Дещо про дитячі пострижини

Волосся як вмістилище душі - саме таке ставлення до зачіски в українській традиційній культурі. Тому гребінець не позичають, власне волосся не викидають (можна лише спалити). Перші пострижини маленької людини відбуваються, коли дитині виповнюється рік. Хрещені батько та матка (нанашко і нанашка) символічно зістригають по пасму з усіх чотирьох сторін голови дитини, бажаючи при цьому похресникові усіх земних благ. 

Перше обрядове зістригання волосся супроводжується традиційними діями і характеризується чітким розподілом ролей.

"Обов'язково збираються куми, і старший батько тримає ножиці, а старша матка - хустку чи платинку. Матка зістригає волоссячко "хрестом" (з-над чола, біля вушок, під тім'ячком), і це волосся завивають у хусточку чи платинку і зберігають як дорогу пам'ятку", - розповідає знавець путильських традицій Валентина Буняк.

Якщо волосся з пострижин не зберігають, то спалюють або пускають за водою (аби дитина швидко росла). Остерігалися викидати волосся за вітром (аби дитину не боліла голова).

Проте пострижини – це не те ж, що і перша стрижка. Адже це специфічний обряд, який має на меті вшанувати річницю від дня народження дитини, і далі кілька років поспіль дитині дозволяється ходити простоволосою.

В етнологічній літературі знаходимо згадки про те, що у минулі століття пострижини практикували як символ переходу з однієї вікової категорії в іншу (немовля-дитина-отроча-доросла людина). Пригадаймо старовинну буковинську пісню «Камінна гора», де нареченій напередодні весілля обрубують косу мечем – це символ її нового життєвого періоду.

Першу стрижку хлопчикові роблять у 5-7 років, тоді ж дитина вперше іде до сповіді та причастя. З цього ж віку дівчинці починають робити зачіски (одна чи дві косички, "колосок", "добераної" і т.д. Заплетеною (а в свята - заквітчаною) ходила дівчина аж до заміжжя, розпускати волосся "між люди" після семирічного віку не дозволялося.

Перша зачіска має свою певну соціальну символіку: цим самим дитині дають зрозуміти, що вона уже не немовля, а отже волосся повинно бути упорядковане.

Простоволосість як така (надто для дівчаток) після семирічного віку не заохочувалася, дітей починали заплітати у коси, а старших – потрохи квітчати.

Заміжня молодиця ховала волосся під хусткою, переміткою, з непокритою головою не ходила.  Чоловічі традиційні зачіски: "під польку" (коротке рівно підстрижене),довге волосся із чубчиком, "під макітру" (підрізне кружком навколо голови волосся).

Для укладання волосся часто використовували олію.

На відміну від теперішньої тенденції забезпечити дитині щонайкращий одяг, у давнину ж навпаки – повноцінний одяг дитині могли справити аж коли відбудуться перші «дорослі» пострижини, або ж коли дитина йде до школи, коли вона з родичами ходить до церкви. Іншими словами – коли їй є куди виходити між люди.

Для зовсім малої дитини взуття, верхній одяг, штани і запаски дитині, як правило, не справляли – за крайньої потреби дитину одягали в одежу старших братів і сестер. Заможних родин, як правило, це не стосувалося.

Для хлопця ж найбажанішою обіцянкою було, що батьки справлять йому капелюх. Це означало, що він уже майже дорослий.

На перший погляд здається, що зовнішній вигляд – це другорядне, коли говоримо про душу чи місце людини у світі. Проте коли розміркуємо над значенням вікових стрижок і зачісок – розуміємо, що у нашого предка практично споконвіку зовнішнє доповнюється внутрішнім, і в цьому зміст нашої традиції.

Іванна СТЕФ’ЮК,

кандидатка філологічних наук,

завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»