Секретні ключі українських народних казок

Етнолог та фольклорист, академік Володимир Гнатюк називав казку серед найдавніших витворів колективної творчості і саме в ній пропонував шукати ключі до розуміння історії та традицій краю, адже тисячолітня казка акумулювала чимало.

Тому саме у день народження Володимира Гнатюка, 9 травня, розмовний клуб з вивчення української мови був присвячений саме народним казкам – зокрема, лекторка Іванна Стеф’юк проаналізувала питомо українські казкові образи, котрі з наших сюжетів стали мандрівними, а також як казка впливає на людину. Окремо у лекції-мандрівці йшлося про персонажів гуцульської, буковинської та поліської демонології, дізналися відвідувачі також походження відомого вислову «місця сили».

Дещо про «слова з довгою історією»

Як відомо, мова – це не тільки засіб спілкування, а й шлях пізнання традицій та історії краю. А тому одне із засідань розмовного клубу з вивчення української мови (спільний проєкт МКУ «Резиденція молоді» та Буковинського центру культури і мистецтва) ми присвятили саме таким словам – які здатні відвести в минуле, зачарувати своєю етимологією (або навпаки – здивувати). Яка різниця між архаїзмами та історизмами, яка історія виникнення звичних там слів «гротеск», «саботаж», «мішок», «стимул», «сорочка» - це далеко не повний перелік тих тематичних відгалужень, над якими розмірковували відвідувачі розмовного клубу.

Лекторка заняття – кандидатка філологічних наук, письменниця, завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва Іванна Стеф’юк, а відвідувачі – гості-переселенці з Київської, Чернігівської, Черкаської, Харківської, Запорізької та Одеської областей, окремі заняття відвідують і чернівчани.

«Смаки Буковини»: шлях до серця лежить через… піч

Як хліб твердіє шкоринкою і достигає в печі, так книжка «Смаки Буковини» прийшла до свого читача з полум’я війни – порятована, вивезена з охопленого вогнем Харкова. Але зріла вона так, як добра розчина на хліб – в мирі, тиші і з молитвою. Бо писалася напередодні, і то писалася в дорозі.

Гастрономічний путівник «Смаки Буковини» своїм виходом напередодні Великодня приніс проблеск віри, що світло вікових буковинських традицій все відродить і все здолає, ця книжка – одночасно вогник Великодня і правдивий вогонь живої неперервної народної культури.

Автор нарисів у цій книжці і керівник проєкту – очільник Буковинського центру культури і мистецтва, заслужений діяч мистецтв України, етнолог Микола Шкрібляк. І якщо у когось склалося враження, що вийшла нова рецептурна книжка – це не так зовсім. Бо саме в нарисах Миколи Шкрібляка – той перший ключ, який відкриває обрядові двері у світ Буковини – правдивої, гостинної, але багато в чому просто непізнаної, бо її гостинність – не напоказ.

Авторка світлин до путівника – Кіра Ставчанська, і це – другий ключ до пізнання Буковини: через «смачні» світлини, які вміють танцювати, дихати і говорити до самої душі. У книжці оприлюднені також окремі світлини авторства Сергія Рижкова, Ірини Пустиннікової, Олексія Пономаренка та Ольги Шевчук.

У Розмовному клубі знайомилися з найкращими словами

Які слова можна вважати найкращими? Мабуть ті, якими розповідають про щиру любов. Як правильно назвати по-українськи ті чи інші почуття, яка романтична лексика поширена в сучасних говірках Буковини, як делікатно описати все, що на серці – ось саме цьому вчилися відвідувачі розмовного клубу української мови, котрий діє в МКУ «Резиденція молоді», лекторка – кураторка етнографічного проекту «Спадщина» БЦКМ Іванна Стеф’юк.

«Мені здавалося, що я знаю українську мову, поки не спробувала спілкуватися. Якось у мережі я написала «Я кохаю Україну», і мене виправили: «Я люблю Україну». До того моменту я думала, що ці слова – однакові, можна вживати наугад», - ділиться враженнями одна з відвідувачок заняття.

Завершилося заняття на високій поетичній ноті – присутні декламували улюблені українські поезії – «Яблука доспіли, яблука червоні» Максима Рильського, «Давня весна» Лесі Українки, «Між іншим» Ліни Костенко, а також поезії Василя Стуса та Василя Симоненка.

«На моє переконання, шлях до української мови через культуру і традиції – це шлях душевності. Насправді відвідувачі наших курсів – це люди, які розуміють українську мову, можуть читати нею і спілкуватися. Але вони бажають розмовляти вільно і собі в насолоду, тому ми ділимося найкращим – ось саме те, що подобається нам – тим і ділимося», - розповідає лекторка.