МЕРЦІШОР: БУКОВИНСЬКА «ВАЛЕНТИНКА» ЧИ СВЯТО ПЕРЕМОГИ НАД МОРОКОМ?

І жителі Буковини, і її гості навесні мають нагоду спостерігати красиву традицію: румуни, молдовани, рідше – українці на теренах нашої області 1 березня вітають одне одного червоно-білими бутоньєрками. Ці прикраси називаються «мерцішóр», від румунського «martie» - березень. Існує кілька алгоритмів дарування (хлопці – дівчатам, дівчата – хлопцям, просто одні одним безвідносно до статі). Їх носять як бутоньєрку на лацкані верхнього одягу (як правило, зліва), або ж на капелюсі чи зап’ясті. Прикраса символізує закликання весни, і її носять від двох тижнів до місяця, а відтак вішають на плодове дерево, на роги домашній худобі, або ж підкидають у небо.

Ця прикраса близько споріднена з болгарськими ляльками-мартеницями (мартиничками). Зараз існує чимало варіантів сучасних мерцішорів – вони можуть бути з ниток, бісеру, керамічні тощо, колись же виготовлялися з ниток і посередині обов’язково кріпилася срібна монета. Семантику свята в народі пояснюють кількома легендами. Перша легенда каже, що Весна рятувала Гіочел (підсніжник) від лютого морозу, і її кров оживила замерзлий підсніжник. Інша легенда розповідає про відважного юнака, який врятував Сонце від підступного Змія, і ціною власного життя та власної крові здобув людям свободу від вічного мороку. Третя легенда розповідає про двох закоханих – парубок смертельно поранився, рятуючи милу від Змія, і з крові парубка виросли квіти. Кожна з цих трьох легенд має спільний мотив – кровна жертва заради перемоги Світла над Темрявою.

Етнолог Антоній Мойсей у монографії «Аграрні звичаї та обряди у народному календарі східнороманського населення Буковини» так тлумачить семантику свята: «Символіка мерцішора очевидна: біла нитка символізує мертвий сезон зими, червона – щедре літо, срібна монета – чистоту і здоров’я». Дослідник зазначає, що історично прикраса ця могла бути і біло-чорною, де символіка ще прозоріша: «За деякими етнографічними даними, мерцішор виготовляли також із білої і чорної ниток, що, за символікою, означало «річну мотузку» «funiaanului», яка вплітала дні двох великих сезонів, зими і весни, що, у свою чергу, були символами смерті і життя, що циклічно оновлювалися».

Днями нам вдалося записати етнографічні свідчення про Мерцішор, свято зустрічі весни, у селі Остриця. В цьому команді проєкту посприяв уродженець цього села, знаний науковець, заступник директора Чернівецького регіонального центру підвищення кваліфікації, кандидат історичних наук, доцент Сергій Гакман.

Одна з респонденток, берегиня румунських традицій Валерія Міґаєсі (в дівоцтві – Паладян) розповіла нам, що мерцішор – це не просто привітання, а дуже часто спосіб висловити симпатію: «У нас мерцішори всі носять зліва. Дівчата дарують парубкам мерцішор, це символ весни, симпатії і поваги. Так, звичайно, це не буквально людина освідчується у любові, це означає прихильність. Переважно  дівчата дарують хлопцям (і то не всім, а тому, хто в душу запав), ну і одна одній дарують. Я пригадую в моїй юності – мерцішор ми завжди робили 1 березня. Хлопці жартома намагалися відібрати ті прикраси, хуліганили, ми могли й побитися, але все рівно дарували тим, хто подобався. А дорослі люди дарують мерцішор на знак поваги – це як усмішка, ви її даруєте, бо прийшла весна».

Дослідниця традицій Катерина Дудка, котра веде етнографічну сторінку «З-під верітки. Буковина з цеї сторони» так характеризує свято Мерцішор: «Зазвичай жінки та дівчата дарували марцішори парубкам (могли під час данцу), чоловікам, деколи подругам. Парубки кріпили їх до капелюхів і шапок, жінки - до сорочок. Носили марцішори до цвітіння плодових дерев, до першого співу зозулі, а тоді пов'язували на гілках зі цвітом, червоних трояндах, або кидали на вітер, щоб забирали лелеки. У деяких селах зберігали на рушнику біля ікони цілий рік. Дістати в подарунок марцішор - це велика честь (особливо якщо зі срібною монетою, то це фист!) Пропоную всім долучитися до цього звичаю і зробити марцішор для когось дорогого. А краще й не один! Це дуже легко, але як приємно». Краєзнавиця закликає активно відроджувати цю традицію там, де вона з якихось причин забулася і замінити нею традицію дарування весняних червонокнижних квітів дівчатам і жінкам на знак симпатії.  

Географія цього або подібних звичаїв так окреслена у вищезгаданій праці Антонія Мойсея: «Звичай […] відомий у наш час східнороманському населенню Буковини, а також його запозичили й українці краю (особливо міське населення). Поширений він на всій території проживання східних романців, трапляється також у інших народів: у болгар має назву «мартениця», у гагаузів Молдови – «марта», македонців – «мартінка», «мартінче», «монгак». Прикраси типу мартениці відомі ще грекам і албанцям».

Історію зародження свята окремі дослідники пов’язують з часами Римської імперії, а його назву споріднюють з богом Марсом, котрий є з одного боку покровителем воєн, а первісно був богом родючості, відродження життя: «Історичне коріння Мерцішора залишається загадкою, але зазвичай вважається, що це свято виникло за часів Римської імперії, коли Новий рік святкували 1 березня, місяця бога Марса. Марс був не лише богом війни, але ще і богом землеробства, сприяючим відродженню природи. Ця подвійність відбита в Мерцішорі, де білий і червоний колір можна розуміти як символи миру і війни. Археологічні розкопки в Румунії доводять, що амулети на зразок сучасного мерцішора існували ще близько 8 тисяч років тому. Тоді вони робилися у формі маленьких камінчиків, розфарбованих в білий і червоний колір, які носилися на шиї».

Мотив боротьби світла і темряви, старого і нового – поширений і повторюваний у пограничних обрядах на межі зими та весни. Для українців такими є новорічна традиція буковинського маланкування, стрітенська легенда про боротьбу Зими і Весни, традиція спалення ляльки Зими на Масниці тощо. Мерцішор (марцішор) – один із найбільш лаконічних і промовистих атрибутів, котрий уже самою своєю формою засвідчує протистояння світлого і темного з неминучою перемогою світлого. Тепер, у переломні часи, коли великою кров’ю дається перемога світла, романтична (на перший погляд) традиція весняних прикрас-мерцішорів читається ще виразніше. І ще промовистіше… 

Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук, письменниця,

завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації

традиційної культури, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ

ДЖЕРЕЛА:

1. Мойсей А. Аграрні звичаї та обряди у народному календарі східнороманського населення Буковини. – Чернівці: Друк Арт, - 2010. – 320 с.
2. Дудка К. Буковина балює (замітка) [Електронний ресурс] / Катерина Дудка. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://www.facebook.com/desubveritka/posts/pfbid02a6aVp2aPR7anEy9eJDDbXhcpXiqew8HEp7DcUGeUD1p6AuCNSZr1Bu8nc1TohbUsl.
3. Мерцішор [Електронний ресурс] // онлайн-енциклопедія "Вікіпедія" – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%80%D1%86%D1%96%D1%88%D0%BE%D1%80.
4. Експедиційні записи проєкту «Спадщина» БЦКМ у селі Остриця Острицької сільської громади Чернівецького району Чернівецької області.