: ловити рибу азартний Франко любив набагато більше, аніж їсти її. У покоях вдома поруч із картинами тримав роздруковані і обрамлені зображення риб і це були його «найлюбіші портрети». А найбільше пишався письменник тим, що вміє обхитрити цю прудку і непередбачувану істоту.

Жінок народна традиція до рибальства практично не допускає, і навіть побажання від жінки «Доброго улову» багато де трактується як знак невдачі. Рибалки дотримувалися періоду тиші, не чіпаючи рибу в період нересту, як і не тривожили воду у великі свята (за рівнем споживання ця дія прирівнюється до косовиці, жнив, інших форм забирання благ для себе із природи). Старожили-буковинці кажуть ще й таке: спиртне з собою брали, але небагато. І перші символічні краплі цієї чоловічої трапези ішли у воду – це називається «гостити Діда». На рибальстві поважні господарі не впивалися – «встид вид води». 

Іванна СТЕФʼЮК (ОЛЕЩУК),

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ,

кандидатка філологічних наук, письменниця